Гірка посмішка промайнула в куточках уст Ярослава.
— Мене любила Ростово-Суждальська земля, і я любив її... Що ж, отче, якщо так судила доля, я вже здалік люблю й Новгород, швидше хочу туди їхати, покинути Київ... А посадник твій у Новгороді мені не буде потрібен, адже сам сидітиму князем.
Князь Володимир відчув з слів Ярослава, як тому важко нині, після смерті матері, бути в Києві, говорити з ним, отцем, у цій палаті, ще важче думати про те, що буде далі.
— Сину! — сказав Володимир. — Я покликав тебе, щоб повідати все про Новгород і полунощні землі, хочу, окрім того, сказати, що мені боляче виряджати тебе...
Він ступив уперед, зупинився близько від сина.
— Ти, Ярославе, — хрипким голосом промовив Володимир — перший, улюблений мій син від матері Рогніди... Чуєш, її вже немає, не буде, тож скажу тобі — я любив тільки її, за що мучусь і страждаю нині, сину...
Співчуття, тепле синівське слово?! Ні, князь Володимир не ждав і не міг їх ждати, він просто хотів сказати нарешті правду якщо не Рогніді, то її сину... А може, думав Володимир, Ярослав зрозуміє його і простить?
Мовчазний і суворий стояв Ярослав, бачив перед собою великі батьківські очі, в яких були тривога, біль, смуток, бліде перекошене обличчя.
— Прощай, отче! — сказав він. — Я твій син і буду таким довіку, але є Русь, і я служитиму їй до сконня...
— Прощай! — тихо вимовив князь Володимир.
...Так і розійшлись отець з сином, у кожного в душі залишились тільки біль і образа, — не стало Рогніди, й не було вже сили, яка б їх могла замирити.
Ярослав зайшов до сестри Предслави: разом вони й раніше перемагали горе й розпач, самотнім вирушав він до Новгорода, ще більш самотньою залишалась на Горі сестра.
— Я прийшов, сестро, щоб попрощатись з тобою, — сказав Ярослав, переступивши поріг її світлиці.
— Чула, — перебила його Предслава, — приймаєш ти честь велику, їдеш до Новгорода князем.
Ярослав теплими очима подивився на сестру, що була дуже схожа на матір свою Pогнiдy — таке ж лляне волосся, голубуваті очі, мила, привітна.
— Чи велика це честь, сестро?! — смутно промовив він. — Князем я вже був, мав Pостово-Сyждальськy землю, нелегко мені там доводилось, багато сил поклав, аби тримати цю землю в покорі й пошані до Київського столу. Там я вірно служив отцю...
— Але Новгород — то більший город, полунощна земля безмежна.
— Важка й неспокійна Новгородська земля, її оточують ворожі, злі язики, глад, холод ходять по тій землі, мор косить людей... Від того й брат наш Вишеслав загинув.
Почувши ім’я покійного брата, Предслава залилась сльозами.
— І не добра хотя, батько посилає мене до Новгорода...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 14. Приємного читання.
TextBook