— Якщо святі є в Римі, Візантії й інших землях, то мусять бути й на Русі; це окраса церкви, гордість держави, наше заступництво на небесах.
Князеві Володимиру стало страшно — з юних літ своїх він пам’ятав бабу Ольгу — сердиту, черству, від отця свого знав правду про неї — це вона розлучила його з коханою Малушею, забрала в матері дитину, а в нього — Володимира — матір, багато людей ще й нині згадували її як жорстоку, безсердечну княгиню.
Єпископ Анастас неначе вгадував думки князя. Проте знав, що робить, цілив у душу Володимира.
— На землі всі люди як люди, але княгиня Ольга була першою християнкою на Русі, стоїть нарівні з апостолами, вона — свята, княже Володимире, для Русі, для нашої справи це потрібно.
І єпископ домігся свого — через короткий час темної ночі гридні оточили Воздихальницю, розкопали могилу княгині Ольги, єпископ з священиками розкрили корсту, вийняли кості, однесли їх у Десятинну церкву, де вже приготована була срібна рака.
— Бог восхотів прославити княгиню Ольгу — мощі її нетлінні, — сказав Анастас.
Після служби над ракою з мощами Ольги князь Володимир, крокуючи поруч з єпископом Анастасом на Гору, довго мовчав, а потім зупинився й промовив:
— Я б хотів... одного б я хотів на схилі літ своїх, отче...
— А чого? Скажи мені одверто, княже.
— Аще помру, щоб ніхто не відав, де поховане моє тіло.
— Навіщо говориш так, княже?
— Боюсь смерті, — пересохлими устами вимовив Володимир.
— А безсмертя?! Адже є безсмертя, княже Володимире, — відповів на це Анастас, але в голосі його також був страх, тривога.
Володимир дивився на небо, що висіло над сірими стінами Гори, й мовчав.
Ще через короткий час єпископ Анастас завів мову про сина Володимира Ізяслава, що був князем полотським і там помер, і про сина Ізяслава Всеслава, який помер через рік після батька.
— Маю вість від єпископа Стефана з города Полотська: над могилою Ізяслава й Всеслава творяться чудеса, Бог являє знаменія.
— І вони святі? — спідлоба подивився на єпископа Володимир.
— Аще Бог восхоще, того й прославить, чим більше на Русі святих, тим краще, княже...
Літописець пише:
«Літа 6615-го[197] перенесені Ізяслав і Всеслав у город Київ, в святу Богородицю...»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „У БЕРЕСТОВОМУ“ на сторінці 19. Приємного читання.
TextBook