Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

— Прощай, отче! — сказав він. — Я твій син і буду таким довіку, але є Русь, і я служитиму їй до сконня...

— Прощай! — тихо вимовив князь Володимир.

...Так і розійшлись отець з сином, у кожного в душі залишились тільки біль і образа, — не стало Рогніди, й не було вже сили, яка б їх могла замирити.

Ярослав зайшов до сестри Предслави: разом вони й раніше перемагали горе й розпач, самотнім вирушав він до Новгорода, ще більш самотньою залишалась на Горі сестра.

— Я прийшов, сестро, щоб попрощатись з тобою, — сказав Ярослав, переступивши поріг її світлиці.

— Чула, — перебила його Предслава, — приймаєш ти честь велику, їдеш до Новгорода князем.

Ярослав теплими очима подивився на сестру, що була дуже схожа на матір свою Pогнiдy — таке ж лляне волосся, голубуваті очі, мила, привітна.

— Чи велика це честь, сестро?! — смутно промовив він. — Князем я вже був, мав Pостово-Сyждальськy землю, нелегко мені там доводилось, багато сил поклав, аби тримати цю землю в покорі й пошані до Київського столу. Там я вірно служив отцю...

— Але Новгород — то більший город, полунощна земля безмежна.

— Важка й неспокійна Новгородська земля, її оточують ворожі, злі язики, глад, холод ходять по тій землі, мор косить людей... Від того й брат наш Вишеслав загинув.

Почувши ім’я покійного брата, Предслава залилась сльозами.

— І не добра хотя, батько посилає мене до Новгорода...

— Так що ж він хоче?

— Після того, що сталося з матір’ю, — у запалі говорив Ярослав, — батько не хоче бачити мене в Києві чи Pостовi, посилає в полунощні землі, робить князем-ізгоєм.

— Ти говориш страшні слова, — жахнулась Предслава. — Тоді не їдь, не їдь туди, брате.

— Ні, Предславо! — рішуче промовив Ярослав. — Що я, а що батько Володимир?.. Слово його — закон, десницю підтримує Христос, за ним Гора... До Pостова мені не повертатись, у Києві не бути, єдиний шлях — до Новгорода... Що ж, краще там, ніж тут, може, там, у Новгороді, волі більше, бояри й воєводи ліпші, а я стану одмесником отцю Володимиру.

— Ярославе! Ти про що говориш, що замислив!

— Нічого я поки що не говорю і нічого не замишляю... Одного шкода — залишаю тебе в Києві. Ти ж, Предславо, не забувай про мене, сидячи в Києві, дивись, що тут робиться, щось помітиш — сповісти, пришли грамоту...

— Все зроблю! Дивитимусь і повідомлю! Тільки чому, чому мені так страшно, брате?!

У Великій Луці на зимовому шляху з Новгорода до Києва князь Ярослав зустрів корсту з тілом брата свого Вишеслава. Це була невесела, скорбна зустріч живого з мертвим, надій з тліном.