Розділ VIII Наступні дні

Нарешті, генерал-фельдмаршал Вільгельм Бодевін Йохан Густав Кейтель, начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини, про історичну зустріч з групою української націоналістичної молоді – навіть якщо уявити, що вона справді мала місце, – жодним словом не згадує.

«Почесне ув'язнення» С. Бендери

З липня начальник поліції безпеки і СД IVAI повідомляє: «різних політичних керівників українських емігрантів береться під домашній арешт, особливо в Генеральному губернаторстві, в тому також Степана Бандеру».[226]

5 та 7 липня 1941 р. Рейнгард Гейдріх, керівник поліції безпеки та СД («Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD»): «українські національні лідери (дослівно: «ukrainischen Nationalistenfurer») «почесно» ув'язнені». Бандера «переведений до Берліна», де його «переслуховують».[227] В іншому документі він зазначає: «В Генерал-губернаторстві авторитетні українські націоналістичні керівники, як уже повідомлялося (виділення наше. – Д.Я.) взяті під домашній арешт. Бандеру переведено до Берліна. Його допит у процесі».[228]

Бандера і Заксенхаузен

Це – одна з найцікавіших і найпотаємніших сторінок з життя революціонера-націоналіста. Адже до сьогодні не виявлено жодного документа, жодного свідчення в'язня цього кацету, які підтверджували би факт перебування в Заксенхаузені Степана Бандери. Мовчить і офіційний сайт музею – меморіалу.

План концентраційного табору Заксенхаузен

В усіх мені відомих відкритих джерелах міститься написане під копірку твердження: від липня 1941 р. і до 27 вересня 1944 р.[229] 32-річний Степан був ув'язнений у цьому кацеті. При цьому ніхто не звертає уваги, наприклад, на таке свідчення Дмитра Андрієвського, одного з провідних членів «мельниківської» ОУН, який перебував в тому самому таборі і писав про «високий мур, який відділяв барак від решти табору».[230] Це свідчення підтверджується планом концтабору. На ньому ясно видно блок «Z», в якому утримувалися, зокрема, українські націоналісти і який знаходився поза межами власне табору.

В'язень Заксенхаузена бандерівець Степан Мудрик-Мечник, засуджений німцями до смертної кари із заміною на 15-річне ув'язнення в кацеті, розповідаючи про своє перебування в цьому закладі, ані півсловом не обмовився про перебування там Бандери або Стецька.[231] Що виглядає досить дивно – адже спомини він писав на еміграції мінімум через 10 років після закінчення війни. Скажу більше: жоден з трьох сотень українських націоналістів, які були ізольовані в блоці «Z», жодним словом ніколи не говорили, не писали, не свідчили в будь-який інший спосіб про ув'язнення своє та Бандери в тому таборі.

Свідчень іншого роду, свідчень, які прямо суперечать фактам, документам, розповідям очевидців, – по вінця. Наприклад, М. Посівнич вказує (посилаючись на розвідку авторитетного діяча «революційної» ОУН П. Дужого «Степан Бандера – символ нації»), що 5 лютого 1945 р. на «нараді Проводу ОУН біля м. Бережан, Тернопільської обл. Бандеру було обрано разом із Р. Шухевичем і Я. Стецьком до Бюра Проводу ОУН».[232] Але це не підтверджують інші відомі нам джерела. Що і не дивно. Напевно тому, що наради такої не було. А якщо і була – то звідки її учасники могли знати – живі Бандера і Стецько чи ні? Хіба що вони підтримували телефонний зв'язок між Бережанами та Заксенхаузеном…

Але то вже інша історія. Ми ж спробуємо перевірити інформації про арешт та утримання Бандери за допомогою інших джерел.

Арешт Бендери. Версія НКВС

9 квітня 1945 р. нарком держбезпеки УРСР С. Савченко надсилає до ЦК КП(б)У документ наступного змісту. В листі до сестри Владимири, – повідомляє нарком, – яке вона отримала в першій половині липня 1941 p., брат Степан писав їй: він «разом з іншими 12-ма членами його «Проводу» знаходиться в Берліні під домашнім арештом, займають окремий 3-поверховий будинок, просить надавати йому матеріальну допомогу і надсилати гроші».

Далі в документі керівного українського ката йдеться про те, що Владимира Бандера виїзжала до брата на побачення, а по поверненні розповідала близьким: Степан «знаходиться в Берліні під домашнім арештом», «німці створили йому дуже гарні умови, надавши в його розпорядження окрему віллу, сад, добре харчування, читання різноманітних книг та часописів». Інше джерело говорить: голова РП вів у цей час доволі активне життя. Наприклад, листувався із соратниками. 15 липня надіслав подячного листа провідникові своєї фракції «на матірних українських землях» Іванові Климові.[233]

З доповіді чекістського керівника далі дізнаємося також, що у бюлетні «Щоденні вісті Української інформаційної служби» від 14 листопада 1944 р. № 146, який «знайшли при проведенні операції у Галицькому районі Станіславської області», було вміщено повідомлення: «на початку жовтня б. р. Стапан Бандера із німецької тюрми вийшов на волю. Одночасно з ним звільнено біля 300 учасників організації українських націоналістів».[234]

Висновок автора

Як мінімум, від 4 липня 1941 р. Степан Андрійович опинився в умовах, які унеможливлювали будь-які його контакти із товаришами по партії та спільній боротьбі. Говорити про будь-яке керівництво з його боку чи то парторганізаціями на місцях, чи то підрозділами Української повстанської армії – і поза межами історичної науки, і поза межами всіх відомих на сьогодні законів природи.

Але в кожному разі попри ці та інші судження, не можна забувати про трагічну долю родини Бандер:

батько, о. Андрій – замордований НКВС;

брати Олександр та Василь – загинули в Аушвіці;