Але є гріхи, яких нічим не можна спокутувати, хто відмовився і зрадив отчину — вже ніколи не буде вірним її сином, хто прокляв свого отця — окаянним став довіку...
Святополк жив за ворітьми Гори у теремі, який колись побудувала княгиня Ольга, разом з ним була й жона Марина, численна двірня, що приїхала слідом за ними з Турова.
Не було з ними тільки єпископа Рейнберна — він, запеклий католик, найвірніший, здавалося б, слуга Римського Папи, першим схитнувся, коли воєводи Гори стали допитувати його з іспитом — водою й залізом, це він перший розповів правду про зраду Святополка, зрікся його, присягався, аще вирветься з Русі, ніколи сюди не потикатись.
Він не виїхав з Русі — надто похилі літа мав благовісник папи єпископ калобрезький Рейнберн, надто пізно, тримаючи в руці хрест, схопився за зброю, — так у київському порубі він і помер, вночі висхле тіло чужинця кияни поклали на сани й вивезли далеко за город, закопали в глухому байраці.
Князь Володимир часто запитував, що робить Святополк, але не міг допустити, щоб той жив поруч, на Горі, — важко було б сину Юлії, ще важче — йому; він не міг дозволити, щоб Святополк і виїхав з Києва, бо віднині йому не вірив; князь Володимир думав, що промине якийсь час і Святополк прийде до нього.
Цього не трапилось. Одного ранку, коли князь Володимир, рано вставши, спустився в сіни, рушив разом з кількома воєводами й боярами до стравниці, щоб там поснідати, воєвода Вовчий Хвіст, крокуючи з князем поряд, тихо промовив:
— Злу вість маю, княже!
— Говори!
— З терема Ольги за стіною зник князь Святополк.
— Може, поїхав на лови, в поле?
— За твоїм загадом я пильно дивився за князем, три дні шукав його на ловах і в полі, нарешті дізнався, що поїхав він з невеликою дружиною потай вночі до Білгорода, а там далі Червенським шляхом.
— Але ж це шлях у Польщу?!
— Так, княже!
— А жона його Марина?
— І її немає...
Воєводи й бояри вже дійшли до самого кінця переходів, ждали князя біля дверей стравниці.
Князь Володимир зрозумів, що сталось, — Святополк ще раз зрадив йому — тепер уже остаточно, до смерті.
— Велю, — зашепотів Володимир, — взяти велику дружину, гнатись за Святополком, шукати скрізь...
— А якщо піймаю? — Воєвода Вовчий Хвіст, стоячи перед князем, дивився йому просто в очі, ждучи суворого слова.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 23. Приємного читання.
TextBook