Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

Археологічна традиція часто пов’язує мезоліт з широким розповсюдженням мікролітичної техніки обробки каменю, геометричних виробів та впровадженням у виробництво лука та стріл. У попередньому розділі зазначалося, що мікролітична техніка, лук та стріли були широко розповсюджені вже у деяких культурах пізнього палеоліту України. Однак безперечним є той факт, що свого найвищого розквіту мікролітична технологія досягла лише в мезолітичних індустріях.

На думку багатьох фахівців, перевага мікролітичної техніки полягала в тому, що вона сприяла виготовленню стандартизованих форм вкладенів, які давали змогу замінювати загублені або зламані леза складових частин знарядь широкого господарського призначення, і передусім метальної мисливської зброї (рис. 24, 25). Крім того, мікроліти різних форм часто використовувалися без оправи, як голки, проколки, скребачки та ін. До того ж сам процес паралельного розчленування каменю і виготовлення з призматичних платівок мікролітичних вкладенів був не таким уже й складним. Все це сприяло широкому розповсюдженню мікролітів на значних територіях ойкумени. Ефективність мікролітичної технології достатньо переконливо простежена археологами на численних комплексах конкретних індустрій мезолітичних пам’яток і розцінюється дослідниками як прогресивний етап розвитку виробництва.

Рис. 24. Кістяний наконечник з крем’яними вкладеннями (Мирне).

Рис. 25. Кістяний наконечник з крем’яними вкладеннями (Мошанця).

Більш досконалі і ефективні засоби виробництва, здобуті за допомогою мікролітичної технології, спричинили можливість індивідуального виробництва засобів існування, а водночас і зміну соціальних відносин у первісних громадах.

Глава 1

Матеріальна культура та побут

Уже попереднє ознайомлення з картою мезолітичних пам’яток України вказує, що відомі тут з пізнього палеоліту великі поселення з міцними житлами довгочасового користування практично зникають. Абсолютна більшість мезолітичних пам’яток — це невеличкі місцезнаходження, на яких зібрано декілька десятків або сотень крем’яних виробів. Великих поселень знайдено обмаль, а розкопано одиниці[37].

Слід зауважити, що більшість мезолітичних пам’яток залягає неглибоко, частіше всього безпосередньо під орним шаром, а іноді просто в орній землі, на піщаних дюнах, видувах, ерозійних схилах, де залишки життєдіяльності їхніх мешканців зазнали багаторазових переміщень та руйнації. Все це ускладнює і багато в чому спотворює і без того складний процес реконструкції життєдіяльності мезолітичного населення.

Однак повернемося до розгляду археологічних мап. Суттєві зміни помітні передусім у структурі розселення первісних громад. На регіональних археологічних мапах чітко простежуються своєрідні кущі мезолітичних пам’яток, які невеличкими групами розташовані по долинах малих річок, або поблизу у ярах. Кожен такий кущ (екологічна ніша) складається з одного поселення і декількох невеличких стоянок, якими окреслюється промислова територія первісної громади.

Так, наприклад, у долині невеличкої річки Дракулі, в межиріччі Дунаю і Дністра, поряд з базовим поселенням Мирне на відстані 3—5 км уверх і вниз по її течії дослідниками виявлено ще 4 тимчасові стоянки, промисловий інвентар яких був ідентичний знаряддям базового поселення. Невеличкі стоянки відкрито також у радіусі 90 км від Мирного по долинах пересохлих річок та в ярах. Така ж ситуація простежена і в долині річки Кучурган, лівої притоки Дністра, в середній течії якої розкопано поселення Гіржове, а в радіусі 12 км, як у долині Кучургана, так і по схилах сусідніх річок та ярів, знайдено близько 20 малих місцезнаходжень з аналогічним інвентарем. У Криму на 12—15 великих поселень припадає близько 200 невеличких місцезнаходжень. На жаль, поки що археологи не можуть переконливо довести хронологічне співвідношення пам’яток екологічної ніші: існували вони одночасово (синхронно), чи протягом одного-двох тисячоліть пізнього мезоліту. Однак безсумнівним є те, що в тих нішах тривалий час проживало населення з однаковими традиціями побуту.

Карта 3. Мезолітичні пам’ятки України.

Нобельський тип: 1 — Нобель; 2 — Переволока; 3 — Сенчинці; 4 — Дідівка; 5 — Мар’янівка; 6 — Котера; 7 — Корост; 8 — Шепетин; 9 — Сапанів; 10 — Княжівка; 11 — Березине. Дніпро-прип’ятська культура: 12 — Хильчиці; 13 — Гаї Лев’ятинські; 14 — Птиче; 15 — Камінне; 16 — Корма; 17 — Вишгород-ДВС; 18 — Борки; 19 — Ірпінь; 20 — Українка; 21 — Олександрівка; 22 — Козинці-Загай; 23 — Коржі. Тип Народич: 24 — Народичі; 25 — Мілені; 26 — Чоповичі; 27 — Тетерів 3. Кудлаївський тип: 28 — Акулинка; 29 — Кажангородок; 30 — Юр’євичі; 31 — Білосороки; 32 — Кузарі; 33 — Таценки; 34 — Онисів; 35 — Кудлаївка. Тип См'ячки: 36 — Грім’яч; 37 — См’ячка; 38 — Мезинський о-в; 39 — Мамакине; 40 — Федорівський край. Пісочнорівський тип: 41 — Грязьки; 42 — Крейда; 43 — Пісочний Рів. Оселівський тип: 44 — Галич; 45 — Делятин; 46 — Оселівка; 47 — Атаки; 48 — Молодова б; 49 — Кормань. Тип Білолісся: 50 — Костеніти; 51 — Кантемир; 52 — Білолісся.

Гребениківська культура: 53 — Шеретьків Яр; 54 — Довженка; 55 — Орлівка; 56 — Гіржеве; 57 — Гребеники; 58 — Карпове; 59 — Доброжани; 60 — Царичанка; 61 — Мирне. Культура Кукрек: 62 — Фурмушика; 63 — Варварівка; 64 — Гарбузова Балка; 65 — Тралівка; 66 — Огрінь 8; 67 — о-в Кизлевий; 68 — Кам’яна могила; 69 — Кукрек; 70 — Фронтове. Осокорівсько-рогалицький тип: 71 — Ямбург; 72 — о-в Сурський; 73 — Осокорівка; 74 — Каїри; 75 — Каховка. Могильники волосько василівеького типу: 77 — Волоське; 78 — Василівка І, ІІ. Стоянки типу Міньївського Яру: 79 — Міньївський Яр; 80 — Вікнине; 81 — Сніжківка. Донецька культура: 82 — Пришиб; 83 — Грушівка; 84 — Рубці; 85 — Петрове; 86 — Дробишеве; 87 — Дронівка; 88 — Райгородок; 89 — Петровське. Тип Ненаситця-Моспиного: 90 — Моспине; 91 — Тепле; 92 — Мєлове; 93 — Зимівник; 94 — Мурзіна Балка; 95 — Ненаситець. Гірськокримська культура: 96 — Ласпі 7; 97 — Шан-Коба; 98 — Фатьма-Коба; 99 — Заміль-Коба; 100 — Алімівський навіс; 101 — Грот Водопадний; 102 — Таш-Аїр; 103 — Буран-Кая; 104 — Мурзак-Коба; 105 — Сюренв 2.

Важливим уявляється ще один момент у розселенні мезолітичного населення на терені України. Сучасними дослідженнями доведено, що формування історичних спільностей доби мезоліту проходило в Україні здебільшого шляхом розпаду і розселення місцевих пізньопалеолітичних єдностей, хоча не можна заперечувати незначні міграції населення з сусідніх територій в Україну і навпаки. Наслідком цих процесів стало формування густої мережі мезолітичних пам’яток в усіх природно-кліматичних зонах. На археологічних мапах залишилося обмаль білих плям. Однак відсутність мезолітичних пам’яток в окремих регіонах Поділля, Полтавщини та Слобожанщини все-таки може свідчити про недослідженість цих територій, а не про їхню незаселеність в мезолітичні часи.

Дуже складно за даними археології відтворювати вигляд мезолітичних жител та поселень. Частіше за все археолог зустрічається з дуже зруйнованими об’єктами. Залишки життєдіяльності на таких пам’ятках вкрай бідні і здебільшого суперечливі. Нижче зроблено спробу узагальнити сучасні дослідження з цього приводу.

Відчутні зміни природного оточення в мезоліті спричинили нову структуру поселень і жител, прототип яких почав складатися наприкінці пізнього палеоліту. На широкому просторі степу і лісостепу, в фіналі палеоліту поселення і житла довгочасового користування із кісток мамонта поступаються сезонним стоянкам. Подальшим розвитком поселення цього типу в голоцені стають невеликі стійбища і тимчасові стоянки з легкими житлами або зовсім без них із господарсько-побутовими комплексами відкритого типу (рис. 26).

Рис. 26. Загальний вигляд мезолітичного поселення Старуня І. Реконструкція Л. Г. Мацкевого.

Під час розкопок ранньомезолітичної стоянки Білолісся у Буджакському степу було розкрито чотири підокруглих скупчення із оброблених кременів і кісток тварин, розташованих в один ряд понад правим берегом річки Сарата. У центрі трьох скупчень знайдено залишки вогнищ діаметром 0,8—1,2 м, заповнені перепаленими кістками, деревним вугіллям та перепаленими кремінцями. Діаметр скупчень — у межах чотирьох метрів. Відстань між скупченнями — 2—3 м. У південно-західному секторі поселення, на південь від скупчень, розкрито майданчик, на якому виготовляли мисливське знаряддя. Дослідники вважають, що розкопками в долині Сарати виявлено сезонне поселення первісних мисливців на коня, тура і сайгаків, яке складалося із чотирьох жител розмірами близько 12 м2 кожне. Аналогічне поселення з трьох жител (Вязовок 4а) розкопано на заплаві річки Сліпород на Полтавщині. Долівка двох жител була дещо заглиблена (“втоптана”) в землю. Дослідники вважають, що житла цього поселення були схожі на чум сучасних північних народів і тривалий час використовувалися як зимівники[38].

Мешканці короткочасних літніх мисливських таборів раннього мезоліту у холодні вітряні дні, цілком ймовірно, обмежувалися вітряним заслоном із жердин та гілок дерев. Іноді такі споруди укріплювали камінням або покривали травою. Їхні залишки, як вважають дослідники, розкрито розкопками стоянки Зимівники 1 (3) у Північно-Східному Приазов’ї[39]. На Прикарпатті та Поліссі житла цього часу поки що не знайдені. За аналогією з дослідженими будовами на сусідніх територіях можна припустити, що тут вони також мали невеликі розміри і були схожі на чум[40].