Розділ «Частина перша Кам'яний вік»

На початку голоцену в заново сформованих природно-ландшафтних зонах складаються нові археологічні культури, котрі на основі спорідненості матеріальної культури об’єднуються дослідниками у більші культурно-історичні єдності. Останні, частіше всього, пов’язані з географічним районуванням.

Історичний зміст археологічних культур та їхніх більших угруповань — культурно-історичних областей — дослідники мезоліту тлумачать по-різному. Більшість фахівців спорідненість матеріальної культури мезолітичних пам’яток локальної археологічної культури схильні розглядати як вияв етнічних особливостей населення — носіїв цієї матеріальної культурної традиції. Більш загальна схожість комплексів матеріальної культури у межах всієї природно-ландшафтної зони розцінюється як доказ культурно-господарської адаптації. Останнім часом, враховуючи нові палеоетнологічні спостереження, зроблено спробу конкретизувати на археологічних матеріалах етноісторичний процес в окремих природно-ландшафтних зонах, однак ці реконструкції потребують ще додаткових спостережень.

Найбільш ранні протомезолітичні спільності почали формуватись у гірському Криму. Тут ще наприкінці плейстоцену на основі місцевої матеріальної культури пізнього палеоліту складається нова шан-кобинська культура[45]. У складі інвентарю пам’яток цієї етноісторичної спільності населення гірського Криму (нижні горизонти скельних сховищ Шан-Коба, Фатьма-Коба, Заміль-Коба та ін.) широко репрезентовано геометричні мікроліти (сегменти, трапеції, трикутники) та різноманітні геометризовані вістря, що спричинило віднесення цих комплексів багатьма дослідниками до мезоліту. Питання це справді дуже складне. Передусім тут треба врахувати, що на півдні докорінна перебудова природного оточення розпочалася раніше, ніж на півночі Східної Європи. Це, ймовірно, сприяло різкій перебудові мисливсько-збиральницького господарства і пов’язаного з ним виробничого комплексу. До того ж далі виробничий комплекс і матеріальна культура цієї етноісторичної спільності поступово еволюціонують у мезолітичні. Все це ускладнює визначення межі між палеолітом і мезолітом у цьому регіоні.

Серед дослідників шан-кобинської культури немає також єдності і в тлумаченні її походження. Всупереч Г. А. Бонч-Осмоловському та його послідовникам, деякі автори вважають шан-кобинську культуру в Криму привнесеною. Так, С. М. Бібіков та Д. Я. Телегін вбачають витоки шанкобинського індустріального комплексу в матеріалах пам’яток Кавказу та Передньої Азії. Інші дослідники навпаки пов’язують витоки цієї індустрії із західними культурами гірського населення Апеннін та Балкан, яке прийшло у Крим шляхом прямого переселення через степи Північного Причорномор’я[46]. Немає потреби у роботах загальноісторичного плану ретельно аналізувати археологічну систему доказів правомірності або помилковості висловлених думок. Багато що в цій дискусії залежить від якості використаних джерел, і ще в більшій мірі — від накопичення нових. Проте вже й зараз зрозуміло, що загальна схожість у оформленні та складі матеріальної культури пам’яток, і передусім виробничого інвентарю, на значній території від Атлантичного океану до Кримських гір і далі, на південний схід або захід, склалась не за рахунок переселення великих груп “спеціалізованих мисливців гірських лісів Апеннін та Балкан” або Кавказу та Передньої Азії в пошуках міфічних дуже багатих на споживчі ресурси Кримських гір, а внаслідок схожих засобів адаптації місцевого населення до нового природного оточення. До того ж останнім часом з’ясувалося, що Кримські гори в пізньому палеоліті були порівняно щільно заселені, а спроба балкано-дунайського населення проникнути у причорноморські степи мала місце значно пізніше і обмежилася лише межиріччям Дунаю та Дністра.

Наприкінці плейстоцену паралельно з шан-кобинською культурно-історичною спільністю у гірському Криму формується нова етноісторична єдність, яка репрезентована так званою свідероїдною культурою (пам’ятки Сюрень 2). Виникнення та історична доля носіїв цієї етнокультурної групи в Криму наукою ще до кінця не з’ясовані. Складний комплекс матеріальної культури Сюрені 2, який містить у собі елементи як місцевих, так і привнесених культур, дає можливість одним дослідникам вважати, що він сформувався серед невеличкої групи місцевого населення під впливом свідерських традицій північних областей. Інші дослідники, спираючись в основному на знахідки свідерських наконечників, наполягають на прямій міграції свідерського населення у Крим. Обґрунтовуючи міграційну концепцію, деякі дослідники останнім часом висловили припущення, що в Крим наприкінці льодовикового періоду відбулося переселення свідерських мисливців, які полювали на окрему гірську популяцію північних оленів[47].

Та справа в тім, що в цей час у складі мисливської здобичі мешканців гірськокримських поселень північного оленя просто немає. Верболисті наконечники в індустріях кримських пам’яток могли виникнути необов’язково з переселенням свідерських мисливців на північного оленя, а конвергентно, в процесі формування нового типу мисливської зброї або шляхом опосередкованих запозичень. Однак і цілком виключити ймовірність міграції до Криму в цей час незначної групи населення, яке зберігало свідерські традиції в оформленні мисливської зброї, неможливо.

Як зазначалося в попередніх розділах, у пізньому палеоліті у степи та передгір’я Криму розповсюджується індустрія граветійського кола, походження якої дослідники пов’язують з розселенням носіїв молодовської культури Подністров’я. Час, шляхи та ареал розселення у Криму цієї культурно-історичної єдності в науці поки що не з’ясовані. Археологічні пам’ятки цієї культури в Криму нещодавно знайдено і поки що недостатньо досліджено.

Короткий огляд етноісторичної ситуації в Криму наприкінці плейстоцену за даними археології виявив її складний і суперечливий характер. Мозаїка археологічних культур у фіналі пізнього палеоліту в Криму була зумовлена багатьма причинами. Серед них насамперед підкреслимо розбіжності шляхів адаптації до різноманітного природного оточення (гори, яйли, ліси, степи); неоднорідність пізньопалеолітичного населення (місцеве — пам’ятки типу Сюрень 1, прийшле — пам’ятки типу молодовської культури та ін.); перебудова природного оточення, яка тут почалася дещо раніше, ніж у північних районах, та формування нових традицій життєзабезпечення; відносно велика щільність населення ще з мустьєрського часу, що призвела до зниження репродуктивності природного середовища тощо.

На початку голоцену в Криму чіткіше простежується етноісторична ситуація. У гірських районах набуває подальшого розвитку шан-кобинська етноісторична єдність, яка поступово з наступом геологічної сучасності еволюціонує у мурзак-кобинську (гірсько-кримську) етноісторичну спільність, що до кінця мезоліту залишається єдиним етноісторичним угрупованням у гірському Криму; пізніше на її основі складається нова неолітична культура. У виробничих комплексах гірськокримської культури зрідка трапляються верболисті наконечники, як згадка про колишнє існування в Криму інших традицій оформлення мисливської зброї.

Основні зміни в побуті та культурі населення гірського Криму у мезолітичний час пов’язані зі зміною характеру господарства мешканців гірськокримських поселень. Криза мисливського господарства, що розпочалася у мезоліті, зумовила перехід мешканців гірських долин до ускладненого збиральництва та рибальства. Вагоме місце, як зазначалося, у господарстві населення цього регіону займав збір слимаків Helix. Таким чином, господарство населення гірського Криму різнилося не тільки в просторі, а й у часі, змінюючись, передусім, за сезонами року.

Така ситуація значною мірою сприяла формуванню невеликих соціальних об’єднань, які поступово розселялися на значній відстані одне від одного. Пристосовуючись до конкретних умов нового природного оточення, ці групи згодом виробляли власні традиції життєдіяльності, які з часом призвели до формування локальних розбіжностей у вигляді матеріальної культури населення окремих поселень, що й відобразилося у комплексах мезолітичних пам’яток.

Гірськокримська мезолітична культура, безсумнівно, не була монолітною етнічною єдністю і розпадалася на окремі локальні варіанти, які мали незначні відмінності у матеріальній культурі. Однак поки що неможливо більш-менш точно окреслити межі цих варіантів та досконало виявити ступінь та характер розбіжностей між матеріальними комплексами.

Процеси формування етноісторичних спільностей у гірському та степовому Криму за періоду мезоліту відбуваються певною мірою відокремлено. Взаємозв’язки степового і гірського мезолітичного населення за їхньою матеріальною культурою простежуються лише з кінця раннього мезоліту.

У степу і передгір’ї на базі пізньопалеолітичних індустрій граветійського кола формується нова культурно-історична спільність — кукрекська культура, назва якої походить від стоянки Кукрек, вперше дослідженої у передгір’ях Криму.

Проблема виникнення і розповсюдження цього культурно-історичного феномену має свою велику історіографію. На різних етапах вивчення кукрекської культури змінювалися не лише її хронологія та ареал розповсюдження, а й уявлення про її генезис та історичний зміст. Здається, що у даному контексті немає потреби висвітлювати історіографію цієї проблеми.

За нашим глибоким переконанням, локальна культурно-історична єдність, яка визначається поняттям кукрекська культура, складається лише у степовому Криму. Тоді саме на базі споріднених мікрограветійських індустрій заключного етапу пізнього палеоліту степового Причорномор’я на широкому просторі від Пруту до передгір’я Криму формуються ще декілька схожих локальних культурно-історичних спільностей, які мають близький за складом крем’яний інвентар, що дає можливість об’єднати їх у спільну етноісторичну область, яка, частіше всього, в археологічній культурі неправомірно називається кукрекською культурою.

Характер взаємозв’язків населення цієї великої культурно-історичної області має бути дослідженим. Однак, враховуючи різке скорочення природних ресурсів у степах наприкінці палеоліту і особливо у мезоліті, легко уявити спричинену цією екологічною кризою значну рухливість степових мешканців у пошуках прожитку. Наслідком таких постійних мандрівок стало налагодження контактів між різними громадами спорідненого населення степів, консолідація населення та формування схожих елементів у матеріальній культурі. Останнє якраз і визнається багатьма археологами як вияв єдиної культурної спільності — кукрекської культурно-історичної області.

Населення кукрекської культури, котре у ранньому мезоліті склалося як етнічна єдність у передгір’ї, поступово розселюється по всіх степах Криму, і, наприкінці пребореалу, у гірські райони. Характер взаємовідносин степового і гірського населення в той час залишається поки що не до кінця з’ясованим. Однак слід зауважити, що наприкінці мезоліту по всій території Криму розповсюджені пам’ятки, матеріальна культура яких має мішаний характер, тобто містить у собі як гірськокримські, так і кукрекські риси.

Крім того, наприкінці мезоліту населення Криму зазнає впливу мешканців причорноморських степів, насамперед носіїв так званої гребениківської культури. Деякі дослідники навіть припускають можливість прямого переселення гребениківських громад у Крим. Етноісторичний процес у цей час знов ускладнюється, проте він уже пов’язаний з наступним етапом — формуванням нових типів етнічних угруповань — степових скотарів.

У південноукраїнських степах з відходом льодовика встановлюється близьке до сучасного природне середовище. Проте природні ресурси степової зони були значно виснажені пізньопалеолітичним населенням, щільність якого збільшувалася за рахунок переселення мешканців півночі під тиском льодовика. З відходом льодовика частина пізньопалеолітичного населення, залишаючи спустошені степи, навпаки, переселяється на північ. Значна маса місцевого населення розселялася по долинах малих річок та ярів, у межиріччя великих річок. Водночас у причорноморські степи у пошуках прожитку проникає населення з суміжних територій. Процеси ці йшли одночасно, місцями перехрещуючись. Наслідком цієї демографічної ситуації стала дивовижна етноісторична мозаїка, яку вже багато років із змінним успіхом розв’язують археологи.