Розділ «Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я»

Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Мова і літературна творчість

Згідно з античною літературною традицією, колоністи, лідери яких були освіченими громадянами полісів, несли в собі той духовно-культурний заряд, який вони почерпнули на своїй батьківщині. Саме в їхній метрополії — Мілеті — зародились у VII—VI ст. до н. е. різноманітні наукові знання, які тією чи іншою мірою знайшли свій вияв і в найвіддаленіших від нього понтійських колоніях. Передова на той час іонійсько-мілетська культура мала яскраво виражені риси гуманності і своєрідної відкритості у контактах з іншими етносами, а тим паче з грецькими державами; політика, релігія і міфологія були тісно пов'язані з раціональним теократичним мисленням, поетичною творчістю та мистецтвом.

Широкий розвиток міжнародних відносин сприяв запозиченню деяких елементів з культур різних полісів і навіть іншоетнічних об’єднань, що призвело до появи окремих ознак синкретизму, особливо в поховальних і релігійних ритуалах ще в колонізаційний період. Різні соціально-політичні та економічні умови розвитку північнопонтійських апойкій, їх географічне розташування, ступінь зв'язків з метрополією та сусідніми племенами створювали в кожному з них свої особливості при існуванні тут в цілому однорідної грецької культури.

Спільним для більшості колоністів Північного Причорномор'я був іонійський діалект грецької мови, який лише в IV ст. до н. е. поступово почав витіснятись аттичним (KOINH). Тільки херсздіесити та зовсім нечисленні мешканці інших північнопричорноморських міст користувалися дорійським або змішаними діалектами. На Боспорі, очевидно, певний час також існував еолійський говір. Мовна близькість понтійських еллінів сприяла тісному спілкуванню. Особливо довго зберігалися традиції Мілета в мові, писемності, антропонімії, календарі, прихильності до Гомерівського епосу «Іліада» в Ольвії[542].

Великого значення в усіх колоніях надавалось вивченню мови, бо навіть у перші століття нової ери грецька мова залишалась офіційною і в ній не спостерігається будь-яких помітних відмінностей від мови середземноморських еллінів, незважаючи на близьке сусідство різноетнічних угруповань, з якими колоністи постійно спілкувались і представники яких нерідко назавжди осідали в містах або на їх околицях.

Численні епіграфічні джерела, в основному різноманітні написи на черепках, свідчать, що переселенці та їхні нащадки писали грамотно, знали епічні твори, намагалися самі складати коротенькі вірші. Мешканці міст часто підписували свій посуд, залишали присвятні написи божествам або дарчі своїм друзям, виконували на черепках шкільні вправи, записуючи уривки з поем Гомера, ставили цифрові мітки тощо[543]. Відомо, зокрема, що вже в ранній час борисфеніти писали листи на свинцевих і керамічних пластинках, які дають інформацію про їхнє життя.

Північнопонтійські елліни були знайомі зі знаменитими епосами Гомера й архаїчною лірикою. Елегійний дистих, який став з початку VII ст. улюбленим розміром поетів, широко використовувався і в поетичних творах північнопонтійських греків, зокрема епітафіях та застільних віршах. Останні могли декламуватися під флейту на симпосіях, оскільки за своїм змістом відповідали таким зібранням: «Я приємний для пиття кілік, люб'язний до того, хто п’є вино»; «Випивши мене, Полікрат буде радіти»; «Наповнюй по вінця» (Ольвія); «Я кілік радості» (Німфей). Певно, під час бенкетів їх учасники нерідко займалися імпровізацією, тут же складали коротенькі, прості за змістом, елегії, найчастіше жартівливі, виконуючи їх у колі друзів і «записуючи» на чашах. Ці написи[544] документально вказують на вміння громадян займатись версифікацією та на знання ними основ віршування і поетичних творів, з яких вони запозичували ритміку й навіть окремі вислови.

Міфологія та релігійно-філософські погляди

Для процесу колонізації характерним було створення етногенетичних міфів про ті чи інші варварські племена, апеляція до героїчних часів і Троянської війни, від яких починався відлік історії усіх греків. У своїх легендах мілетсько-іонійські переселенці використовували інформацію про незаселеність цих областей, яку отримали безпосередньо в передколонізаційний період, і поширили її на віддалені часи відповідно до своїх ідеологічних уявлень. В широкому контексті понтійські легенди про Геракла, гігантів і Афродіту в їх географічній прив'язці до Боспору, про амазонок — до Меотиди, Геракла і Єхидну — до Гілеї, Ахілла — до Левки і Тендри, Іфігенію — до Таврики знаходять своє місце в широкому колі пам'яток античної міфології. Переважно вони пов'язані з найпопулярнішими серед грецьких колоністів міфами, що складало спільну традицію для окремих груп переселенців як у західному, так і в північному напрямку[545]. Геракл та амазонки явно виступають як сакрально-міфологічні попередники колонізації Північного Причорномор'я та західних земель у Середземномор'ї.

Антична традиція перетворення Геракла та інших героїв на сакральних колоністів слугувала для пропагандистських цілей еллінів, які займали чужі території, що нібито були ніким до них не заселені навіть у ті далекі часи, коли на них поселилися або побували їх улюблені герої.

У понтійських легендах простежується процес розкладу власне міфу, в них присутні цілеспрямовані вигадки та первинні емпіричні знання про природу й реальні етнічні об'єднання. Цікаво, що майже всі персонажі міфів втілились «у вічні художні образи в грецькій літературі й грецькому мистецтві, назавжди, на всю епоху існування античної культури, ввели Чорноморське узбережжя і Кавказ у круговид мислення і фантазії кожного освіченого грека й римлянина»[546].

У культурі понтійських колоністів, особливо борисфенітів, помітне не лише міфотворче ядро, а й філософсько-релігійне з яскраво вираженими рисами й елементами, властивими для їхнього архаїчного світогляду й менталітету. Зовнішньо сумарні образи в міфах володіють емоційною силою, вмінням виражати світовідчуття епохи. В них з усією ясністю вирізняються протиставлення — основа основ грецького теоретичного мислення — та окремі елементи світоглядної орієнтації як наслідок раціонального осмислення життя і своєї історії[547].

Епіграфічні пам'ятки, знайдені на Березанському поселенні, свідчать про наявність у його громадян філософсько-релігійних знань вже у другій половині VI ст. до н. е. та їх прагнення до самостійного теоретичного мислення[548]. Полісемантичні написи на кістяній пластині, що стосуються культу Аполлона і становлення Ольвійського поліса, відтворюють складність тексту, насиченого особливою символікою і цифрами, проте в узагальненому вигляді він динамічний, в ньому простежується раціонально-логічне мислення.

Мистецтво

Торгові зв'язки з Мілетом та іншими іонійськими містами, різними острівними центрами та Афінами давали змогу знайомитись з багатьма мистецькими творами. Крім численного й різноманітного посуду, прикрашеного високохудожніми сюжетними міфологічними і декоративно-орнаментальними розписами, колоністам були відомі й перші досягнення їхніх співвітчизників у галузі не тільки прикладного, а й образотворчого мистецтва.

Рис. 52. Скульптура. 1, 2 — мармурові «куроси»; 3 — надгробна стела Леокса, сина Мольпагора. Ольвія. VI — початок V ст. до н. е.

Архаїчний час був періодом становлення полісної ідеології, оформлення релігійної системи і пов'язаної з нею початкової художньої творчості, яка насамперед виявилась у створенні скульптурних і теракотових зображень божеств. При інтенсивних процесах запозичення не тільки важливих елементів культурної спадщини, а й специфіки влаштування міського життя в деякі апойкії, зокрема в Ольвію, Пантикапей, Німфей, Фанагорію, у другій половині VI ст. було завезено велику кількість теракот, переважно землеробських божеств, якими колоністи прикрашали житла, які вони приносили в святилища і клали у поховання[549]. Імпорт не міг задовольнити усіх потреб, тому в згаданих полісах почалося місцеве виробництво глиняних статуеток, які, однак, не відзначались оригінальністю й досконалістю, бо тутешні майстри найчастіше займались простим копіюванням.

Якщо імпорт і виготовлення малої пластики набрали порівняно великого розмаху, то цього ніяк не можна сказати про кам'яну скульптуру. З усіх понтійських колоній архаїчна монументальна скульптура в найбільшій кількості знайдена,тільки в Ольвії[550]. Причому як вотивна, так і надгробна скульптура здебільшого була привезена з Мілета. Цей факт, безперечно, є свідченням того, що тут оселився певний контингент жителів, які сприяли створенню в місті ознак, властивих метрополії, скульптурна школа якої до її знищення персами 494 р. славилася в усьому античному світі.

Вже у другій половині VI ст. до н. е. в Ольвії працювали приїжджі майстри, яких запросили сюди з Мілета або ж вони входили до одного з потоків колоністів. З місцевого вапняку, який ольвіополіти завжди використовували в будівництві, зроблені статуя Аполлона Дельфінія та невеликі рельєфи Матері богів, які дуже схожі з мілетськими. Ця скульптура була спеціально виготовлена для святилищ згаданих божеств. У північнопонтійських полісах, так само як і в Середземномор'ї, могли стояти й дерев'яні статуї (ксоани), але залишків їх поки що не знайдено.

Варто також відзначити пріоритет греків Нижнього Побужжя у розвитку прикладного мистецтва, зокрема художніх металевих виробів. Саме у VI ст. до н. е. в техніці лиття тут було виготовлено чимало предметів, зокрема дзеркал, які потрапили до віддалених куточків Східної Європи й Уралу[551]. Попит на художні бронзові прикраси серед місцевих племен сприяв швидкому розширенню їх виробництва. Так званий звіриний стиль, який виник ще в Іонії під впливом мистецтва східних народів, став тут панівним, оскільки якнайкраще узгоджувався з релігійними уявленнями різних етносів, з якими вперше познайомились колоністи. Бронзові, рідше золоті й кістяні, речі являли собою зображення різноманітних тварин і пташок у своєрідному сполученні, що інколи створювало складний орнаментальний мотив. Більшість архаїчних предметів звіриного стилю виготовлялась у Борисфені, Ольвії та на поселенні поблизу Ягорлика[552]. Майже для всіх художніх пам'яток Ольвії цього часу, в тому числі скульптур, коропластики й монет, типовими були стилізація й схематизм зображень, що в багатьох випадках слід пояснювати невмінням майстрів того часу виробляти речі з реалістичним відтворенням образів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба» автора Толочко П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Античні держави Північного Причорномор’я“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи