Розділ без назви (3)

«Довгу передмову», процитовану також у наступному абзаці, взято з «Держави», 432 b та наст.

6.26. Тут можна навести термінологічний коментар стосовно терміна «колективізм». Те, що Г. Уеллс називає «колективізмом», не має нічого спільного з тим, що я розумію під цим словом. Уеллс є індивідуалістом (у тому розумінні слова, яке я в нього вкладаю), про що, зокрема, свідчать його праці «Права людини» та «Здоровий глузд війни та миру» (H.G. Wells. Rights of man; Common Sense of War and Peace), в яких містяться цілком слушні формулювання вимог егалітарного індивідуалізму. Втім, він також вірить, і цілком правильно, у можливість раціонального планування політичних інститутів з метою поглиблення свободи та добробуту окремої людської істоти. Цю віру він називає «колективізмом», хоча я описую те саме поняття висловом «раціональне планування інститутів в інтересах свободи». Можливо, цей вислів задовгий і незграбний, але за його допомогою я уникаю небезпеки, що «колективізм» витлумачать в антиіндивідуалістському сенсі, в якому це слово часто вживали, і не лише в цій книжці.

6.27. «Закони», 903 с; див. текст до прим. 35 до розділу 5. «Преамбулу», згадану в тексті («Втім йому потрібні... певні слова поради, що діятимуть на нього, немов чари» і т.д.), взято із «Законів», 903 b.

6.28. У «Державі» та «Законах» є безліч місць, де Платон застерігає проти нестримного групового егоїзму. Див., хоча б, «Державу», 519 е, а також фрагмент, на який я посилаюсь у прим. 41 до цього розділу.

Стосовно тотожності між колективізмом та альтруїзмом, існування якої часто припускають, можна нагадати про вельми доречне у цьому зв'язку питання Ч. Шеррінгтона: «А зграя та стадо — це альтруїзм?» (див. С. Sherrington. Man and His Nature, p. 308).

6.29. Про помилковість Діккенсового зневажливого ставлення до парламенту див. також прим. 23 до розділу 7.

6.30. Арістотель. «Політика», III, 12, 1 (1282 b); див. текст до приміток 9 та 20 до цього розділу. (Див. також Арістотелеве зауваження в «Політиці», III, 9, 3. 1280а про те, що справедливість стосується як людей, так і речей.) Щодо цитати з Перікла, наведеної далі в цьому розділі, див. текст до прим. 16 до цього розділу та прим. 31 до розділу 10.

6.31. Це зауваження взято з уривка («Держава», 519 е та наст.), процитованого у тексті до прим. 35 до розділу 5.

6.32. Ось важливі уривки із «Законів», які цитуються (1) у цьому та (2) наступному абзацах:

(1) «Закони», 739 с та наст. Платон посилається тут на «Державу» й очевидно, зокрема, на фрагменти 462 а та наст., 424 а та 449 е. (Перелік фрагментів, у яких ідеться про колективізм та холізм, можна знайти у прим. 35 до розділу 5. Про комунізм див. прим. 29 (2) до розділу 5 та інші, згадані там фрагменти. (Характерно, що наведений тут уривок починається з цитування Піфагорової максими «У друзів спільне все, що вони мають». Див. прим. 36 та текст, див. також про «спільні трапези», згадані у прим. 34.

(2) «Закони», 942 а та наст.; див. наступну примітку. Гомперц вважає обидва уривки антиіндивідуалістичними (op. cit., vol. II, 406). Див. також «Закони». 807 d-e.

6.33. Див. прим. 42 до розділу 4 та текст. Цитату, наведену далі в цьому абзаці, взято із «Законів», 942 а та наст. (див. попередню примітку).

Не слід забувати про те. що військова підготовка в «Законах» (так само, як і в «Державі») є обов'язковою для всіх, хто має право носити зброю. Тобто для всіх громадян — для всіх тих, хто володіє хоч якимись громадянськими правами (див. «Закони», 753 b). Усі решта — це «механічні трудівники», якщо не раби (див. «Закони», 741 с та 743 d, а також прим. 4 до розділу 11).

Цікаво, що Баркер, який ненавидить мілітаризм, вірить, наче Платон додержується подібних поглядів (Е. Barker. Greek Political Theory, 298-301). Платон і справді ніколи не вихваляв війну, проте вірно також і те, що він ніколи не виступав проти війни. Багато мілітаристів на словах були за мир, а на ділі сприяли війні, а щодо Платона, то його державою править каста військових, тобто мудрих колишніх воїнів. Цс зауваження стосується як «Законів» (див. 753 b), так і «Держави».

6.34. Найсуворіші закони щодо вживання їжі — зокрема, такі, що регламентують «спільні трапези» — а також напоїв, відіграють істотну роль у Платонових творах; див., приміром, «Держава», 416 е, 458 с, 547 d-c; «Закони», 625 е, 633 а (де запровадження обов'язкових спільних трапез пояснено війною). 762 b. 780-783, 806 с та наст. 839 с, 842 b. Платон завжди наголошував на важливості спільних трапез, бо це відповідало звичаям Кріту і Спарти. Цікаво також те, що спільним трапезам великого значення надавав і Платонів дядько Критій. (Див. Diels 2 Critias. fr. 33.)

Про натяк на анархію «диких звірів», що міститься наприкінці наведеної цитати, див. також «Держава», 563 с.

6.35. Див. «Закони», вид. Е. Інгленда, т. І ст. 514, прим, до 739 b 8 та наст. Цитати Баркера взято зі згаданої раніше праці цього автора, ст. ст. 148, 149. Безліч подібних фрагментів можна виявити у працях більшості платоніків. Див., однак, зауваження Шеррінгтона (див. прим. 28 до цього розділу) про те, що навряд чи правильно говорити, що стадо чи зграю об'єднує альтруїзм. Стадний інстинкт та племінний егоїзм, так само як і звертання до цих інстинктів, не слід змішувати з безкорисливістю.

6.36. Див. «Держава», 424 а, 449 с; «Федр», 279 с; «Закони», 739 с; див. прим. 32 (1). (Див. також «Лісід», 207 с, та Евріпідового «Ореста», 725.) Щодо можливого зв'язку цього принципу з раннім християнським та марксистським комунізмом див. прим. 29 (2) до розділу 5.

Про індивідуалістичну теорію справедливості та несправедливості, викладену в «Горгії», див., хоча б, приклад, наведений у «Горгії», 468 b та наст., 508 d-c. У цих уривках ще, певно, зберігся Сократів вплив (див. прим. 56 до розділу 10). Сократів індивідуалізм найбільш чітко виражено в його знаменитому вченні про самодостатність доброї людини. Цю доктрину Платон згадує в «Державі» (387 d-e) попри ту обставину, що вона абсолютно суперечить одній з головних тез «Держави»,— а саме, що лише держава може бути самодостатньою. (Див. розділ 5, прим, 25 та текст цієї та наступних приміток.)

6.37. «Держава», 368 b-с.