Розділ ««Маятник» волхвів»

Таким чином, цілком імовірно, хоч стверджувати це було б занадто зухвало, що волохи — якісь тюрки (гуни, або савіри, або болгари) — дійсно мали владу над слов’янами. І була ця влада, крім усього іншого, духовно-жрецькою, тобто жерцями були тільки представники волохів, які на Русі стали відомі як волхви.

Олег, який захопив за допомогою варягів Київ, як ми пам’ятаємо, з повагою ставився до волхвів: «Скажи мне, кудесник, любимец богов».

Влада волхвів була, як і раніше, сильна, але у Велеса/Волоса (чиє ім’я, по суті, і є варіантом слова «волох») з’явився серйозний суперник — Перун: «Русь клянеться Волосом, а дружина — Перуном». Князь Володимир істотно похитнув позиції Велеса, вирішивши не ставити його фігуру в пантеоні божеств, але й він був змушений знайти йому місце — на торговому Подолі в Києві.

Варто зізнатися, мені дуже довго не давала спокою загадкова Болохівська земля, що існувала в епоху Київської Русі, яка розташовувалася в той час на стику нинішніх Житомирської, Хмельницької та Вінницької областей. Про цю територію відомо вкрай мало, версій же про те, хто її населяв, хто нею правив — навпаки, більш ніж достатньо.

Більш-менш відомі кордони Болохівської землі, хоча від джерела до джерела вони варіюються. Відомо, що лежала вона в верхів’ях Південного Бугу, Случі та Тетерева. Відомі також міста Болохівщини — Болохів (сучасний Любар Житомирської області), Губин, Деревич, Кудин, Межибіжжя (Меджибож), Божський.

А ось що абсолютно невідомо — як звали болохівськіх князів. Природно, висловлюються різні версії, однак на сьогодні можна лише констатувати, що вони не були пов’язані з князівським домом Володимира.

З приводу етнічного складу болохівців — практично всі дослідники відзначають в ньому слов’янський і тюркський компоненти (деякі бачили в них волохів, щоправда, в традиційному, тобто романському, сенсі). Причому тюркські риси мали багато спільного з Волзькою Болгарією — це дало привід вважати, що свою роль тут зіграли половці, які прийшли на Русь саме з тих країв.

Також звертає на себе увагу той факт, що в Болохівській землі було знайдено багато речей, пов’язаних з язичницькими віруваннями Стародавньої Русі. Нічого дивного, що в зв’язку з цим у деяких дослідників (зокрема, у Ю. Моргунова) виникла спокуса співставити назву землі з волхвами, які могли тут виконувати як жрецькі, так і адміністративні функції.

Ну і, крім усього іншого, мене насторожило згадування «аномально високої кількості дорогоцінних скарбів з речами столичного рівня» (Моргунов Ю. Ю. «Фортифікація Південної Русі X–XIII ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук». Москва, 2007).

Окремо можна відзначити, що виявлені в Болохівський землі ювелірні прикраси свідчать про переважання в них дулібських елементів.

І, що дуже важливо, теорія, що нас цікавить, почала освоюватися досить пізно — не раніше Х століття; про це свідчать дані археології.

Тепер про те, що особисто я думаю з приводу сказаного вище. Перш за все — згоден практично з усіма версіями. В загальному й цілому. Але моє трактування геть відмінне.

Отже, що ж усе-таки вимальовується? На території, що колись входила в ареал розселення племені (або групи, конфедерації племен) дулібів, дуже впливових свого часу, виявлені сліди досить самобутньої в порівнянні з навколишнім населенням культури. Деякі риси прямо вказують на те, що ця культура має витоки від самих дулібів, які були відомі до початку Х століття.

Якщо моя версія правильна, і дуліби вели своє походження від тюркського роду Дуло, то наявність у культурі Болохівської землі тюркських рис абсолютно прозора. Відповідно, я не згоден з тим, що тюрки Болохівської землі — це половці.

Але тоді виникає закономірне питання: чому культурний шар болохівців датується не раніше, ніж Х століттям, тоді як дуліби були відомі з VII століття? Нічого тут загадкового, як на мене, немає. Знову-таки, якщо взяти мою версію про те, що дуліби (або їх прямі нащадки) панували над більшою частиною території нинішньої Правобережної України, включаючи Київ, а після приходу Олега та Ігоря (разом з варягами) цю владу втратили, то цілком можна припустити, що частина цього племені на чолі з вождями (князями, хаканами), побоюючись гонінь, пішла туди, де до них було складно дістатися (як версія — це були жителі древлянських міст, таких, як Іскоростень і Малин). Те, що Болохівська земля — важкодоступне місце, не викликає сумнівів: кругом дрімучі ліси, до Х століття зовсім не обжита, вперше згадана в літописі під 1150 роком.

Початок освоєння цієї території саме в Х столітті також не може бути випадковим. Якраз в цей час древляни — прямі нащадки (або одне з племен) дулібів — зазнають тяжких утисків з боку сіверян, що перемогли в усобиці (одне з міст Болохівської землі називається Деревич).

Саме тому тут виявлені дулібські «столичні» скарби.

Якщо дуліби і волохи (волхви) — суть одне і те саме, то не дивно, що власне тут зосереджена значна кількість пам’яток давньоруського язичництва (одне з болохівських міст називається Кудин — звідси походить слово кудесник, чарівник). А із введенням на Русі християнства збільшення числа таких пам’яток просто закономірне.

І не випадково нам нічого не відомо про болохівських князів — просто тому, що вони ніяк не пов’язані з династією, закладеною Олегом та Ігорем, яка поширила свою владу на всю Древню Русь.

Дуже схоже на те, що тривалий час Болохівська земля не була активно задіяна в загальноруських процесах. Свідчення того — досить пізня згадка про неї в літописах. Однак рано чи пізно вона повинна була звернути на себе увагу сусідів. В першу чергу — через своє стратегічне положення між Київським і Галицьким князівствами. Коли Данило Галицький почав проявляти інтерес до Києва, Болохівська земля виявилася в буквальному сенсі на його шляху до столиці. Саме Данилу було призначено знищити болохівські міста. Населення, що залишилось, розселялось по інших землях. Серед яких були, безумовно, і волхви (і вони, точніше, їхні нащадки, хто знає, чи й дотепер живуть серед нас?).