Розділ «Кілька слів о полку Ігоревім»

Але мені здається, що плани були куди більш честолюбні (і це добре показує Сулейменов): князь Ігор, з одного боку, хотів завдати несподіваного і приголомшливого удару по половцях, а з іншого — завдяки цьому здобути славу захисника Землі Руської та переможця «поганих», що могло б додати йому авторитету для досягнення власних цілей аж до суперечки за київський престол.

Свій похід Ігор здійснював з братом Всеволодом, князем курським, і сином Володимиром, що княжив у Путивлі. Про цих персонажів із «Слова» ми практично нічого не знаємо. Набагато більше сказано про інших князів.

Насамперед ідеться про тодішнього київського князя Святослава Всеволодовича.

Як пише Борис Рибаков, після смерті батька Святослав «залишився князем-ізгоєм серед ворожої рідні, розлючений лукавством і жадібністю померлого Всеволода. Молодому княжичеві довелося довгі роки вести неспокійне життя ар’єр-васала, запобігати перед сильними, кривити душею, погоджуватися на третьорядні ролі і мимоволі брати участь у князівських усобицях» (Б. О. Рибаков. «„Слово о полку Ігоревім“ та його сучасники»).

Життя потягало його по різних землях — він княжив у Турові, Володимирі-Волинському, Новгороді-Сіверському, в Чернігові та, нарешті, в Києві (сьогодні такого, як він, назвали б «міцним управлінцем із досвідом роботи в регіонах»).

У 1180–1194 роках, до самої своєї смерті, Святослав княжив у Києві. Йому належав тільки стольний град, а Київська земля — співправителю Рюрику Ростиславичу зі Смоленського роду, чия ставка перебувала у Вручії (нинішньому Овручі). Так що поділ київського регіону на дві адміністративні одиниці — Київ і область — виявляється, придумали давно.

Я вважаю, що саме Святослав є головним героєм «Слова о полку Ігоревім». Саме з його іменем пов’язані дві важливі частини твору — це «Сон Святослава» і його ж «Золоте слово».

І якщо «Сон» вкрай цікавий перш за все з філологічної точки зору, то «Злато слово» — з політичної.

Те, про що воно оповідає, сьогоднішньою мовою можна було б сміливо назвати селекторною нарадою з областями, де в ролі регіональних начальників виступають удільні князі.

«Розбір польотів» починається з винуватців події — дістається Ігорю з Всеволодом, яких Святослав називає синами, хоча вони є його двоюрідними братами. Потім Святослав картає свого рідного брата Ярослава, князя чернігівського — той неодноразово ухилявся від участі в походах у Поле.

Наступним названий також родич Святослава — князь переяславський Володимир Глібович, одружений з його племінницею Забавою Ярославною. Володимир Глібович у відгуках Святослава удостоюється лише похвали за доблесть, виявлену в походах на половців.

Згадка про князя переяславського є для Святослава певним містком до дуже важливої для нього теми — про Всеволода Велике Гніздо, великого князя Володимирського. Володимир Глібович був племінником Всеволода, і, отже, київський і володимирський князі також були якоюсь мірою ріднею.

Всеволод Велике Гніздо — найвпливовіший князь того часу, і це дуже добре помітно в «Слові». Святослав не скупиться на епітети, вихваляючи могутність і силу свого північного колеги. При цьому київський князь висловлює жаль, що Всеволод утримується від військових кампаній проти половців, тоді як участь у них його дружин була б дуже до речі.

Далі йде звернення до двох Ростиславичів — Рюрика і Давида. Рюрик був співправителем Святослава, а Давид княжив у вотчині Ростиславичів — Смоленську. Сентенція, найімовірніше, звернена перш за все до Давида, оскільки з Рюриком у Святослава було «взаєморозуміння». На половців, принаймні, вони ходили разом. А ось брат Рюрика не завжди підтримував ці походи.

Потім настає черга галицького князя Ярослава. Впливовий Ярослав Володимирович, не залишаючи сам свого князівства, посилав, одначе, дружину на половців, а також збирався відправити в Європу своїх воїнів для участі в Третьому хрестовому поході і, хто знає, може, і послав би, якби не помер. А ще Ярослав був тестем опального князя Ігоря.

Після Галицької землі «Золоте слово» спрямовується на Волинь. У першу чергу воно звертається до Романа Мстиславича, який згодом об’єднав Волинське князівство з Галицьким (один із його синів — Данило Галицький).

Наступний епізод присвячений Полоцькому князівству — мабуть, найбільш загадковій з усіх руських земель. Кероване окремою гілкою князів, Полоцьке князівство розвивалось осторонь від основних процесів, літописання цієї землі до нас практично не дійшло.

Проте Полоцькому князівству приділено надто багато уваги, що може пояснюватися тісними родинними зв’язками самого Святослава Київського (його дружина була правнучкою великого і страхітливого Всеслава, який мав славу крамольника і чарівника).

Головна думка, що проходить через усе «Золоте слово» (та й в цілому через «Слово о полку Ігоревім»), — треба об’єднуватися і разом вирушати на половців.

Взагалі, як мені видається, власне, для того, щоб об’єднати руські землі в боротьбі з половцями і здолати їх раз і назавжди (попри родинні зв’язки), і задумувалося «Слово о полку Ігоревім». А невдалий похід князя Ігоря був вибраний як красномовний приклад того, що відбувається, якщо не слухатися старших.