Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Особливою категорією трипільської пластики є моделі жител та транспортних засобів. Найяскравіші моделі жител, де зображено інтер’єр, знайдено у Попудні та Сушківці. Зовнішній вигляд жител передають моделі з Коломийщини II, Розсохуватки та Ворошилівки. Модель з Розсохуватки дає зображення двоповерхового будинку. Зображення саней походять в основному з пам’яток томашівської локальної групи межиріччя Південного Бугу і Дніпра. Це кузов у вигляді мисочки, до якої знизу прикріплено полози. Спереду, на вінцях, виліплено одну чи дві голівки биків, наче запряжених у ці сани.

На багатьох поселеннях зібрано великі колекції знарядь праці: кам’яні зернотерки та розтирачі, сокири, крем’яні ножі, скребачки, вкладні серпів, свердла, рогові проколки, мотики, клювці, тесла, кістяні проколки, кинджали тощо. Значно менше знарядь із міді. Останні найчастіше трапляються в скарбах (Карбуна, Городниця II) та могильниках пізнього етапу. Серед знахідок слід відзначити шила, сокири, тесла, кинджали, а також прикраси — пластини, амулети, намиста, пронизки.

Населення Карпатського басейну. На теренах Західної України та в Закарпатті в енеолітичний час мешкали племена одного з трипільцями господарчо-культурного типу. Основний ареал поширення цих племен містився за межами України, в Північно-Східній та в Центральній Європі. В різний час вони контактували з трипільцями, що відбилося в матеріальній культурі.

Одним з таких північно-західних сусідів трипільців були племена лендельської культури.

Лендельська культура склалася в Середньому Подунав’ї, а згодом проникла до Центральної Європи. Основний її ареал перебував на теренах сучасних Словаччини та Польщі. В межах України пам’ятки цієї культури відомі на території Волинської, Львівської та Рівненської областей. Східний кордон проходив річкою Горинь, а південний — у верхів’ях Дністра. В Польщі ця культура відома як люблінсько-волинська група енеолітичної кераміки або культура біломальованої кераміки. У вітчизняній літературі вона має назви: “культура пізньострічкової розписної кераміки”, “культура Зимно-Злота”, “культура Гоща-Вербковиця” (Вербковиця-Костянець).

Рис. 82. Модель двоповерхового трипільського житла з Розсохуватки.

Рис. 83. Модель трипільського житла з Ворошилівки.

Рис. 84. Модель саней із Тальянків.

Рис. 85. Крем’яні ножі (1 — Усатове, 2 — Євминка).

В Україні основні пам’ятки лендельської культури було виявлено і досліджено в 30—70-х роках, але перші знахідки відносяться ще до кінця XIX ст. Зараз в її існуванні на наших теренах виділяються два хронологічні етапи: Вербковиця-Костянець (Гоща-Вербковиця) та Зимно-Злота. За Ю. М. Захаруком [160] більш раннім є етап Вербковиця-Костянець, а за М. А. Пелещишиним — Зимно-Злота[161].

Щодо хронологічного співвідношення з пам’ятками трипільської культури, то за знахідками на трипільському поселенні біля с. Городниця типової лендельської чаші з білим розписом Ю. М. Захарук визначає нижню межу синхронною середньому етапу Трипілля[162]. Верхня хронологічна межа встановлена за даними розкопок пізньотрипільських поселень у Листвині та Голишеві, де культурний шар трипільців перекривав залишки поселень лендельської культури[163]. Лендельська культура на заході України передує культурі лійчастого посуду і, можливо, на заключному етапі синхронна останній[164]. Картографування пам’яток трьох згаданих культур та наведене хронологічне співвідношення їх може свідчити про те, що зникнення лендельської культури на теренах Західної України пов’язано з приходом населення культури лійчастого посуду з північного заходу і розповсюдження трипільців у другій половині пізнього етапу на Західну Волинь. Треба гадати, що відбулося це практично одночасно і територія, Яка раніше належала лендельським племенам, була поділена між прийшлими угрупованнями, а населення асимільоване.

Рис. 86. Вістря до стріл та скребачка з Усатова.

Рис. 87. Рогові мотика, клювець та бойовий молот (1,2 — Євминка, 3 — Чапаївка).

В Україні відомо понад 30 поселень та низка невеликих могильників і окремих поховань лендельської культури. Поселення малі за розмірами, розташовувалися здебільшого на мисах високих берегів річок, забудовувалися заглибленими житлами-напівземлянками з глинобитними печами. Розкопано також господарчі ями (Зимино, Костянець, Листвин, Голишів). На поселенні в Листвині виявлено майстерні по обробці кременя у вигляді ям розміром 3 х 1 м, які включали запаси сировини і відходи виробництва.

Кераміка виготовлялася з глиняної маси, що включала домішки піску, іноді шамоту. Поверхня посудини ретельно загладжувалася, іноді підлещувалася. За формою це амфори, біконічні посудини, миски, чаші на високих піддонах з чотирма виступами по краю, кулясті тонкостінні кубки. Прикрашалися посудини геометричним орнаментом, виконаним переважно білою вапняковою фарбою чи вохрою після випалу. Трапляється заглиблений орнамент у вигляді насічок, ямок по краю вінець.

Рис. 88. Кістяний риболовний гачок (Бернашівка).

Рис. 89. Кістяний кинджал (Більче-Злоте, печера Вертеба).

Рис. 90. Кам’яні сокири (1 — Окопи, 2 — Софіївський могильник).

Знаряддя праці представлені кам’яними зернотерками, крем’яними ножами, скребками, іноді різцями, роговими мотиками та дрібними кістяними виробами. В могильниках (Колоколин, Звенигород, Гоєва Гора) зафіксовано обряди скорченого на боці трупопокладення і трупоспалення. Є одиночні й парні поховання. Поховальний інвентар включав посуд, прикраси з міді, ікол кабана, мушлі. Знаряддя праці трапляються зрідка.

Населення полгарської культури. За часів енеоліту на теренах Закарпаття мешкали представники двох культур — полгарської та баденської.