Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ Відродження української державницької ідеї в новітні часи. Українська Народна Республіка»

Суспільна боротьба за відродження українства тут зазнавала і погромів, і зрад, і прозрінь, і принижень, і доносів, і цькувань проти “української іриденти”, проти учителів–просвітян. Але ця боротьба призвела до створення народного руху на чолі з отцем Августином Волошиним та іншими лідерами українства. Тут стали організовуватись українські хори, читацькі гуртки, спортивні товариства, оркестри, курси для неписьменних, сільськогосподарські порадні. 1921 року в Ужгороді виник театр під керівництвом незабутнього Миколи Садовського. Тут, як і в Галичині, створюються курінь “Пласту”, молодечі товариства “Січ”, “Учительська громада” (1929). Зокрема, з’їзд її 1936 року своїм рішенням офіційно започаткував боротьбу карпатських українців за власне політичне життя. В одному з документів говорилося: “Восьмий конгрес знову проголошує, що підкарпатські русини є частиною українського народу…”

Визначною подією в Закарпатті було святкування влітку 1937 року 950–ліття Хрещення України. Організація українських націоналістів (ОУН), яка виникла 1929 р. в Галичині і поширювала тут свої впливи, виготовила і роздала учасникам національних маніфестацій чимало медалей, на яких було викарбувано напис: “Царице Україно! З’єднай і визволь нас!”

У жовтні 1937 р. відбувається всепросвітянський з’їзд Закарпаття в Ужгороді, в якому взяло участь 30 тис. осіб. На мітингу, описують сучасники, “похилились українські національні прапори, і тридцять тисяч рук піднеслося вгору. З тридцяти тисяч грудей пролунало гучно і рішуче: “Присягаємо!”. Учасники мітингу присягали “бути вірними синами українського народу й боротися за повну державну незалежність”. Так маніфестують своє національне відродження після майже тисячолітньої неволі сини і доньки тієї частини Української Землі, що її ще недавно дехто дозволяв собі називати “землею без імені..” Це був лише початок. “Тридцяті роки викарбовують український характер Закарпаття”,— засвідчують сучасники.

У ці роки величезна роль належала молоді Закарпаття. В одній із тогочасних газет говорилося: “Дійсно, ми переможемо, бо ми маємо за собою всю молодь Закарпаття: від селянської до високошкільної, молодь ідейну, молодь працьовиту, що не заломлюється й під найсильнішими ударами ворогів українського народу і ворогів чужонаціональних, своїх ренегатів, бувших австро– й угро–русинів і хитрих малоросів… сила української молоді — сила в ідеї українського націоналізму. Тому ми непереможні. Тому Закарпаття — відвічна земля українського народу — буде навіки українським!”

Подальший розвиток подій у цьому краї пов’язаний з агресивною політикою нацистської Німеччини та її союзників у Європі, що призвело до проголошення в Закарпатті української держави — Карпатської України.

Українська державність у роки Другої світової війни

Україна напередодні Другої світової війни

Незважаючи на те, що в епоху революційних подій 1917–1920 рр., вожді російських більшовиків заявили про необхідність визнати “за народами право на відділення” або на національну автономію, після 1920 р. вустами одного з них — Сталіна — уже стверджувалося, що більшовики виступають “проти відділення окраїнних районів від Росії, оскільки таке відділення означає закабалення цих окраїнних районів імперіалізмом, ослаблення революційної влади Росії, зміцнення позицій імперіалізму”. Тому більшовики мусять “боротися проти відділення окраїнних районів від Росії”. Хоча вони, більшовики, виступали “за відділення Індії, Арабії, Єгипту, Марокко та інших колоній Антанти, оскільки відділення означає звільнення цих пригноблених країн від імперіалізму… ”

Така подвійна мораль і подвійна практика призвели до цілком реальної політики, відомої ще з часів російської самодержавної імперії — “держать і нє пущать”.

Щоб утримати біля себе Україну тут то з цією метою розпочалися найжорстокіші репресії проти свідомих патріотичних представників усіх верств населення. В 30–х роках в новозбудованих концтаборах були знищені і просто розстріляні мільйони людей. Фактично відстріляно всю українську інтелігенцію — письменників, інженерів, науковців, академіків, знищено Українську Автокефальну Православну Церкву, а також заможний прошарок українського селянства, так званих куркулів і середняків, які становили соціальну базу українського національного відродження. Через те наприкінці 30–х років, напередодні Другої світової війни, у радянській Україні не існувало жодного політичного угруповання, яке б висувало гасло незалежної української держави.

Радянська Українська держава, яка офіційно мала і свій уряд, і конституцію, була бутафорною державою, фактично — провінцією, цілком залежною від більшовицького союзного центру і його ідеологічного ядра — Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків — ВКП(б). Іншою була ситуація в Галичині.

У передвоєнні роки на західноукраїнських землях з новою силою розгорнулась боротьба населення за свої людські права і за відновлення соборної незалежної України. ОУН та її головний провідник Євген Коновалець стають найбільш впливовими на всіх теренах західноукраїнських земель. Коновалець вважав, що незалежна Україна буде важливим і необхідним фактором для балансу сил у Східній Європі, а також культурного й економічного розвитку всієї Європи.

У період активної підготовки до Другої світової війни ОУН розкололася на дві організації (1940). Виокремлюється більш енергійна, молода, радикальна її течія на чолі зі Степаном Бандерою і поміркованіша — на чолі з полковником Андрієм Мельником. Розкол погіршив становище цієї організації в роки Другої світової війни, коли їй випала тяжка роль боротися за відродження незалежної Української державності.

Ця мета була проголошена головною в маніфесті ОУН від грудня 1940 р. “Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини… Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів… Несемо всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі… Боремося: проти економічного грабежу України та всіх поневолених Москвою народів; проти невільництва в колгоспах, фабриках і заводах, проти пограбування громадян із злиденних здобутків важкої праці; проти насильного виселення з рідних земель… Свобода всім поневоленим!”

Українське питання в європейській дипломатії. Незалежна держава Карпатська Україна

Переддень Другої світової війни показав, що держави Західної Європи, як і більшовицька імперія СРСР, не зважали на природне й історичне право українського народу на своє суверенне державницьке існування. Як ми бачили, ставлення Польщі, Румунії, Чехословаччини до українських територій, що входили до їхнього складу, незважаючи на різний соціальний і політичний лад у цих державах, було однаковим зі ставленням уряду СРСР — здобути більше матеріальних вигод із українських земель і не допустити державницько–національного відродження. Всі вони сходилися в одному — не дозволити існування суверенної соборної Української держави. Як і в попередні історичні епохи існування територіально великої й економічно потужної незалежної України було невигідним і страшним для держав як на Заході, так і на Сході Європи.

Стосовно ставлення до основної української території, яка становила основу радянської України, досить значної за розмірами і багатолюдної за населенням, усі ці держави різнилися між собою і розділялись за певним напрямком своєї зовнішньої політики.

Перша група держав охоплювала ті країни, які стояли на позиції недопущення об’єднання всіх українських земель і потреби найбільшого визиску їхніх матеріальних і людських ресурсів. У той же час вони прагнули розширити свої частини українських територій за рахунок надбань нових частин українських земель. Особливо яскраво ця тенденція виявлялась у політиці СРСР, де більшовицькі ідеологи взагалі проголосили ідеологію розширення кордонів своєї імперії для проведення світової революції. До цих держав належали, окрім СРСР, Польща, яка претендувала на “історичні землі” всієї України — від Балтики до Чорного моря; Румунія також намагалася ще додатково забрати частину південної України — від Буковини до Одеси; Угорщина, яка відхопила 1939 р. Закарпаття, не задовольнялась цим і також прагнула збільшитись за рахунок нових українських надбань.

Другу групу держав становили Англія, Франція, США, які сприяли розгортанню апетитів анексіоністських європейських держав щодо України. Саме їхня позиція невтручання була спрямована на зіткнення нацистської Німеччини з більшовицькою імперію, що призвело до Мюнхенської змови, за якою була зруйнована Чехословацька держава, німецькі війська окупували Богемію та Моравію.

Подібна доля готувалась і Закарпатському краєві, де мешкало близько мільйона українців і який після Першої світової війни опинився під владою Чехословаччини.