Розділ «Частина I»

Наразі я не даватиму назви цим новим мавполюдям. Поки що зазначу лише, що вони мали більші мізки, ніж Homo habilis, зазвичай близько 800 куб. см, і не мали довгих мавпоподібних рук Homo habilis, тобто, цілком можливо, більшість часу перебували на землі. Вони мали також більший зріст. У Наріокотоме в Кенії знайдено скелет віком півтора мільйони років. Він відомий як Турканський хлопчик, належав дитині п'ятьох футів на зріст, що виросла б до шістьох футів, якби дожила до дорослого віку. Його кістки не лише довші, ніж у Homo habilis, вони ще й тонші, а це дає змогу припустити, що він та його сучасники більше покладалися на розум та знаряддя, ніж на грубу силу.

Багато хто з нас вважає, що тямущість є самоочевидною чеснотою. Чому тоді Homo habilis, що мали потенціял мутувати в цьому напрямі, марно протинялися протягом майже півмільйона років, а потім «раптово» перетворилися на істот більшого зросту та з більшим мозком? Найвірогідніше пояснення полягає в браку харчів. Великий мозок багато чого потребує. Наш мозок зазвичай складає 2 відсотки ваги тіла, а споживає до 20 відсотків здобутку енергії. Великий мозок створює й інші проблеми: він потребує великого черепа, насправді такого великого, що сучасним жінкам нелегко проштовхувати народжуваних дітей з великими голівками уздовж пологових шляхів. Жінки дають собі з тим раду, народжуючи дітей передчасно. Якби наші немовлята залишалися в материнській утробі аж до досягнення майже самодостатности (подібно до інших ссавців), надто великі голови не давали б їм виходити назовні.

Однак ризикове народжування дітей, роки виховання та величезний мозок, що спалює п'яту частину нашого живлення, в будь-якому разі задовольняють нас більше, ніж якби таку саму кількість енергії треба було витрачати на вирощування пазурів, додаткових м'язів чи великих зубів. Розумність дає значно більше переваг, ніж будь-яка з цих альтернатив. Втім менш очевидно, чому близько двох мільйонів років тому генетична мутація, що створила більший мозок, надала мавполюдині достатньо переваг, аби зробити зайві витрати енергії вартими того. Якби тямущість не компенсувала витрати на постачання сірих клітин, мозковиті мавпи були б менш успішними, ніж їхні тупіші родичі, відтак популяція швидко втратила б ці тямущі гени.

Можливо, річ у погоді. Коли не стало дощів і почали вмирати дерева, де жили мавполюди, мозковитіші і, можливо, здатніші до спілкування мутанти могли взяти гору над своїми мавпоподібнішими родичами. Замість тікати з трав'янистих земель, розумні мавпи знайшли способи, як на них виживати. Тоді в одну мить (у масштабі еволюції) жменька мутантів поширила свої гени на всю спільноту й цілком заступила важчедумних, низькорослих, лісолюбних Homo habilis.

Початки Сходу та Заходу?

 и то через перенаселеність залюднених ділянок, чи то через сварки між гуртами, чи то просто з цікавости нові мавполюди були першими істотами цього типу, що полишили східну Афику. Їхні кістки знаходять скрізь від південного кінця континенту до азійських берегів Тихого океану. Однак не варто уявляти собі великі хвилі мігрантів на кшталт сюжетів фільмів про ковбоїв. Поза сумнівом, мавполюди мало усвідомлювали, що роблять, а долання цих величезних відстаней забирало величезний час. Від ущелини Ол-Аувай до Кейптауна в південній Африці далеко, дві тисячі миль. Щоб подолати цю відстань за сто тисяч років (саме таким видається цей відтинок), мавполюди мали щороку розширювати діяпазон свого пошуку харчів лише на 35 ярдів. Рух на північ із такою самою швидкістю мав привести їх на поріг Азії, і це підтвердилося 2002 року — у Дманісі (Грузія) археологи знайшли череп віком 1,7 мільйона років, що поєднує риси Homo habilis та новішої мавполюдини. Вік кам'яних знарядь з Китаю та викопних кісток з Яви (тоді ще не відокремленої від Азійського материка), можливо, майже такий самий, з чого випливає, що полишивши Африку, мавполюди пришвидшилися і в середньому долали за рік близько 140 ярдів[31].

Насправді можна сподіватися виокремити східний та західний способи життя лише після того, як мавполюди полишили східну Африку й поширилися теплими субтропічними широтами аж до Китаю. Можливо, тоді ми знайдемо саме відмінність між Сходом і Заходом. Згідно з археологічними даними, відмінні риси, явно притаманні Сходові чи Заходові, містяться у знахідках віком близько 1,6 мільйона років. Проте постає питання, чи ця відмінність достатньо вагома, аби вважати, що за нею криються справді відмінні способи життя.

Археологи знають про східно-західні відмінності від 1940-х років, коли гарвардський дослідник Гелем Мовіус помітив, що кістки нових мозковитіших мавполюдей часто знаходять разом з оббитими кам'яними знаряддями нових типів. Археологи дали найвиразнішим з них назву «ашельські рубила» («рубила», чи, дослівно, «ручні сокири», бо на вигляд вони подібні до сокир, навіть попри те, що їхнє очевидне призначення — різати, штрикати (проколювати) чи вдаряти; «ручні», бо їх тримали руками, а не прилаштовували до держаків; ашельські — за маленьким містечком Сент-Ашель у Франції, де їх вперше було знайдено багато). Назвати ці знаряддя витворами мистецтва було б перебільшенням, але їхня проста симетрія часто гарніша, ніж грубі відщепи та знаряддя з гальок Homo habilis. Мовіус відзначив, що ашельські рубила були поширені в Африці, Європі та південно-західній Азії, тоді як у східній чи південно-східній Азії не знайдено жодного. Натомість східні стоянки містили грубіші знаряддя, що сильно нагадували передашельські знахідки, пов'язані з африканськими Homo habilis.

Якщо так звана лінія Мовіуса (рис. 1.2) справді позначає початок окремих східного та західного способів життя, з неї може випливати теорія напрочуд довготривалої зафіксованости, згідно з якою майже одразу після того, як мавполюди вирушили з Африки, вони поділилися на носіїв західної технологічно передової культури ашельських рубил в Африці та південно-східній Азії та східної технологічно менш розвиненої культури відламків та чоперів у східній Азії. Можна зробити висновок що не дивно, що Захід панує тепер — у технологічному сенсі він лідерував у світі вже півтора мільйони років тому.

Проте провести Мовіусову лінію легше, ніж пояснити. Найдавнішим ашельським рубилам, знайденим в Африці, близько 1,6 мільйона років, але у Дманісі в Грузії мавполюди були вже за сто тисяч років до того. Безперечно, перші мавполюди полишили Африку давніше, ніж ашельське рубило стало звичайним складником їхнього інструментарію, і пронесли доашельські технології крізь Азію, тоді як західний/африканський регіон почав виробляти ашельські знаряддя.

Швидкий погляд на рис. 1.2 свідчить, однак, що Мовіусова лінія не відокремлює Африку від Азії, а проходить насправді через північну Індію. Це важлива деталь. Перші мігранти полишили Африку раніше, ніж було винайдено ашельське рубило, отже, мали бути наступні хвилі міграції з Африки, що мали б нести рубила до південно-західної Азії та Індії. Відтак постає нове запитання. Чому ці пізніші хвилі мавполюдей не принесли ашельську технологію ще далі на схід?

Найвірогідніша відповідь — Мовіусова лінія не позначає межі між технологічно передовим Заходом та менш розвиненим Сходом. Вона лише відокремлює західні регіони, де легко дістати каміння, придатне до виготовляння рубил, від східних, де таке каміння рідкісне й водночас є добра альтернатива, зокрема легкодосяжний бамбук, достатньо твердий на потреби знаряддя, але недостатньо тривкий, аби доіснувати доти, доки ми його відкопаємо. Згідно з цією інтерпретацією, коли користувачі рубил перетинали Мовіусову лінію, вони поступово відмовлялися від ашельських знарядь, бо поламані не було чим замінити. Вони далі виготовляли чопери та відщепи, бо тут годилася будь-яка стара галька, але на потреби праці, що її раніше виконували за допомогою рубил, почали, можливо, використовувати бамбук.

Деякі археологи вважають, що на користь цього висновку свідчать знахідки з басейну Босе в південному Китаї. Близько 800 000 років тому туди потрапив величезний метеорит. Це була катастрофа епічного масштабу, коли інтенсивні пожежі знищили мільйони акрів лісів. До удару мавполюди з басейну Босе використовували чопери, відщепи та (за припущенням) бамбук, як усі інші східноазійці. По поверненні після пожеж вони почали робити рубила, подібні до ашельських, — теоретично, можливо, тому, що пожежі спалили весь бамбук і водночас удосяжнили використовне каміння. Через кілька сторіч, коли рослинність відновилася, місцеві мавполюди відмовилися від рубил та повернулися до бамбука.

Якщо ці міркування справедливі, східноазійські мавполюди чудово вміли виготовляти рубила, коли таким знаряддям сприяли обставини, але загалом тим не переймалися, бо мали легше досяжні альтернативи. Кам'яні рубила та бамбукові знаряддя були лише різними інструментами на потреби тієї самої праці, й способи життя мавполюдей були майже однаковими чи то в Марокко, чи то в Малаї.

В цьому є сенс, але, крім археології передісторичного періоду, є й інші способи подивитися на Мовіусову лінію. Досі я уникав назви мавполюдини, що застосовувала ашельські рубила, але зараз назва, що ми даємо, починає набувати ваги.

Від 1960-х років більшість палеоантропологів називали новий вид, що еволюціював у Африці близько 1,8 мільйона років тому, Homo erectus (Людина прямохідна/випростана) і припускали, що ці істоти пройшли через субтропічні широти до берегів Тихого океану. У 1980-і, однак, деякі науковці звернули увагу на незначні відмінності між черепами Homo erectus, знайденими в Африці та у східній Азії. Постала підозра, що насправді йдеться про два різних види мавполюдей. Тих, що еволюціювали в Африці 1,8 мільйона років тому й поширилися до Китаю, було названо Homo ergaster (Людина, що працює). За цим припущенням, Homo ergaster зеволюціювали у Homo erectus лише після того, як досягли східної Азії. Отже, Homo erectus є чисто східноазійським видом, відмінним від Homo ergaster, що жили в Африці, південно-західній Азії та Індії.

Якщо ця теорія правильна, Мовіусова лінія не лише відбиває тривіяльну відмінність знарядь праці, а є генетичним вододілом, що поділяє давніх мавполюдей на два різновиди. Фактично такий підхід підвищує ймовірність того, що можна було б назвати джерелом усіх теорій тривалої зафіксованости: Схід та Захід відрізняються, бо люди зі Сходу та Заходу є й були протягом понад мільйона років різними видами людських істот.

Перші люди Сходу: Синантроп

 я термінологічна дискусія щодо класифікації передісторичних скелетів має потенційно тривожний підтекст. Расисти завжди радо хапаються за такі деталі, аби виправдати упередженість, примус і навіть геноцид. Може видаватися, що витрачати час на обговорення теорій такого типу — це підтримувати нетерпимість, тому, можливо, їх варто було б просто ігнорувати. Але я вважаю, що це не так. Мало оголосити расистські теорії нікчемними. Якщо ми справді хочемо їх відкинути й довести, що люди (у великих групах) справді всі однакові, це має бути тому, що расистські теорії неправильні, а не тому, що нині більшості з нас вони не подобаються.

Засадничо ми не знаємо, чи близько 1,5 мільйона років тому на землі був лише один вид мавполюдей, тобто чи мавполюди (великими групами) були практично однакові від Африки до Індонезії, чи були окремі види Ното ergaster на захід від Мовіусової лінії та Homo erectus на схід від неї. На це питання мають відповісти дальші дослідження. Але ми знаємо, без тіні сумніву, що протягом останнього мільйона років на Заході та Сході справді еволюціювали різні види мавполюдей.