Розділ без назви (3)

5.26. Див., наприклад, уривок, процитований у тексті до прим. 29 до розділу 4. Про «рідкісні та непересічні натури» див. «Держава», 491 а-b та багато інших уривків, зокрема «Тімей», 51 е: «боги діляться розумом лише з небагатьма людьми». Про «соціальне середовище» див. 491 d (див. також розділ 23).

Тоді як Платон (а також Арістотель — див., зокрема, прим. 4 до розділу 11 і текст) наполягав, що ручна праця веде до деградації, Сократ, певно, підтримував зовсім протилежну точку зору (див. Ксенофонт, «Спогади», II, 7, 7-10. Ксенофонтову розповідь до певної міри підтверджує ставлення Антисфена та Діогена до ручної праці; див. також прим. 56 до розділу 10).

5.27. Див., зокрема, «Теетет», 172 (див. також коментар Корнфорда до цього уривка у книзі: F. М. Cornford. Plato's Theory of Knowledge). Див. також прим. 7 до цього розділу. Елементи конвенціоналізму у Платоновому вченні, певно, можуть пояснити, чому ті, хто мав доступ до Протагорових праць, відмічали їхню подібність до «Держави» (див. Діоген Лаерт., III, 37). Лікофронова теорія договору розглядається у примітках 43-45 до розділу 6 (а надто у прим. 46) та в тексті.

5.28. Див. «Закони», 690 b-с, а також прим. 10 до цього розділу. Платон згадує Піндарів натуралізм ще в «Горгії», 484 b, 488 b та «Законах», 714 с, 890 а. Про протистояння «зовнішнього примусу», з одного боку, та (а) «вільною дією», (б) «природою», з іншого, див. «Держава», 603 с та «Тімей», 64 d. (Див. також «Держава», 466 c-d, процитований у прим. 30 до цього розділу.)

5.29. Див. «Держава», 369 b-с. Це — частина теорії договору. Наступна цитата, що є першим формулюванням натуралістичного принципу у досконалій державі,— це уривок 370 а-с. (Про натуралізм у «Державі» вперше згадує Главкон в уривку 358 е та наст., втім, він викладає точку зору, з якою Платон не міг погодитись.)

(1) Про дальший розвиток натуралістичного принципу розподілу праці, а також про те, яку роль цей принцип відіграв у Платоновій теорії справедливості, див., зокрема, текст до прим. 6, 23 та 40 до розділу 6.

(2) Про сучасну радикальну версію натуралістичного принципу див. Марксове формулювання комуністичного суспільства (запозичене у Луї Блана): «Від кожного за здібностями, кожному за потребами!» (Див. Handbook of Marxism. Ed. by E. Burns, 1931, p. 752.) і прим. 8 до розділу 1); див. також прим. 3 до розділу 13 і прим. 48 до розділу 24 та текст.)

Про історичні корені цього «принципу комунізму» див. Платонону максиму «у друзів усе спільне, що вони мають» (див. прим. 36 до розділу 6 і текст; стосовно Платонового комунізму див. також прим. 34 до розділу 6 та прим. 30 до розділу 4 і текст) і порівняйте ці уривки з «Діяннями святих апостолів»: «А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним... і всім їх ділили, як кому чого треба було» (2, 44-45).— «Бо жоден із них не терпів недостачі: бо... роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (4, 34-35).

5.30. Див. прим. 23 і текст. Всі цитати в цьому абзаці взято із «Законів»: (1) 889 a-d (див. дуже схожий уривок у «Теететі», 172 b); (2) 896 с-е; (3) 890 е-891 а.

Сказане далі може послужити ілюстрацією до того, що мовиться в наступному абзаці та тексті (тобто, до мого твердження про нездатність Платонового натуралізму розв'язувати практичні проблеми). Багато натуралістів твердили, що чоловіки та жінки різні «за природою» — як фізично, так і духовно — а відтак вони повинні виконувати різні функції у суспільному житті. Платон, однак, вживає цей же аргумент, щоб довести протилежне, бо, заперечує він, хіба собаки обох статей не придатні в рівній мірі для сторожіння та полювання? «Погодься,— пише він («Держава», 466 c-d),— що жінки... разом з чоловіками повинні нести сторожову службу і полювати разом, як із собаками... Такі їхні дії є вкрай бажаними, оскільки вони не суперечитимуть природі, а перебуватимуть у цілковитій відповідності до природи взаємин статей». (Див. також текст до прим. 28 до цього розділу; про собак, як ідеальних охоронців, див. розділ 4, зокрема прим. 32 (2) і текст.)

5.31. Коротку критику біологічної теорії держави наведено у прим. 7 до розділу 10 та в тексті. Про східне походження теорії див. R. Eisler. Revue de Synthese Historique, vol. 41, p. 15.

5.32. Про окремі застосування Платонової політичної теорії душі та про наслідки, що витікають із неї, див. примітки 58-59 до розділу 10 та текст. Стосовно фундаментальної методологічної аналогії між містом та індивідом див., зокрема, «Держава», 368 е, 445 с, 577 с. Щодо Алкмеонової політичної теорії людського індивіда чи людської фізіології див. прим. 13 до розділу 6.

5.33. Див. «Держава», 432 b та d.

5.34. Цю, а також наступну цитату взято з книги Дж. Гроута (G. Grote. Plato and the Other Companions of Socrates, 1875, vol. III, 124). Ось головні уривки з «Держави»: 439 с та наст. (історія Леонтія); 571 с та наст. (про звіряче та людське в душі); 588 с (Апокаліпсичне Страхіття; nop. зі «Звіриною» в «Об'явленні Св. Іоанна Богослова» (13, 17 та 18), яка наділена Платоновим числом); 603 d та 604 b (про людину та її боротьбу із собою). Див. також «Закони», 689 а-b та примітки 58-59 до розділу 10.

5.35. Див. «Держава», 519 е та наст. (див. також прим. 10 до розділу 8). Дві наступні цитати взяті з «Законів», 903 с. (Я змінив їхній порядок.) Можна зауважити, що «ціле», про яке йдеться у цих двох уривках («pan» та «holon»),— це не «держава», а «світ», хоча безперечно, що в основі цього космологічного холізму лежить політичний холізм; див. «Закони», 903 d-e (де лікарі та ремісники порівнюються з політиками) і той факт, що Платон часто вживає слово «holon» (надто у множині) для означення як «держави», так і «світу». Далі, перший із цих двох уривків (у тому порядку, як я їх цитую) є стислим викладом фрагмента з «Держави», 420 b-421 с; другий уривок — «Держава», 520 b та наст. («Ми створили вас заради держави і заради вас самих».) Дальші фрагменти, в яких мовиться про холізм чи колективізм, взято з: «Держави», 424 а, 449 е, 462 а та наст.; «Законів», 715 b, 739 с, 875 а та наст., 903 b, 923 b, 942 а та наст. (див. також примітки 31-32 до розділу 6). Стосовно зауваження у цьому абзаці про те, що Платон говорить про державу як про організм, див. «Держава», 462 с та «Закони», 964 е, де держава порівнюється з людським тілом.

5.36. Див. Адамове видання «Держави», II, 303; див. також прим. 3 до розділу 4 та наст.

5.37. На цьому пункті наголошує Адам, op. cit., прим. 546 а, 7 та ст. ст. 288 та 307. Наступну цитату в цьому параграфі взято з «Держави», 146 а; див. уривок із «Держави», 485 а-b, процитований у прим. 26 (1) до розділу 3 та в тексті до прим. 33 до розділу 8.

5.38. Це головний пункт, у якому я змушений відхилити Адамову інтерпретацію. На мою думку, Платон хотів показати у книжках VI-VII «Держави», що філософ-цар, який цікавиться переважно нествореними та нетлінними речами («Держава», 485 b; див. останню примітку до цього розділу та відповідне місце у тексті), отримує разом із математичною та діалектичною освітою знання про Платонове число і в такий спосіб володітиме засобом зупинення соціального виродження, а відтак — і розпаду держави. Див., зокрема, текст до прим. 39.

Ось цитати, що наводяться далі в цьому абзаці: «Расу охоронців слід підтримувати чистою» — «Держава», 460 с, і текст до прим. 34 до розділу 4; «Важко похитнути державу...» — 546 а.

Про різницю, яку проводить Платон між раціональним знанням та обманливим судженням, яке грунтується на відчутті та досвіді, у математиці, акустиці та астрономії, див. «Держава», 523 а та наст., 525 d та наст. (де розглядаються «міркування», див. також 526 а), 527 d та наст., 529 b та наст., 530 а та наст, (аж до 534 а та 537 d); див. також 509 d-511 е.