Розділ «У БЕРЕСТОВОМУ»

Володимир

За Ростовом іде Муром — муромчани не допустили князя Гліба на свою землю, над єпископом Іларіоном посміялись, одрізали йому бороду, князь і єпископ врятувалися від смерті, втекли до города Чернігова, послали гонців до Володимира, запитують, що робити.

Що робити? Легко синам запитувати, важко відповісти отцю-князеві. Починається осінь, шляхи в полі несходимі, куди не поглянь — розпуть...

Проте страшна не розпуть у полі, князь Володимир запитує сам себе й не знає, що робити, він ішов — і раптом став, дивиться й дивується, що ж содіяв?..


РОЗДІЛ ДРУГИЙ


1

Навесні, коли вишні в садах Дніпра всипало, мов снігом, цвітом, у місяці травені померла цариця Анна.

Вона хворіла довго, мабуть, з того часу, коли приїхала з Константинополя, тільки хвор її спочатку не виявлялась: надто худорлява, думали всі, цариця, дуже тендітна...

У останні роки Анна схудла, почала кашляти, зиму лежала в гарячці, коли ж на Дніпрі скресла крига, відчула себе зовсім недобре.

До неї кликали кращих лічців Києва й інших, далеких, городів, але всі вони, бачачи висхле тіло цариці, чуючи її страхітливий кашель, смутно похитували головами. «Сушениця[194], — говорили, — одна надія на Бога». Священики ж, яких викликали на поміч, молились і також веліли уповати на Бога.

Бог не допоміг — цариці Анни не стало. Серед Десятинної церкви на невисокому помості стояла зроблена кращими дереводілами й обкована сріблом труна. Навкруг неї, в обох притворах, під склепінням і в олтарі, лили яскраве проміння безліч свічок, світильники, панікадила; скрізь стояли пахучі весняні квіти. Над труною гучними голосами безперервно читали священні книги диякони, на хорах час від часу лунали тужні молитви. Священики правили погребальну службу, на горному місці сидів єпископ Анастас.

Десятинну церкву так забили люди, що ніде було протовпитись, — вони стояли один в один внизу, в усіх притворах, сінях, ще багато їх так забили верх церкви, що дехто навіть побоювався — а чи не заваляться стіни.

Стояли, звичайно, неабияк, а з добором, хто був ближчий до живих князів, тому легше було доступитись і до мертвої цариці — біля самої труни стояв князь Володимир з сином Борисом, обабіч і одразу ж за ними — мужі ліпші й нарочиті, воєводи, бояри, князі земель, що перебували у Києві, сли, гості.

Багато було слів, гостей і всіляких людей ромейських, вони за життя не відходили від цариці. Тут, у церкві, в темних платнах, чорні, хижоокі, вони, як круки, стерегли свою царицю, а водночас пильнували руських людей.

Князь Володимир, ставши біля труни, довго дивився на тіло тієї, що називалась його жоною, царицею Русі. Вона лежала худа, висхла, серед рожевих, жовтих, бузкових квітів, окреслювалось тільки надзвичайно бліде, спотворене тінями смерті обличчя.

«Що робить смерть?! — подумав князь. — Невже це цариця Анна?»

Потім він обвів поглядом церкву. Близько біля нього нерухомо стояв Борис, навкруг — у блискучих, золотом і сріблом шитих ризах, — священнослужителі, далі — мужі, воєводи, бояри, а вже за ними огнищани, тіуни, ябетни-ки, мечники, жони. І чомусь князеві Володимирові стало страшно, йому здалося, що він бачить страхітливий сон... Немає цариці Анни, але лишилось те, що прийшло з нею. Ніколи не буде Володимир таким, яким був колись, ніколи не буде такою, як у минулі часи, Русь...

Тепер біля князя Володимира не було нікого з рідних чи близьких, з ким він міг би поділитись радостями й печалями, порадитись, перекинутись принаймні щирим словом. І, як це й мусило статись, єпископ Анастас виявився єдиною людиною, що розуміла горе, муки, розпач князя Володимира, він, треба сказати правду, денно й нощно був тепер біля нього, чулий, щирий, близький.

Вони говорили про справи, о, як багато було цих справ у князя Володимира, що починав відчувати старість, а відтак і хвороби, болячки, — у ці літа кожна людина бачить далеко, хоче зробити багато, але може так мало, часом і невдало, через що ще дужче відчуває немощну свою руку, зазнає поразки й кривди, проте не хоче, не може здатись.

Єпископ Анастас говорив з князем Володимиром про Русь, він бачив багато непорядків у городах і землях, через що радив князеві менше брати на свої плечі, більше ж доручати іншим.

Так, Анастас багато говорив про священнослужителів, вважав, що вони повинні допомогти Володимиру і його синам-князям, щоб князі управляли, а священики служили їм і судили людей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 17. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи