Так говорив Геббельс

Однак ніщо не дає нам найкращий практичний урок, ніщо не може переконати нас сильнішими в серйозності 7-го Всесвітнього конгресу (Комінтерну), ніж страшні, криваві події в Іспанії. Вони являють собою дослівне виконання директив, даних на тому конгресі. Вони, по суті, є реалізацією плану Народного фронту, який у Франції досяг тільки попередньої стадії, зате в Іспанії — вищої точки розвитку. Дімітров оголосив про план дій урядуі Народного фронту, сказавши, що здійснення повноважень уряду такого роду слід використовувати для підготовки мас до революції і що вони повинні озброюватися для соціалістичної революції, бо тільки радянська влада може дати спасіння.

Іспанський делегат Вентура (Ventura) повідомив, що конкретна програма була такою: «Іспанський пролетаріат і наша партія... раз і назавжди повалять фашизм, владу буржуїв та великих власників, і змусять робітничо-селянську революцію взяти гору верх... Під прапором Леніна і Сталіна ми гордо крокуємо до перемоги».

Перед вбивством лідера монархістів Кальво Сотело, що сталося 13 липня, комуністична чума вже забрала 269 життів. Так, наприклад, французький журналіст Арміньон повідомив, що в Мурсії натовп схопив двох молодих людей, яких запідозрили в тому, що вони фашисти. Їх побили прямо на вулиці, після чого одна жінка вихопила ніж м'ясника і обезглавила обох. Це сталося 16 березня, і звали цих хлопців Педро Кутільяс і Антоніо Мартінес.

Світова преса нарешті стала публікувати звіти про страшні звірства, які вчиняють іспанські марксисти за вказівками закордонних підбурювачів. Назвати хоча б приблизну кількість убитих, близьку до дійсності, не виявляється можливим. 19 серпня були оприлюднені такі факти, отримані з офіційного джерела: в Мадриді та його передмістях на той момент червоними було вбито понад 6 тисяч осіб, з яких 1400 — в знаменитому парку Каса-дель-Кампо (Casa del Campo). У найбільшій в'язниці, Карсель Модело (Carcel Modelo), на той момент перебувало 3 тисячі ув'язнених, у Сан-Антоніо — 1146, а загальна цифра для Мадрида становила 6 тисяч осіб. Переді мною лежить розповідь очевидця тих подій, німця Хайнріхса, з будинку якого було видно Каса-дель-Кампо, і тут наводяться зовсім інші цифри. Як розповідає цей очевидець, він особисто бачив, як до 30 серпня було розстріляно близько шести тисяч чоловік. Він повідомляє також, що на інших площах міста, на вулицях і в будинках було вбито ще 20 тисяч осіб.

Інші очевидці, деякі з яких були змушені спостерігати за подіями у в'язницях, повідомляють, що більшовиками щодня відбувалися сотні вбивств. Один молодий іноземець своїми власними очима бачив, як у ніч на 20 серпня в Карсель Модело було страчено близько 200 тюремних службовців і як на наступний день в тюремному дворі було розстріляно 250 членів фашистських організацій. 15 серпня він спостерігав, як поліцейський конвой доставив 250 ув'язнених, які прибули до Мадрида з Альмерії, та передав їх червоній міліції. Та вишикувала 240 осіб і розстріляла їх прямо на місці. У в'язниці було доставлено лише 10 чоловік, для того щоб відробляти свій «борг». Незабаром після цього були страчені фашистські лідери Руїс де Альда, Фернандо Прімо де Рівера, Куеста і Вальдес.

Весь німецький народ вшановує пам'ять семи німців, які зустріли страшну смерть від рук червоних катів. Четверо німців, яких звали Кетьє, Дато, Хофмайстер і Трайц, які були членами націонал-соціалістичної партії, прямували в Гамбург на Конгрес відпочинку. В дорозі вони були вбиті зграєю більшовиків. Після тривалого «суду» двох з них повели за територію заводу, а двох інших приставили до стінки неподалік і розстріляли всіх чотирьох. Пізніше було встановлено, що вбивці стріляли з близької відстані. Хофмайстер і Трайц були настільки спотворені, що розпізнати їх вдалося тільки за формою обличчя. Крім того, багато німців були поранені, а їх майну завдано шкоди. Так, націонал-соціаліст Ганс Ханер був убитий по дорозі на роботу, у відділ Червоного Хреста. Його будинок був розграбований, а його дружина залишилася без засобів до існування.

Не тільки з Мадрида, але й з усієї Іспанії безперервно надходять звіти про лиходійства, що творяться червоними. Згідно з лісабонською «Diario de Noticias», 187 осіб було вбито в Льора-дель-Ріо (Llora del Rio) і 250 — у Костянтині (Constantina).

Згідно німецькій газеті «Germania», в Картахені для 600 солдат і офіцерів прив'язали камінь до шиї і кинули в море. Згідно «Секуло» (Seculo), в монастирі Баени [Baena] комуністи м’ясницькими ножами і бритвами вбили 180 осіб, серед яких був священик Санта-Марії Майор, а також жінки і діти. Животи жінок були розпороті. «Секуло» посилається також на розповідь двох селян з Малаги про вбивство 400 з гаком людей, яким прив'язали камені до ніг і кинули в колодязі, або ж прив'язали до хвостів коней і протягли по вулицях міста. Згідно цюріхській «Die Front», італійський консульський агент Солаверані розповів, як шістнадцятирічна дівчина зробила перший постріл в одного ув'язненого. «Journal de Genиve» повідомляє, що в Росаль-де-ла-Фронтера (Rosal de la Frontera) комуністи замкнули в церкві 40 осіб і спалили їх живцем. Згідно з «The Times», в Рунді (Runda) було вбито 400 мешканців, з яких близько 200 осіб кинули в Тагус (Tagus). Згідно «Evening Standard», 14 серпня у Сан-Себастьяні був розстріляний 51 заручник. Згідно з тією ж «Секуло», в Альмендралаго (Almendralago) війська генерала Франко виявили трупи в'язнів, розіп'ятих вниз головою на тюремних стінах. Далі «Секуло» повідомляє, що 80 чоловік було спалено живцем. Згідно «Daily Mail», в Картахені 50 членів цивільної гвардії були прив'язані один до одного за шию, побито залізними прутами і кинуті в море з червоного корабля-тюрми «Сіль» [Sil]. Та ж газета повідомляє, що спеціальний кореспондент журналу «Le Journal» Еміль Кондройер повідомив з Ель-Арахаля [El Arahal] про те, що в одній в'язниці червоні розстріляли 30 чоловіків, жінок і дітей, облили зовні будинок бензином і кинули всередину запалені сірники.

Подробиці про вбивства священиків і випадках зґвалтування черниць, які доходять до нас, просто важко уявити. Ось лише кілька прикладів. «Journal de Genиve» повідомляє про вбивство архієпископа Таррагони і єпископа Леріди. Згідно «Matin», американець Генрі Харріс повідомляє, що він особисто бачив у в'язниці вбивство 150 членів релігійних орденів. Згідно «Journal de Genиve», в Пьєдральвесе був убитий лідер католицьких робочих Дон Дімас Мадарьяга (Don Dimas Madariaga). Німець Хайн Хаусманн повідомив, що в Таррагоні було розстріляно вісім священиків, а один чернець був затоптаний ногами і потім розстріляний. Постійно повідомляється про те, як священиків обезголовлювали, а їх голови волочили по вулицях. «Germania» повідомила, що у Валенсії були розстріляні цілі ряди черниць, а їх тіла спалені. Страшну смерть зустріли священики з Адреро, Лас-Касас і Торрес. Список можна продовжувати до нескінченності. Нерідко в розстрілах беруть участь і діти. Так, згідно з «Дьяріо де ла Маріна», Раффаель Оріоль Гаванський повідомив, що в Барселоні він бачив серед вбивць безліч хлопчиків, яким не було й п'ятнадцяти років.

Були знищені раритетні й незамінні твори мистецтва, і була винищена інтелектуальна еліта країни. Згідно лондонської «Дейлі мейл», були страчені лауреат нобелівської премії Бонавенте (Bonavente), видатний драматург Альварес Кінтеро (Alvares Quintero) і живописець Сулоага (Zuloaga). Професор Вальтер Кук (Walter W. S. Cook) повідомляє, що в одній тільки Барселоні були спалені Кафедральний собор Святої Анни і всі інші церкви, крім однієї. Були зруйновані знамениті запрестольні крила Бермехо [Vermejo], датовані XV століттям, а Церква Санта-Марія-дель-Мар, побудована в XV столітті, була перетворена в купу руїн. Все, що залишилося від Церкви Сан-Педро-де-лас-Пуельяс, що датується ІХ століттям, — це стіни. Знамениті монастирі Барселони, а також Архієпископський палац були повністю зруйновані.

Таким є справжнє обличчя більшовицького атеїзму, що має при цьому нахабство висловлювати готовність співпрацювати з церквами інших країн. А в цей час в Барселоні тіла черниць виймають з гробів як символ осквернення більшовизмом всього святого. І коли Андрес Нін (Andres Nin), один з головних іспанських агітаторів і колишній секретар більшовика Томського, заявляє, що вони вирішили церковне питання, не залишивши стояти жодної церкви, ми повинні заявити, що це — втілення безбожництва. Ось яке справжнє обличчя большевизму!

В Іспанії, так само як і в Росії 1917 року й у всіх інших країнах, більшовицькі повстання розпалюються і очолюються непатріотичними і єврейськими інтриганами. Якщо серед них є і неєвреї, то вони геть втратили почуття патріотизму.

Отже, кого ж звинувачувати — теоретично і практично — за все, що відбувається в Іспанії? Всі ці події представляють собою не що інше, як виконання резолюцій, прийнятих в Москві. Щоб їх виконувати, до Іспанії було направлено більшовика і єврея Бела Куна, «вбивцю Угорщини», Неймана (Neumann), який в Іспанії кличе себе Енріке Фішером Ньюманном, Козлова-Гінзбурга, який видає себе за кореспондента московської «Правди», і, нарешті, дипломата червоної Ліги націй, єврея Розенберга. Вони є керівниками всіх радянсько-російських терористів, які виконують в Іспанії свою криваву роботу і мають підроблені паспорти, більша частина яких, як це не дивно, має французьке походження.

Ніщо так сильно не характеризує відповідальність Москви, як ретельно продуманий план з перетворення громадянської війни, розпочатої більшовизмом в Іспанії, в міжнародний конфлікт. Єврей Шверник, голова профспілок СРСР, відкрито визнав їх намір втрутитися в події, заявивши, згідно з «Ізвєстіями», що Центральний Комітет... закликає всіх робітників і всі маси Радянського Союзу надати матеріальну допомогу іспанським бійцям, які відстоюють демократичну республіку зі зброєю в руках.

Ті ж «Ізвєстія» пишуть, що перший секретар Центральної ради профспілкових об'єднань СРСР передав іспанським більшовикам суму в 12 мільйонів рублів, що відповідає 36 мільйонам франків. Згідно з берлінської «Bцrsen-Zeitung» (Бьорзен-цайтунґ), президент іспанської держави Асанья (Asaсa) особисто подякував радянському єврею Козлову-Гінзбургу, сказавши наступне: «будь ласка, передайте радянським людям, що ми глибоко зворушені їх симпатією та активною підтримкою. Мені завжди було ясно, що між великою радянською демократією та іспанської демократією завжди повинна існувати єдність інтересів».

За допомогою осередків Комінтерну Москва намагається примусити червоних та іноземні уряди втрутитися в події в Іспанії. Французька червона преса постійно повідомляє про відправку в Мадрид французьких літаків і військових матеріалів.

Московська Червона Допомога в кожній країні відкрито збирає кошти на підтримку іспанських більшовиків. Жуо (Jouhaux), генеральний секретар профспілки французького Народного фронту, агент Андре Мальро (Andrй Malraux) та інші, підтримують зв'язок між французькими та іспанськими марксистами. Згідно «Правді», прем'єр-міністр Іспанії Хіраль (Giral) особисто подякував Козлова-Гінзбурга за «блискучу ініціативу французьких організацій і приватних осіб, які енергійно підтримують іспанський уряд в його боротьбі», при цьому особливо згадавши Жуо, Мальро і єврея Блоха (J. B. Bloch) і під кінець знову подякувавши «братський радянський народ». Цікаво, з чого б це урядові Народного фронту в Іспанії дякувати радянського єврея за підтримку французьких комуністів? Це доводить, що ватажки французької компартії, так само як і компартії Іспанії, живуть в Москві.

Є докази того, що нечувані звірства в Іспанії провокувалися і здійснювалися агентами Комінтерну. Є докази того, що радянська Росія надає іспанським більшовикам фінансову, політичну і практичну допомогу. Є докази того, що на останньому конгресі Комінтерну, що відбувся в Москві, було вирішено ввести більшовизм в теорії і на практиці в Іспанії і що зараз Москва щосили намагається провести це рішення в життя. Тверду, все більш зростаючу рішучість Москви здійснити світову революцію, наочно видно на прикладі Іспанії. Ті, хто цього так і не зрозумів, нехай потім не скаржаться на наслідки.

Такий більшовизм в теорії і на практиці — страшна чума світового масштабу, яку необхідно викоренити. Кожен, хто усвідомлює свою відповідальність, повинен допомогти позбавити світ від більшовизму. І коли ми, німці, закликаємо всі народи світу об'єднатися в загальних зусиллях проти цієї смертельної небезпеки, якщо вони не хочуть бути затягнутими у вир страшної та непередбачуваної долі, то це не просто слова.

Німеччина дала сигнал до цієї всесвітньої боротьби. Ми, націонал-соціалісти, будучи ініціаторами цієї боротьби, чотирнадцять років люто боролися з більшовизмом у всіх його формах і проявах. Ми робили це під час правління типово буржуазних урядів, які представляли середній клас і поняття не мали про наслідки більшовизму; як наслідок, вони заважали нам кожен раз, коли ми хотіли нанести вирішальний удар. Те, що нам все ж таки вдалося перемогти більшовизм в Німеччині, здається сьогодні майже дивом. І дійсно, таке враження, що це якась надприродна сила не дала народам і цивілізаціям з багатотисячолітньою історією бути зруйнованими згідно нігілістичних бажань міжнародного більшовицького єврейства.