Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

У пізньому мезоліті на деяких поселеннях споруджуються заглиблені у землю житла (землянки або напівземлянки). Таке поселення — Ігрень 8 з глибокими землянками — досліджується на лівому березі річки Самара у Надпоріжжі. По краю піщаної тераси на ділянці 550—600 м розкопано 10 жител, розташованих трьома групами, відстань між якими 100—120 м. Житла мали округлу форму, їхня площа сягала 50 м2, вони були вкопані в пісок на глибину до 1 м. Два з них мали вогнища, в останніх слідів вогнищ не знайдено. Землянки мали конічну покрівлю, виготовлену з жердин і перекриту очеретом[41]. Невеликі, дещо заглиблені у землю житла без вогнищ знайдені на Рудому острові на Поліссі. Порівнюючи такі споруди із заглибленими житлами інших поселень лісової зони, дослідники вважають за можливе розглядати їх як земляні чуми-зимівники[42].

У гірському Криму в мезолітичний час люди продовжували використовувати під житла печери та скельні сховища, які з поліпшенням клімату вже додатково не утеплювалися. Так, у мезолітичних нашаруваннях печер та скельних сховищ вже не простежуються відомі тут раніше штучні споруди з каменю та жердин. Розкопками доведено, що скельні сховища використовувалися під житла здебільшого в осінньо-зимовий період, тоді як влітку первісні мисливці та збирачі розселялися на яйлах та у степовій зоні, де на їхніх стійбищах досліджено залишки легких споруд, цілком ймовірно, наметів з гілля, вітрових заслонів і т. ін.[43]

Короткий огляд поселень з житловими спорудами дає можливість поділити їх на два типи: зимівники та весняно-літні табори.

Перші — з житлами типу землянок, напівземлянок або міцних наземних куренів, ймовірно утеплених травою, хмизом, корою дерев, а у деяких випадках і шкірами тварин. У непогожі дні в таких житлах зосереджувалася уся життєдіяльність громади: виготовлялися знаряддя праці, одяг, прикраси, готувалася їжа, вирішувалися виробничі та побутові питання. По розповсюдженню на площі поселення залишків побуту археологи частіше всього і окреслюють контури жител та відтворюють їхній зовнішній вигляд. У погожі дні мешканці поселення працювали на свіжому повітрі неподалік від жител. Своєрідну структуру мали поселення у скельних сховищах Криму, мезолітичні горизонти яких були щільно насичені черепашками слимаків Helix. Ретельним аналізом черепашкових товщ доведено, що вони є залишками сезонних господарсько-побутових комплексів з традиційним плануванням, зумовленим особливостями збирання і приготування слимаків. Житловий майданчик на таких поселеннях поділявся на дві частини: побутово-виробничий комплекс та комплекс по обробці і зберіганню слимаків.

У центрі першого комплексу було розташоване велике (іноді до 2 м у діаметрі), добре упоряджене вогнище, навколо якого зосереджувалася основна життєдіяльність на поселенні (приготування їжі, обробка каменю, дерева та кості, виготовлення одягу і мисливського знаряддя та ін.). У Шан-Кобі каміннями навколо вогнища була відгороджена ділянка, на якій і виявлено більшість знахідок на поселенні. На думку дослідника поселення С. М. Бібікова, каміння навколо вогнища було водночас стільцями для мешканців, підвалинами для заслону-перегородки з жердин, ковадлом для розчленування кременю.

Другий комплекс складався з пекарських ям, попільних плям та комори для зберігання слимаків. Приготування слимаків мало свої особливості. Справа в тому, що їх не можна було просто запікати у вогнищі, як традиційно готували свою їжу первісні мисливці, тому що від прямого опалювання черепашки розпадалися і слимак ставав неїстівним. Витягнути слимака з черепашки можна лише шляхом виварювання. Однак мешканці скельних сховищ у мезолітичний час ще не вміли виготовляти посуд, тому вони запікали молюсків у пекарських ямах, заливаючи їх попередньо водою[44].

На жаль, археологи поки що не можуть вірогідно відтворити вигляд жител або інших укриттів на весняно-літніх мезолітичних таборах. Точніше, сучасні методи дослідження не дають змоги з цілковитою впевненістю тлумачити конструктивні залишки на розкопаних літніх стійбищах. У таких випадках частіше всього дослідники звертаються до етнографічного спостереження. Так, за аналогіями з житлами етнографічних мисливців та збирачів відповідних екологічних зон висловлено припущення, що на літніх таборах мезолітичні мешканці України будували легкі наземні курені, в яких не запалювали вогнищ, не працювали, а лише відпочивали або ховалися від холоду і дощу і від яких, зрозуміло, не залишилося помітних слідів. Влітку при сприятливій погоді первісні мисливці легко обходилися взагалі без жител, обмежуючись вітровими заслонами та природними сховищами (скелі, гаї, діброви, чагарники та ін.). У деяких випадках, цілком ймовірно, міцні довготермінові зимові житла використовувалися мешканцями протягом усього року, якщо не всією громадою, то певною її частиною (дітьми, жінками, стариками). Як писав відомий чеський археолог Карел Скленарж, багато в таких реконструкціях залежить від індивідуальності дослідника, його досвіду, знань, зацікавленості і методики дослідження.

Однак, незважаючи на труднощі у відновленні вигляду жител, у археологів є досить фактів для відтворення загального вигляду та функціонального призначення мезолітичних поселень. Вивчаючи розповсюдження на території поселення і його околиць жител, вогнищ, інших залишків життєдіяльності мезолітичної людини та функціональне призначення цих знахідок, дослідники впевнено відновлюють господарську і побутову структуру стійбищ, окреслюючи на їхній території місця обробки кременю і виготовлення знарядь праці, центри утилізації мисливської здобичі, побутові комплекси, ритуальні центри. Наслідком такого аналізу став розподіл стародавніх поселень на такі основні типи: базові табори, короткочасні стоянки мисливців, місця утилізації мисливської здобичі, тимчасові укриття кочуючої сім’ї.

Найбільше різноманітних знахідок — залишків довготривалого мешкання первісних громад — зібрано на базових таборах. На таких поселеннях археологам іноді щастить простежити виразні господарсько-побутові комплекси із залишками вогнищ, зрідка — жител, скупчень розчленованого кременю, знарядь праці, кісток тварин, насіння їстівних рослин, а також кістяні вироби; прикраси з кісток, черепашок, різноманітних камінців та ін. Структура таких поселень складна, різноманітна й інколи виразно змінюється за природно-кліматичними зонами. Визначення функціонального призначення кожної ділянки поселення, а також поселення загалом, дослідження всього комплексу виробничих та соціальних зв’язків на поселенні можливе лише при розкопці, всіх ділянок життєдіяльності, а це, частіше всього, в силу різних обставин, є нездійсненним завданням.

Однією з таких найбільш досконало досліджених пам’яток є пізньомезолітичне поселення Мирне у Нижньому Подунав’ї, і хоча тут і розкопана площа понад 1800 м2, це складає ледве 75 % визначеної території поселення.

На широкій надзаплавній ділянці річки Дракулі на південно-західній околиці с. Мирне, що на Ізмаїльщині, розкопано 18 скупчень різноманітних артефактів, розташованих по краю поселення навколо центральної зони з вогнищами та пекарськими ямами.

На просторі центральної зони (близько 1000 м2) помітно переважають рештки роздріблених кісток тварин; лише зрідка трапляються мікроскупчення кременю та окремі знаряддя праці. Пекарські ями і вогнища — це циліндричні заглиблення діаметром 60 см, глибиною 30—40 см, які розділяються між собою лише мірою прожарювання стінок та складом заповнення: вогнища мають міцні червоні обпалені стінки і заповнені попільною масою, а у пекарських ямах слідів обпалювання не виявлено. Частіше всього в них знаходять необпалені кістки тварин. У вогнищах, пекарських ямах і поряд з ними містилися великі камені, за допомогою яких готували їжу. У вогнищах каміння розжарювалось, потім перекладалося у пекарські ями, де на нього накладали шматки м’яса або інші їстівні продукти, зрештою пекарська яма перекривалася листям та землею. Такий спосіб приготування їжі широко описаний в етнографічній літературі. На просторі центральної зони вогнище і пекарські ями угруповані по три, іноді по дві. “Трійки” складалися з одного вогнища і двох пекарських ям. Площа такого мікрокомплексу складала в середньому 4—6 м2. Такими мікрокомплексами вкрита вся площа центральної зони.

У скупченнях зібрана більшість виробничого інвентарю. Вивчення їхнього складу дає змогу розглядати скупчення як господарсько-побутові комплекси широкого призначення. На них здійснювалася обробка кременю і виготовлення знарядь праці, шиття одягу, виготовлення речей побуту, прикрас. Знахідки в скупченнях роздріблених кісток тварин, насіння їстівних рослин свідчать про можливість споживання їжі на площі скупчень. Залишки відокремленого комплексу вогнищ і пекарських ям з рештками кісток тварин і поодиноких знарядь праці з одного боку, і відокремлених скупчень з кременю та кісток, у більшості яких теж розкопано поодинокі вогнища, з другого, дають можливість припустити, що на поселенні життєдіяльність тривала весь рік. Не виключено, що взимку над скупченнями могли будуватися легкі курені з жердин і гілля.

Надзвичайно цікаві результати дав аналіз складу крем’яного інвентарю окремих скупчень та їхніх груп. Доведено, що типологічний склад знарядь у скупченнях неоднорідний і поділяється на дві групи: одні скупчення мали склад знарядь, притаманний традиціям населення так званої гребениківської культури Нижнього Подністров’я, інші — традиціям поселення анетівської культури Нижнього Побужжя. Історія населення цих історичних спільностей буде розглянута у наступному розділі, але тут слушно підкреслити, що обидві традиції в обробці кременю і оформленні знарядь праці простежено “посмужно”. Така ситуація могла скластися лише як за умови індивідуалізації господарств, так і через налагодження широких соціальних зв’язків між різними громадами.

Сезонні, чи тимчасові, поселення окремих виробничих або соціальних груп мезолітичного населення були невеликих розмірів і складалися з 1—3 легких жител (частіше рештки житлових споруд зовсім не простежуються), невеликої кількості обробленого кременю та кісток тварин. На відміну від поліфункціональних базових таборів, тимчасові стоянки, частіше всього, мали певне призначення. На них, крім споживання їжі та відпочинку, мисливці виготовляли та ремонтували засоби полювання, розробляли стратегію пошуку здобичі, а також самого процесу полювання. Природно, на місцях цих стоянок археологи знаходять лише невелику кількість обробленого кременю та зламаних знарядь, дуже рідко роздріблені кістки тварин, іноді їм щастить розкрити попільні плями. Приблизно такий вигляд мали і місця короткочасних зупинок мисливців для утилізації здобичі.

Підводячи підсумки вивчення побуту мезолітичного населення на терені України, хотілося б зауважити, що, незважаючи на всі складності процесу відтворення вигляду та обладнання житлових споруд і поселень того часу, загалом сучасні дослідження дають змогу з певною долею ймовірності уявити собі умови життя та діяльності первісних громад та структуру їхніх поселень і житлових споруд. Більшої виразності в цей час починає набувати поділ виробництва і побуту в просторі, що загалом є прогресивним явищем.

Глава 2

Культурно-історичний процес та його особливості

Формування та розвиток народонаселення на початку голоцену на терені України, його консолідація на засадах творення нових етноісторичних спільностей і типів господарсько-побутової адаптації були вкрай складними і багато в чому зумовленими перебудовою природно-ландшафтного оточення та новим рівнем соціально-економічного розвитку як окремих громад, так і суспільства загалом.

Відхід льодовика наприкінці плейстоцену спричинив визволення значних територій на півночі Європи від мерзлотних явищ, що сприяло переселенню в ці райони мезолітичних мисливців та збирачів. Наслідками цього процесу стали значні перегрупування населення на півночі Східної Європи, які частково торкнулися і північних районів України. Незначні пересування простежуються також у південноукраїнських степах, у лісостеповій зоні та у Прикарпатті. Однак у етногенетичному процесі на терені України значно переважав автохтонний розвиток населення. У багатьох районах простежується безперервна еволюція народонаселення від палеоліту до неоліту включно.