Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

Раптом князь зупинився: на пагорку перед ними вималювались дві постаті — високого стрункого юнака у гостроверхій княжій шапці, набагато нижчої від нього жони чи дівчини, що стояла поруч, тримаючи юнака за руку.

...у притворі Десятинної церкви великий князь Русі імператор Володимир плакав над попелом і тліном великої, але навіки втраченої ним любові.

Володимир пізнав їх — це були син його Ярослав і дочка Предслава. Доля не милує Ярослава, він прибув з далекої Ростово-Суждальської землі, щоб говорити з батьком, а потрапив на похорон матері. Втім, може, це справедливий перст долі — Рогніда палко любила Ярослава, він так любив її!..

От вони і йдуть потай, уночі до Десятинної церкви, щоб попрощатись з тілом матері, почули кроки, зупинились.

Князь Володимир хотів, нестямно хотів кинутись до них, обняти живих дітей мертвої Рогніди, поцілувати, — тоді б йому стало легше, спокійніше, він не був би таким самотнім у цьому нічному тьмяному світі...

Але він не міг піти до них — дві постаті, що скрадались пізньої години до Десятинної церкви, як німий докір, як жорстокий осуд того, що вже сталось і чого повернути було несила, стояли на пагорку, син і дочка без слів, у невимовному горі здалеку дивились на отця свого.

І він схопив, вп’явся в руку єпископа Анастаса, завернув з стежки, пішов, тягнучи його за собою, мимо дітей, зупинився тільки на Горі, коли Десятинна церква, дві темні постаті на пагорбі залишились позаду, зникли в імлі.

— Яка ж крута ця гора! — промовив князь Володимир.

Тієї ночі він не лягав спати — до самого ранку горіла свіча в палаті. Володимир, смутний, збентежений, слухаючи, як нестямно колотиться серце в його грудях, то сидів у кріслі перед столом, то вставав і важкими кроками ходив у палаті, близьких переходах.

Скільки і яких важких дум передумав він за ніч! Ось тут, у палаті за столом, у цьому кріслі сиділа Рогніда — лляне волосся, ясні очі, тихий співучий голос: «Муже мій, Володимире, а я ж тебе все жду та й жду...» Ось переходи, двері ліворуч, колись він переступав їх поріг. Місячна ніч, у кутку кімнати стоїть Юлія, вона йде вперед, кладе руки на його плечі: «Княже Володимире, ти прийшов до мене?..»

Хтось кличе князя:

— Цариці Анні тяжко, вона хоче бачити тебе.

Він заходить до спочивальні Анни — там горить свіча, біля ложа стоять дві дворянки, в жовтому промінні

Володимир бачить обличчя Анни, що пашить від жару, перелякані очі.

— Я дуже застудилась, василевсе, тіло моє горить, груди розриває кашель...

— Ти одужаєш, швидко одужаєш, царице!

Дворянки дають Анні тепле питво, вона заплющує очі, от, либонь, і спить.

Темні переходи, розчинене вікно, десь недалеко в темряві, в гущавині дерев кричить птах: «Пу-у-гу! Пу-у-гу!»

«Віщий птах! Чого кричиш? На чию голову накликаєш біду?» — думає, притулившись головою до лутки вікна, князь Володимир.

Рогніді віддали погребальну почесть у Десятинній церкві як княгині, за довгий день множество людей київських пройшли й схилили голови перед корстою з її тілом; поховали ж Рогніду по черничому обряду: вночі, у закритій корсті, в Предславині, як вона й заповідала.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи