Розділ «Частина друга Енеоліт та бронзовий вік»

Антропологічний склад населення

Наше уявлення про фізичний тип населення три;, нільської культури базується на нечисленних антропологічних знахідках, які неодноразово вивчалися і достатньо описані в науковій літературі (Г. Ф. Дебец, Г. П. Зіневич, I. Й. Гохман, М. С. Великанова, С. І. Круц, І. Д. Потєхіна).

Ранній і середній періоди трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями, розташованими переважно на поселеннях Лука-Устинська, Солончени II, Траян, Верем’є, Незвіско, Ліпкани. Відсутність могильників цих періодів утруднює вирішення питань походження і формування антропологічного типу трипільців. Відомі ж окремі могильники пізнього періоду (Більче-Злоте, Вихватинці, Чапаївка, Маяки, Усатове) лише якоюсь мірою проливають світло на ці питання.

На думку більшості дослідників, для трипільського населення характерні як середземноморські, так і протоєвропейські антропологічні варіанти європеоїдної раси (при переважанні першого), що може свідчити про неоднорідний склад населення. Майже всі пізньотрипільські могильники у своєму складі мають ці два морфологічні варіанти, за винятком печери Більче-Злоте, де були поховані представники лише середземноморського типу, поширеного серед племен Середземномор’я та Середньої Європи за доби неоліту та бронзи.

Досить своєрідне співвідношення двох морфологічних варіантів виявилося при вивченні матеріалів Вихватинського могильника: розміри чоловічих черепів дають змогу порівнювати їх з групами, які вважаються “класичними” середземноморцями (сучасні сардинці), жіночі наближаються до “пом’якшеного” протоєвропеїдного типу, що дало підставу М. С. Великановій зіставляти їх із черепами зрубної культури доби пізньої бронзи[246]. Така розбіжність у палеоантропологічному типі чоловіків і жінок підтверджується також різницею в будові тіла — жінки високоросліші за чоловіків, що також наближує останніх до населення Середземномор’я з його надзвичайно грацільною будовою кістяка. Є приклад поховання в степовому кургані на Миколаївщині жінки протоєвропеїдного вигляду, подібної до жінок Вихватинського могильника, яке супроводжувалося розписними пізньотрипільськими посудинами.

Краніологічні матеріали з пізньотрипільських пам’яток усатівського типу також свідчать про наявність як середземноморських, так і протоєвропейських варіантів, але з переважанням останніх. Джерелом постачання протоєвропейського компонента в середовище усатівців були, можливо, деякі групи степового енеоліту Північного Причорномор’я[247], про посилення контактів з якими неодноразово писала Т. Г. Мовша та ін.

Наявність серед черепів Чапаївського пізньотрипільського могильника, розташованого на північно-східній периферії трипільської культури, двох морфологічних варіантів — масивного (гіперморфного), типового для надпорізько-приазовського неоліту, та грацільного мезокранного середземноморського, характерного для більшості трипільців, е невипадковою. Найбільш близькі відкритим у Чапаївці поховання з могильників дніпро-донецької спільності та обряд, подібний до чапаївського, могли бути привнесені трипільцям на Середньому Подніпров’ї неолітичним населенням.

Рис. 152. Голови чоловіків із поселення трипільської культури. Незвисько. Реконструкція М. М. Герасимова.

На більш давні зв’язки неолітичного населення України з трипільцями може вказувати знайдене на поселенні Солончени II (ранній етап) окреме поховання чоловіка, фізичний вигляд якого дуже нагадує людей дніпро-донецької культури. Те саме можна сказати і про поховання чоловіка з Незвіска (середній етап), для якого прикметні ознаки протоєвропейського типу (перш за все дисгармонійна будова черепа, коли ширина обличчя перевершує поперечні розміри склепіння).

Безумовно, процес формування фізичного типу трипільців відзначався великою складністю, оскільки відбувався в умовах етнокультурного зближення їх з південно-західними і північно-східними сусідами внаслідок постійних і давніх контактів, особливо з населенням балканських і малоазійських культур. Знахідки на трипільських площадках глиняних статуеток з ознаками “вірменоїдального” типу іноді пояснюються проникненням передньоазіатських “вірменоїдів” через Балканський півострів на Правобережжя України. На цих зображеннях справді виступає ніс, хоча таке явище деякі дослідники пояснюють певним каноном[248]. Визначити ж величину виступання носа можна тільки на краніологічному матеріалі. На жаль, це зроблено лише на чотирьох черепах: три з них (Більче-Злоте) мають помірно виступаючі носи (за шкалою світового розподілу середньовиступаючі), і на одному чоловічому з Вихватинського могильника виступання носа сягає майже світового максимуму. У світлі наведених фактів можна тільки гадати, що якась частина трипільського населення могла мати риси передньоазіатських “вірменоїдів”.

Особливо показовим щодо цього є антропологічний склад населення усатівської культури (могильники Усатово, Маяки). У ньому відзначаються два морфологічні типи, відповідно двом різновидам європеоїдної раси: південної середземноморської і більш північної — східної протоєвропейської, хоча спостерігаються і змішані форми, що може свідчити про досить тривалий процес метисації[249]. Джерелом формування середземноморського типу найімовірніше було трипільське населення (Більче-Злоте, Вихватинці), а також землеробсько-скотарські племена неоліту та енеоліту, південні та південно-західні сусіди Балкан, Подунав’я (культури Кріш, лінійно-стрічкової кераміки, Хаманджія тощо), які відносилися в основному до вузьколицих грацільних південних європеоїдів, тоді як протоєвропеоїдний компонент переважав у більшості населення більш східних територій нео- та енеолітичної доби (середньостогівська, новоданилівська та інші групи).

Питання про походження середземноморського антропологічного типу у складі трипільського населення все-таки досі залишається відкритим, бо відсутні черепи людей, які жили в Україні до трипільців (перш за все це стосується носіїв буго-дністровської неолітичної культури). Відомо лише, що суттєву роль у формуванні трипільської культури відіграли племена неолітичної культури Боян, що просунулися з Балканського півострова і антропологічний склад яких відзначався достатньо стабільною одноманітністю — середземноморськими рисами.

На більшості теренів Лівобережної України в доямний час, поширений був масивний довгоголовий, з надто широким і середньо високим обличчям протоєвропеоїдний антропологічний тип (Олександрійський могильник; групи новоданилівська скелянська та постмаріупольська — квітянська в Самарсько-Орельському межиріччі, Олександрія), характерний і для тієї частини неолітичного населення дніпро-донецької культури, яке мало місцеві корені і було безпосереднім нащадком мезолітичного населення України (могильники Василівка I, III).

Населення Придніпров'я в цей час не відзначалося одноманітністю: поряд із представниками середземноморського антропологічного типу (могильник Огрінь) трапляються і типові масивні протоєвропеоїди (Кам’яні Потоки, Дереївка II) у носіїв середньостогівської культури, протоевропейські риси виявлені у населення нижньомихайлівської групи. Подібна картина спостерігається і серед енеолітичного населення, яке мешкало на захід від Дніпра.

Рис. 153. Реконструкція по черепу вигляду людини нижньомихайлівської культури в Подніпров’ї за антропологічними даними з Василівни (курган 1, поховання 22). Автор І. І. Капріцин.

Установлена завдяки археологічним дослідженням поява наприкінці доби енеоліту нових груп населення, що не мало генетичних коренів у степовій смузі України (йдеться про формування новосвободненськрї культурної групи із сильними впливами пізньотрипільського та населення культур лійчастого посуду та кулястих амфор), на антропологічних даних поки що не може бути ні підтверджена ні спростована. Невеличка серія черепів із поховань культури кулястих амфор (Суємці, Анетівка на Волині) позначена своєрідністю: вони мезокранні з високим склепінням, з нешироким і надто високим обличчям (на межі світового максимуму)[250]. Подібний комплекс морфологічних ознак зовсім не характерний для їхніх західних сусідів (носіїв культури кулястих амфор Польщі), як і для пізньотрипільського населення України. Два черепи новосвободненського типу (могильник Клади в Адигеї та Евдик-І в Калмикії) відносяться до двох різних антропологічних типів, що дало підставу А. В. Шевченку говорити про складний процес формування новосвободненського населення[251]. Але бажання підтримати ідею В. О. Сафронова про середньоєвропейське походження новосвободненських пам’яток примушує його зосередити свою увагу на черепі з могильника Клади, вбачаючи в ньому один із численних варіантів краніологічного типу, широко розповсюджений серед населення культур лійчастого посуду, кулястих амфор тощо. Водночас не згадує про велику подібність цього черепа до черепів з енеолітичного могильника Шенгавіт, розташованого набагато ближче, у Закавказзі.

До особливої лінії розвитку південностепового енеоліту відноситься і кемі-обинська культура, населення якої відіграло значну роль у формуванні антропологічного складу племен не тільки ямної культури, а й наступних хронологічних періодів. Воно відзначалося різкими довгоголовістю та горизонтальною профільованістю, вузьким і високим обличчям. Ці ознаки були характерні для населення Східного Середземномор’я, півдня Середньої Азії. У літературі воно називається східносередземноморським, що відповідає південній або індосередземноморській расі (за М. Абдушелішвілі).

Поєднання"доліхокранії з високим і порівняно вузьким обличчям постійно простежується на черепах із поховань Ірану та Месопотамії (Ур, Тепе-Гіссар, Убейд, Сіалк) V—III тис. до н. е., куро-араксінської культури Закавказзя (Гінчі, Шенгавіт, Беркабер), у збірній серії ранньобронзової доби Грузії (Тквіаві, Ахалцихе, Кікети, Ардісубані, Жінвалі та Сігнахи), а також на черепі з новосвободненського поховання могильника Клади (Адигея). Деякі дослідники (Л. I. Лавров, О. М. Лесков) пов’язували походження кемі-обинської культури з колом кавказьких дольменних пам’яток, припускаючи не тільки єдність поховального обряду, а й етнічну спорідненість. Характерно, що довгоголовий вузько та високолиций антропологічний тип прикметний майже для всіх мегалітичних поховань Атлантичного узбережжя (він ще зветься “дольменний” антропологічний тип, “давньоатлантичний”, дуже схожий на довгоголових та вузьколицих європеоїдів Середземномор’я). Спочатку мегаліти з’являються в північній Африці та Піренеях, потім у Франції (Бретань), врешті на Британських островах, у північно-західній Німеччині, Данії та Скандинавії. Не виключено, що розповсюдження мегалітів у Західній та Північній Європі, в крайньому разі хоча б частково, пов’язане із розселенням, середземноморських племен, які належали до південних європеоїдів. Подібність фізичного типу кемі-обинських племен із закавказькими та. близькосхідними може бути пояснена не тільки безпосереднім переселенням окремих груп людей наприкінці енеолітичного періоду, а й більш давніми зв’язками, принаймні з мезоліту. Відомо, що степова причорноморська смуга входила до зони формування південної європеоїдної раси. Як приклад можна назвати мезолітичний могильник біля с. Волоське, на черепах якого виявлений східносередземноморський комплекс ознак.

Рис. 154. Голова жінки з поховання культури кулястих амфор біля с. Довге Тернопільської обл. Реконструкція Г. В. Лебединської.

Рис. 155. Голова чоловіка з поховання ямної культури. Новопилипівка, курган 5, поховання 4. Реконструкція М. М. Герасимова.