Нарікав єпископ і на те, що багато священиків не живуть, як треба, не мають домів і земель, надіються на те, що хтось їм щось дасть.
— Ти, княже Володимире, добре зробив, — говорив єпископ, — що віддав мені, сиріч церкві Богородиці, десяту частину своїх добр, сам бачиш — не собі беру, все кладу на церкву... Чому ж ти, княже, так не печешся про інших єпископів і священиків, іже сидять у землях?.. Зроби устав церковний — дай скрізь десятину церкві, а на священство поклади суд.
— Не можу брати десятини на церкву з усіх земель, там суть свої князі... — відповідав князь. — І суд князі мусять чинити самі в землях, на те їх і послав.
Ні, в цей час, відчуваючи навіть хворобу й болячки свого тіла, князь Володимир все ж не хоче поступатись церкві, думає керувати землями сам...
Проте церква робить своє, єпископ Анастас не відходив від князя.
— Я хотів тобі сказати, княже, що минулої ночі священики нашої церкви бачили над могилою княгині Ольги знаменіє...
— Яке знаменіє, єпископе?
— Коли священики вийшли з церкви, було дуже темно, а над могилою світилось дивне сяйво...
— То, либонь, ішов хтось із світильником, — спокійно сказав князь.
— Ой ні, княже... Вони кинулись одразу до могили, аж там нікого не було... пустота, ніч.
— А сяйво?
— Сяйво піднялось, полинуло до неба...
Князь Володимир нічого не сказав — йому треба було йти до Золотої палати говорити з боярами. На цьому розмова з єпископом про сяйво над могилою княгині Ольги й закінчилась.
Але через кілька днів єпископ знову завів мову про могилу Ольги, розповів, що священики знову там бачили сяйво й чули голоси в небі.
Був вечір. На столі горіла свіча. Князь Володимир дивився на єпископа широко розплющеними очима, в яких була тривога, а може, й страх.
— Скажи, єпископе, що ж це?
Анастас витримав його погляд, відповів:
— У Візантії й інших землях суть множество святих... Якщо хтось благочесний помер, а над могилою його бувають знаменія і чудеса — то Бог вказує ще одного святого. На Афоні-горі, де я навчався й приймав постриг, мощі[195] всіх ченців через три роки після смерті викопують, кладуть у ко-мітирій[196] і дивляться да по времені, аще кого добродітельного Бог восхоще прославити, явить на них чудеса.
— То княгиня Ольга... — почав і не кінчив князь.
Єпископ сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 18. Приємного читання.
TextBook