Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

— Так що ж він хоче?

— Після того, що сталося з матір’ю, — у запалі говорив Ярослав, — батько не хоче бачити мене в Києві чи Pостовi, посилає в полунощні землі, робить князем-ізгоєм.

— Ти говориш страшні слова, — жахнулась Предслава. — Тоді не їдь, не їдь туди, брате.

— Ні, Предславо! — рішуче промовив Ярослав. — Що я, а що батько Володимир?.. Слово його — закон, десницю підтримує Христос, за ним Гора... До Pостова мені не повертатись, у Києві не бути, єдиний шлях — до Новгорода... Що ж, краще там, ніж тут, може, там, у Новгороді, волі більше, бояри й воєводи ліпші, а я стану одмесником отцю Володимиру.

— Ярославе! Ти про що говориш, що замислив!

— Нічого я поки що не говорю і нічого не замишляю... Одного шкода — залишаю тебе в Києві. Ти ж, Предславо, не забувай про мене, сидячи в Києві, дивись, що тут робиться, щось помітиш — сповісти, пришли грамоту...

— Все зроблю! Дивитимусь і повідомлю! Тільки чому, чому мені так страшно, брате?!

У Великій Луці на зимовому шляху з Новгорода до Києва князь Ярослав зустрів корсту з тілом брата свого Вишеслава. Це була невесела, скорбна зустріч живого з мертвим, надій з тліном.

Ще здалеку дружина, яка оточувала князя Ярослава, побачила на шляху похід: попереду з чорними корогвами, що смутно колихались над снігом, їхало кілька десятків вершників, за ними восьмерик коней тягнув сани з видовбаною з дуба й щільно закритою віком просмаленою корстою, за ними на багатьох санях їхали нарочиті мужі Новгородської землі, а ще далі верхи й пішо, змінюючись на погостах, з сокирами й рогатинами поспішали смерди — требити путі, класти мости, одбиватись від диких звірів, що зграями ходили в лісах.

Схопившись з коня, князь Ярослав підійшов до саней, на яких стояла корста, просто в снігу упав на коліна, підняв руки д’горі й тужно мовив:

— О брате мій Вишеславе, чи думав ти, ідучи в полунощні землі, що повертатимешся на отчизну в гробниці, трупом хладним?!

Над снігами крутилась поземка, чорна корста іскрилась від паморозі, задубілі корогви дзвеніли під вітром.

— Горе мені, горе, — бідкався князь Ярослав, — аще зустрів тебе не на коні сидящого, а лежащого в гробниці.

Корогви схилялись до самої землі, вітер свистів дужче й дужче, снігове море затягло все навкруг.

— Прощай, мій брате! — чулись крізь голосіння вітру слова Ярослава. — І не сварись на мене, їду заступати тебе, як ізгой, рушаю, як і ти, в тьму полунощну.

Дружинники вже посідали на коней, у снігу зарипіли полозки, сани з корстою рушили далі.

Довго з непокритою головою, з опущеними руками стояв серед снігів князь Ярослав, думав про смутну долю брата свого Вишеслава.

Князь Ярослав приїхав до Новгорода без якоїсь почесті й слави. Так трапилось, напевне, через те, що поїзд його промчав льодами Ільмень-озера ввечері, біля терема княжого зупинився пізньої ночі, коли в Новгороді все спало.

Піднявши на ноги сонну сторожу, сли, що їздили до Києва, разом з князем Ярославом зайшли до терема, там забігали дворяни, запалили вогні, у стравниці забряжчав посуд, запахло смажениною.

Одразу ж до терема, засапавшись, прибігло чимало воєвод і бояр, а разом з ними й посадник Добриня, що виділявся з-поміж них одягом своїм, гривнами, чепами, поважним виглядом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи