Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Особливістю археологічних джерел дослідження пізнього палеоліту України є брак залишків поховань стародавньої людини: відомі лише нечисленні та розрізнені фрагменти людських кістяків, знайдених у масі побутових решток поселень. Це передусім фрагменти черепних кісток (Чулатово І, Новгород-Сіверська, Анетівка II), зуби (Мізин і Пушкарі 1), уламки плечових кісток (Новгород-Сіверська, Кормань IV). Найзначніша знахідка — кістки лівої ноги молодого індивідуума в анатомічному порядку, знайдені в 20-тих роках на поселенні Городок (Волинь).

Незважаючи на нечисленність та фрагментарність знахідок, вони досить інформативні. По-перше, звертає на себе увагу розташування кісток. Вони ніяким чином не виділені з загальної маси побутових відходів. По-друге, більша частина знайдених кісток оброблена. Черепні кістки з Чулатово І, Новгорода-Сіверського обрізано по краю. Це дало змогу І. Г. Підоплічку припустити, що вони є фрагментами чаш із черепів. Надріз має також зуб з Мізина. Одна з трубчастих кісток кінцівки з поселення Городок була розбита на зразок того, як розбивалися кістки тварин для вилучення мозку, що є ймовірним свідченням канібалізму. По-третє, спостерігається певний відбір людських кісток: черепи, зуби, кістки кінцівок. Все це свідчить про те, що в даному випадку ми маємо справу не з залишками поховань. Навпаки, частина людських решток якимось чином була включена в господарський обіг, у повсякденне побутове життя членів первісної громади. Етнографічні відомості свідчать про те, що таке ставлення могло поширюватися на кістки як ворогів, так і родичів.

Брак пізньопалеолітичних поховань має щонайменше два пояснення. Перше — такі об’єкти поки що не знайдено. Друге — на нашій території тоді переважав такий поховальний обряд, який не залишав або залишав дуже мало слідів. Цікаво співставити ці відомості з територіальним розповсюдженням поховального обряду в попередню мустьєрську епоху. Поховання неандертальців на поселеннях відомі в Криму. Тут знайдено також поховання мезолітичної доби. Мезолітичні могильники виявлено і в степовій зоні України, близькій до Кримського півострова. Водночас на континентальній частині країни поодинокі кістки неандертальців, як і пізньопалеолітичних кроманьйонців, які знайдено не в зв’язку з похованнями, мають випадковий характер. Можливо, в цьому спостерігається якась історична традиція.

Однією з найскладніших проблем первісної історії є реконструкція світогляду апополітейних суспільств. Традиційно цей розділ духовної культури стародавньої людини реконструювався на відповідних джерелах сінполітейних суспільств, тоді як археологічні джерела репрезентувалися лише для ілюстрації створених таким чином моделей. Справді, етнологічні джерела свідчать про відповідність матеріального компоненту обряду певним світоглядним уявленням. Однак, як засвідчує досвід, залучення етнологічних джерел завжди здійснюється на користь запропонованих реконструкцій, що не робить останні більш вірогідними. Водночас археологічні джерела по цій проблематиці фрагментарні та неоднозначні, а різні форми стародавнього світогляду можуть мати близькі прояви у матеріальній культурі — і навпаки, що не дає можливості напевне реконструювати світогляд первісних людей. Тому під час реконструкції обрядових церемоній первісних суспільств особливого значення набуває контекст археологічних фактів.

Світогляд на початковому етапі свого розвитку оформився в первісних культах, які в палеолітичний час не чітко вичленовані з повсякденного життя громади. Відокремлені культові місця в чистому вигляді ще не набули розповсюдження, але культові ділянки простежуються в межах поселень, особливо в південній зоні.

Цікавий комплекс, пов’язаний з обрядово-театралізованими мисливськими святами, що відображають світосприйняття первісної людини, відкрито на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка II. Розкопана частина поселення (понад 1500 м2) поділяється на два різноструктурних блоки: розлоге (близько 500 м2) макроскупчення кременю та фауни разом із значною кількістю кістяних виробів у східній частині поселення, а також ділянка, на якій було виявлено близько 40 відокремлених мікроскупчень — у західній. Вивчення структури та змісту мікроскупчень свідчить, що за період існування поселення вони були місцями білування туш бізонів.

На південній околиці макроскупчення знайдено коло, викладене 9 щелепами бізонів та густо пофарбоване в яскраво-червоний колір. Площа та ділянка макроскупчення з північного боку насичені кістяними виробами, кременем та фауністичними уламками. В одному метрі на північ від кола лежав череп бізона, пофарбований вохрою. Між черепом і колом у масі кісток знайдено чотири лопатки бізона. Ще три пофарбованих вохрою черепи бізона було виявлено в одному метрі на південний схід та у півтора метрах на схід від кола. Два перших черепи лежали близько один від одного, останній (окремий) був зруйнований і менш пофарбований. Між цими черепами і колом серед уламків кісток містилися лопатки та великі трубчасті кістки бізона. В трьох метрах на північний схід від кола в брекчії кісток і кременю без наочних слідів поховальної споруди знайдено фрагмент жіночого черепа (15—17 років). Інших людських кісток на поселенні не виявлено.

Відносно відокремлений комплекс з трьох малопофарбованих черепів бізонів, розташованих півколом на відстані 0,5 м один від одного, розкопаний в п’яти метрах на південний схід від кола. Поодинокий череп бізона, інтенсивно пофарбований вохрою та “замитий” кременем і дрібними уламками кісток, розчищено в дев’яти метрах на північний захід від кола в межах макроскупчення. Уламки черепів, щелеп, окремі зуби й інші частини кістяка голови бізона було знайдено у всіх мікроскупченнях, але тут вони не були пофарбовані та не завжди подрібнені. Непофарбовані уламки черепу, щелепи та зуби також виявлено у великій кількості в брекчіях східного скупчення.

Особливий інтерес становить округла у плані ділянка діаметром близько 4,5 м, розташована між макро- і мікроскупченнями. Вона була інтенсивно пофарбована каоліном у білий колір. Тут же зібрано уламки каоліну, які в суміші з жиром могли використовуватися для фарбування тіла людини. Щільність знахідок на пофарбованій ділянці відносно невелика. Поряд з уламками каоліну знайдено шматочки вохри та відколки перепалених кісток.

Описані залишки ритуального комплексу на поселенні Анетівка II е матеріалізованими фрагментами складних за змістом обрядово-театралізованих мисливських свят.

Наведемо лише одну з можливих реконструкцій обрядової церемонії. Пофарбовані вохрою голови бізонів на невеличких кілках, або, скоріше, на лопатках чи трубчастих кістках, були підняті над землею. В центрі пофарбованого вохрою кола на підпорках піднімалася пофарбована голова бізона, котра в процесі руйнування пам’ятки впала по ходу зливного водотоку. Лопатки та великі кістки, знайдені разом з пофарбованими черепами, без сумніву, не є випадковими, хоча вони могли виконувати й інші функції під час церемоніальних дій.

Білування туш бізонів здійснювалося на західній ділянці поселення, де в мікроскупченнях знайдено великі камені — наковальні, крем’яні сокири, розробочні ножі та інші знаряддя праці, необхідні для цієї процедури. На ділянці, пофарбованій каоліном, ймовірно, фарбували тіла учасників церемонії. До атрибутів обрядності, мабуть, слід також віднести зігнуті у профілі сплощені, мало придатні для промислу кістяні наконечники, знайдені в безпосередній близькості від пофарбованих черепів. Поїдання туші бізона супроводжувалося подрібненням кісток, які згодом збирали та скидали уламки навколо пофарбованих черепів. Це спричиняло утворення великих куп кісток навколо піднятих над землею черепів бізона. Велике макроскупчення утворилося пізніше з цих куп внаслідок руйнування поселення зливними потоками.

Анетівка II могла бути центром обрядово-театралізованих свят для груп палеолітичних поселень долини р. Бакшали, де впродовж 10 км знайдено близько 20 пізньопалеолітичних пам’яток, частина з яких, очевидно, була синхронна нашому поселенню. Можлива інша інтерпретація описаних знахідок та реконструкція обрядової церемонії, однак сутність останньої при всіх варіантах єдина. Ці церемонії, без сумніву, пов’язані з відображенням у людській свідомості складних взаємовідносин людини з природою, усвідомлення їхньої єдності.

Виникає природне питання, чи є згадані рештки ритуальних церемоній лише відображенням культу бізона, привабливого об’єкта полювання, і через те суб’єкту промислової магії? Відповідь не може бути однозначною. Не можна виключити й інший варіант інтерпретації решток ритуальних церемоній на Анетівці II, які відображають більш складне світорозуміння стародавньої людини, пов’язане з усвідомленням єдності людини і природи, у тому числі і в вужчому розумінні, за Ю. І. Семеновим — усвідомленням єдності людської громади.

Зрештою, згадаймо про знахідку черепа дівчини, який, за В. П. Алексєєвим, аборигени Анетівки II недбало кинули в купу кісток бізона поблизу фарбованих черепів. Ця знахідка завершує основну тріаду розумної свідомості неантропа (символи звіра, активних дій і жінок)[36]. Щоправда, в контексті обрядово-театралізованих свят аборигенів Анетівки II “символ жінки” проявляється у негативному плані. На аналогічній пам’ятці — Амвросіївському костищі — його взагалі бракує. Невідомі й фігурки або будь-які інші образи жінок на всіх досліджених палеолітичних стоянках степової зони. Йдучи за концепцією А. Д. Столяра, пояснення анетівської ситуації можна знайти в багатолінійності “гносеологічної теорії”, що дає змогу неоантропу пояснити своє походження як частини “спорідненого колективу”, де це пояснення йде не через символ жінки, а через символ звіра. Негативне відношення до черепу дівчини може свідчити про формування патріархальних відносин серед мисливців на бізона.

Святилище, пов’язане з культом бізона, вивчене також на території Амвросіївського костища.

У північній зоні до числа пам’яток культового призначення відноситься, ймовірно, місцезнаходження Семенівка в Баришівському районі Київської області. Тут у процесі розкопок розкрито два скупчення кісток, ізольованих від поселення. У складі скупчень відсортовані кістки мамонта і ведмедя. З останнім пов’язана знахідка граветоїдного вістря, що нагадує ритуальну картину вбивства тварини в ході ведмежого свята, добре вивченого етнографами.

Останніми роками пожвавилися спроби інтерпретувати житлові споруди з кісток мамонтів як культові місця. Причиною цього є те, що вони відрізняються яскравою монументальністю та парадоксальною насиченістю кістяними рештками. Пошуки в цьому напрямі стимулюються також оригінальною інтерпретацією С. М. Бібіковим вторинного використання мізинського житла як місця відправлення колективних культових дій.

Визначенню житлових споруд як культових місць на перший погляд не суперечить і те, що на їхній підлозі знайдено залишки вогнищ та побутові предмети, що є звичайним явищем. Таким чином, виявляється, що сам по собі факт наявності в спорудах із кісток мамонтів вогнищ, побутових предметів та предметів мистецтва не є достатнім для того, щоб визначити цю споруду тільки як житло. Для такої його атрибуції, як виявляється, потрібні додаткові аргументи. Їх можна знайти, якщо аналізувати структуру культурного шару всього поселення в плані. Тоді з’ясовується, що поруч з основним скупченням кісток мамонтів, які інтерпретуються як житла, постійно присутні ями з культурними рештками, скупчення кісток меншого обсягу, вогнища, місця для обробки каменю і кістки, місця білування дичини та вживання їжі; Все це разом відображає побутовий характер культурного шару, утворює господарсько-побутовий комплекс, у якому розташування великих куп кісток відповідає саме житлам.

Аргументи на користь житлового характеру споруд з кісток мамонтів не виключають використання їх також для відправлення культових дій. В умовах синкретизму мислення первісної людини побутові та релігійні аспекти його життя і мислення ще не були чітко розмежовані. При цьому слід підкреслити допоміжний характер культового використання об’єктів, що розглядаються. Великі скупчення кісток мамонтів на поселеннях є саме залишками житлових споруд з елементами культу, а не культових місць з елементами побуту, тому не можна виключити можливість ритуального призначення симетричного і ритмічного розташування кісток у спорудах. Л. А. Яковлева звернула увагу на взаємозв’язок мотивів архітектурного орнаменту (малюнок укладки кісток у зовнішній обкладці жител) та гравіровок на скульптурках жінок. Спільними у них є кути, зигзаги і паралельні прямі лінії, що свідчать, на її думку, про відображення ідеї жінки як господині житла, а житла, з іншого боку, як “утробного” світу його мешканців.