— Нехай іде сюди!
Воєвода Вовчий Хвіст був, либонь, десь близько, бо одразу ж став біля ложа князя, схилив голову.
— Я тут, княже. Ти мене кликав...
— Так, кликав... Але чого ти стоїш, сядь, воєводо, і нехай усі вийдуть...
— Тут нікого немає.
— То й добре... Слухай, воєводо...
Вовчий Хвіст ще нижче схилився до князя.
— Воєводо, — сказав Володимир, — ти був моїм вірним слугою все життя, і днесь покладаюсь на тя...
— Мій княже! — тільки й промовив Вовчий Хвіст.
— Пам’ятаєш, — замислився князь Володимир, — як ходили ми на радимичів і стояли над Піщаною. Тоді я послав тебе перед собою, і побігли вони, а я сказав: радимичі від вовчого хвоста бігають...
Воєвода тихо засміявся.
— Ти послав мене перед собою, але преже мене йшла слава Володимира-князя. Сам переміг...
— А хіба тільки радимичі, — трохи заспокоївся і став рівніше дихати князь Володимир. — Пригадуєш, як ходили ми на в’ятичів, чорних булгар?
— Велика твоя сила, княже Володимире, у важку годину ти зібрав і устрояв Русь...
— Велика слава й твоя, — сказав на це Володимир, — тому й нині, в многотрудну годину покладаюсь на тя...
— Говори, княже, а я все зроблю по твоєму слову.
— Бачиш мене немощного, воєводо, і не відаю вже я, дасть мені Бог ще пожити чи покличе до себе. Тому й турбуюся про Русь, доки живу, твердо стоїть Київський стіл, не стане мене — чую ворожнечу між землями й синами... Скажу правду тобі, воєводо: не на всіх синів покладаюсь, є між ними тільки один, що врятує честь і славу Київського столу, заратує Русь...
— Про кого мовиш, княже?
— Про сина Бориса... Він буде першим по мені... Чуєш, воєводо?!
— Чую, княже, і реку — справедливо розсудив, — Борис — то є князь над князями. Але ж ти давно велів послати гонців до нього, і я виконав твій загад — князь Борис не днесь-заутра буде в Києві...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 31. Приємного читання.
TextBook