Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Щодо обряду поховання представників культури лійчастого посуду, то для нього характерні випростані на спині поховання, здійснені в грунтових та курганних могильниках, виявлених на теренах Польщі. В Україні знайдено лише одне поховання біля с. Дружелюбівка на Львівщині. Небіжчик був покладений у випростаному положенні у супроводі посудинки. До цієї ж культури відносяться, мабуть, випростані на спині поховання, знайдені на поселенні в Зимино.

Населення, що представляло культуру лійчастого посуду, розповсюджувалося на теренах Західної України смугою від Західної Волині до Верхнього Подністров’я, займало західну половину території, де мешкало населення лендельської культури і безпосередньо межувало з населенням трипільської культури другої половини пізнього етапу. Саме з його приходом у Верхнє Подністров’я можна пов’язати відхід звідти трипільського населення (тут є пам’ятки першої половини й пізнього етапу, але відсутні найпізніші). Про контакти цих двох груп населення можуть свідчити знахідки трипільського посуду в Зимно, а також на багатьох інших поселеннях культури лійчастого посуду на Західному Бузі та Волині (Малі Грибовичі, Лежниця, Літовеж та ін.) і в Грудеку Надбужному у Польщі. Крім того, на поселенні Тадані виявлено близько десятка уламків трипільських жіночих статуеток. На поселеннях пізнього етапу трипільської культури (Хорів, Листвин, Костянець та ін.) знайдено кераміку культури лійчастого посуду. М. А. Пелещишин вважає, що ці контакти мали за мету обмін сировиною, виробами, і технічними досягненнями.

Подальша доля населення, що представляло культуру лійчастого посуду на теренах України, так як і трипільського на більшій частині ареалу його розповсюдження, на думку багатьох дослідників, пов’язана з появою носіїв культури кулястих амфор, що призвело до зникнення культури лійчастого посуду.

Населення культури кулястих амфор. Жило на величезних просторах від Ельби до Середнього Подніпров’я, охоплюючи терени сучасних Німеччини, Польщі, Чехії, Словаччини, Правобережної Лісостепової України, північ Республіки Молдова та Румунську Молдову. В розвитку його виділяються три хронологічні періоди, але на теренах України, Молдови та Румунії відомі лише два останні. Походження цієї культури поки що остаточно не вирішене, але існує думка, що виникла вона на теренах Німеччини на початку III тис. до н. е. як результат тривалого впливу культури лійчастого посуду на місцеве неолітичне населення при одночасовому впливові носіїв культури гребінчасто-накольчастої та пізньострічкової кераміки[169]. Отже, склавшись на Заході, племена-носії культури кулястих амфор на другому етапі розвитку розповсюдилися на теренах України.

Дослідження пам’яток культури кулястих амфор в Україні пов’язане з іменами Л. Козловського, Є. Сецинського, В. Антоневича, І. Ф. Левицького, І. К. Свєшнікова, М. А. Пелещишина, В. М. Коноплі, С. С. Березанської, В. К. Пясецького та інших.

На теренах України пам’ятки представлено переважно похованнями, але останнім часом виявлено і поселення, забудовані невеликими (до 2,4 х 4,7 м) овальними напівземлянками з підковоподібними печами на відміну від західних регіонів, де досліджено великі наземні або дещо заглиблені будинки стовпової конструкції.

За специфікою пам’яток І. К. Свєшніков розділяє їх на два локальні варіанти: волинський та подільський. Поселення відомі лише у волинському варіанті і тільки тут, поряд з обрядом трупопокладення, існує обряд трупоспалення. Розрізняються варіанти й за конструкцією поховальних споруд[170].

Переважну більшість поховань здійснено у кам’яних скринях, хоча є й грунтові поховання без застосування каменю, а також підкурганні. Поховання поодинокі та групові (до 10 осіб). Переважає скорчене на боці положення похованих, але є й скорчені на спині, випростані та сидячі. Часто скелети посипають вохрою. Кам’яні гробниці мали здебільшого прямокутну форму і складалися з поставлених на ребро кам’яних брил, перекритих зверху однією чи кількома плитами. Найскладнішу гробницю було виявлено І. Ф. Левицьким біля с. Колодяжина на Житомирщині. Крім основної поховальної камери вона мала ще “сіни”, відгороджені кам’яною плитою. Поховальний інвентар у могилах включав посуд, знаряддя праці з кременю (шліфовані сокири-тесла, долота, ножі, скребки, різці, вістря до стріл,) та інших порід каменю (проушні сокири, молотки), з кістки та рогу (пряжки, вістря). Окрему групу складають прикраси: підвіски з ікол кабана та зубів ведмедя, бурштинові намистини та великі диски з отвором у центрі. В багатьох похованнях^ знайдено кістки тварин (бик, свиня, вівця-коза, кінь) від жертовної їжі.

Кераміка виготовлена з глини, до якої домішувалися пісок, товчені мушлі, зрідка шамот або товчений перепалений кремінь. Поверхня посудин добре вигладжена. За формою — це кулясті амфори різних розмірів з двома — чотирма ручками на плічках, посудини з яйцеподібним тулубом, кратероподібні та лійчасті миски, покришки, яйцеподібні амфори. Орнаментувалися посудини у верхній частині відбитками прямокутного штампу, перевитого шнура, нігтьових вдавлин, що утворювали ряди, зигзаг, ялинку, фестони, трикутники, ромби. Характерними для подільського варіанту є звисаючі трикутники, декоровані візерунком на кшталт “риб’ячої луски”.

Хронологічно пам’ятки культури кулястих амфор в Україні відносяться до другої половини III тис. до н. е., тобто йдуть безпосередньо за пам’ятками культури лійчастого посуду та трипільськими. Але беручи до уваги знахідки посудин культури кулястих амфор у шарі культури лійчастого посуду в Зимино, можно дійти висновку, що вони якийсь час були синхронні. Треба гадати, що населення, що представляло культуру кулястих амфор, асимілювало населення носіїв культури лійчастого посуду, а згодом увійшло до складу культур шнурової кераміки Поділля та Волині.

Рис. 98. Посуд культури кулястих амфор (1 — Довге, 2 — Увисла).

Населення культури Болград-Алдень. Час складання трипільської культури співпав із виникненням іншої, також землеробсько-скотарської, а саме культури Болград-Алдень. Сформувалася вона в Балкано-Дунайському регіоні на основі неолітичних культур Боян і Хаманджия як один з варіантів культури Гумельниця, населення якої було розповсюджене на теренах сучасних Румунії та Болгарії. В Україні перше поселення цієї культури було відкрито 1960 р. біля м. Болград на Одещині[171]. Зараз у придунайських районах Одеської області та на півдні республіки Молдова відомо близько 50 пам’яток[172]. Дослідження їх пов’язане з іменами Т. С. Пассек, К. К. Черниш, С. М. Бібікова, Л. В. Суботіна, В. С. Бейлекчі.

Розташовувалися поселення на високих берегах Дунаю, Прута та прісноводних озер, на пологих схилах невеликих річок. Обиралися місця природно укріплені — миси, обмежені ярами та стрімкими схилами. За розмірами вони здебільшого невеликі (0,5— 1 га), але деякі (Вулканешти II, Рені) досягають 10 га. Забудовані заглибленими (землянки та напівземлянки) та наземними житлами. Заглиблені житла мали переважно овальну форму, складалися з кількох ям. Вхід розташовувався з протилежного водоймі боку і оформлювався у вигляді вирізаних у грунті сходів. Підлога та сходи вимащувалися глиною, розмірами вони не перевищували 60 м2. Опалювалися такі житла вогнищами у ямах, викопаних на підлозі. Наземні будинки зводилися з дерева та глини, у яку домішувалася полова, і були дуже схожі на трипільські. За конструкцією вони були одно- і двокамерні, площею до 90 м2. Знахідка моделі двоповерхового будинку з плоским дахом свідчить про наявність одно- та двоповерхових споруд.

Під час розкопок поселень знайдено численні знаряддя праці, кераміку, пластику. Знаряддя праці виготовлялися з сірого пруто-дністровського або червоного, коричневого, жовтого кременю, що доставлявся з родовищ Північної Добруджі, інших порід каменю, кістки та рогу. Це крем’яні ножі, скребачки, різці, свердла, долота, пилки, вкладні до серпів; з інших порід — свердлені і несвердлені сокири, тесла, долота, лощила, зернотерки, розтирачі; з кістки та рогу — мотики, проколки, долота, муфти для кріплення кам’яних знарядь, гарпуни.

Посуд столовий та кухонний є найчисленнішою категорією знахідок на поселеннях. Кухонний (товстостінні великі посудини, горщики, глечики, казани, амфороподібні посудини з чотирма ручками, сковороди, цідилки) виготовлявся з грубої глиняної маси, в яку домішувалися шамот, дрібна полова, іноді пісок. Столовий посуд робили з тонкоструктурної глини з домішкою дрібного шамоту та піску. Поверхня посудин добре згладжувалася і прикрашалася орнаментом у вигляді заглиблених ліній, каннелюр та розпису тонкими білими, червоними або коричневими лініями, що утворювали прямі, косі або дугоподібні смуги. За формою ця категорія посуду включає горщики, миски, кубки, чаші, мініатюрні посудини, черпаки, ложки.

Рис. 99. Нижня частина жіночої фігурки та посуд культури Болград-Алдень ІІ (1, 2 — Нагорне ІІ, 3, 4 — Озерне).

На всіх поселеннях виявлено зразки пластики, що схематично передають образ жінки. Більшість статуеток прикрашалась врізним орнаментом.

На відміну від основного масиву культури Гумельниця, представленого великими могильниками зі скорченими на боці скелетами, в культурі Болград-Алдень відомі лише окремі поховання на площі поселень. Зокрема, це поховання 5—7-річної дитини на поселенні в Болграді, яке здійснене у скорченому на лівому боці положенні у супроводі лощеного кубка, прикрашеного білим розписом, що стояв біля ніг, та жертовної їжі у вигляді кісток тварин. Неподалік від цієї могили було знайдено черепи двох дорослих людей.

Вважається, що общини культури Болград-Алдень переселились на лівобережжя Дунаю у першій половині IV тис. до н. е. і межували з трипільським населенням раннього та початку середнього етапів, вступаючи в безпосередні взаємні контакти. Подальша доля цих громад поки що невідома.

Поява на історичній арені племен, господарство яких мало вже спеціалізований скотарський характер, цілком збігається в причорноморських степах України з початком енеолітичної доби, з поширенням перших виробів з міді. Саме тоді можна говорити про становлення певних форм пастушого скотарства, що базувалося на розведенні великої та дрібної рогатої худоби, прирученні коня. Якщо в землеробському світі Балкано-Карпатського регіону, зокрема у населення, яке залишило такі культури, як Гумельниця, Караново VI, Кукутені-Трипілля, спостерігаються поступове знайомство з металом, оволодіння навичками металообробки, металургії, гірничої справи, що викликало дискусії щодо визначення початку епохи енеоліту, то в степовій зоні України такої гострої проблеми не існує, хоча ряд дослідників вважає, що вже племена маріупольської спільності репрезентують ранню мідну добу.