Так говорив Геббельс

Це, до речі, пояснює нашу послідовну політику стосовно євреїв. В єврействі ми бачимо пряму загрозу всім державам. Нам все одно, що роблять інші народи щодо цієї небезпеки. Однак те, що ми робимо для нашого власного захисту, — це наша особиста справа, і ми не потерпимо заперечень з боку. Єврейство — це заразна інфекція. І нехай ворожі держави лицемірно протестують проти наших антиєврейських заходів і ллють з цього приводу крокодилячі сльози — ми не перестанемо робити те, що вважаємо необхідним. У будь-якому випадку, Німеччина не збирається вставати на коліна перед цією небезпекою; навпаки, вона готова піти на найрадикальніші заходи, якщо в цьому виникне необхідність. (Після цієї фрази міністр кілька хвилин не може продовжувати через спів глядачів.)

Військові виклики, з якими Райх стикається на сході, є центром всього. Війна механізованих роботів з Німеччиною і Європою досягла своєї кульмінації. Чинячи опір страшній і безпосередній загрозі зі зброєю в руках, німецький народ і його союзники країн Осі виконують, в прямому сенсі цього слова, європейську місію. Нашу хоробру і справедливу боротьбу з цією світової чумою не зупинити криками міжнародного єврейства, що лунають у всьому світі. Вона може і повинна закінчитися тільки перемогою. (Чути гучні вигуки: «Німецькі чоловіки, до зброї! Німецькі жінки, до роботи!»)

Трагічна Сталінградська битва є символом героїчного, мужнього опору бунту степів. Вона має не тільки військове, але і розумове та духовне значення для німецького народу. Тут наші очі вперше побачили справжню суть війни. Ми більше не хочемо тішити себе помилковими надіями та ілюзіями. Ми хочемо сміливо дивитися фактам в обличчя, якими б впертими і грізними вони ні були. Історія нашої партії і нашої держави доводить, що побачена небезпека — подолана небезпека. Важкі бої на сході, які нас чекають, будуть вестися під знаком цього героїчного опору. Для цього потрібні досі небачені зусилля наших солдатів і нашої зброї. На сході йде безжальна війна. Фюрер був правий, коли сказав, що після її закінчення не буде переможців і переможених, а будуть лише живі та мертві.

Німецький народ чудово це знає. Його здорові інстинкти допомагали йому долати щоденне сум'яття перед обличчям розумових і духовних труднощів. Ми знаємо, що бліцкриг в Польщі і кампанія на заході мали тільки мале значення для битви на сході. Німецький народ бореться за все, що у нього є. Ми знаємо, що німці відстоюють все найсвятіше, що у них є: свої сім'ї, своїх жінок і дітей, свою прекрасну і недоторкану природу, свої міста і села, свою двотисячолітню культуру — все, заради чого дійсно варто жити.

Більшовизм, зрозуміло, анітрохи не дорожить нашим народним надбанням, і він не буде піклуватися про нього, якщо раптом оволодіє ним. Наочний тому приклад — його власний народ. За останні 25 років Радянський Союз збільшив військовий потенціал більшовизму до небаченого рівня, і ми його невірно оцінили. У Росії на службі у терористичного єврейства знаходиться 200-мільйонний народ. Єврейство цинічно використало свої методи для того, щоб перетворити незворушну міцність російського народу в смертельну небезпеку для цивілізованих народів Європи. На сході до боротьби залучений весь народ. Чоловіки, жінки і навіть діти не лише працюють на військових заводах, але й безпосередньо беруть участь у війні. 200 мільйонів людей живуть під ярмом ГПУ, частково будучи бранцями диявольської ідеології, частково — є полоненими абсолютної дурниці. Армади танків, з якими ми зіткнулися на східному фронті, є результатом 25 років соціального безправ'я і злиднів більшовицького народу. Нам потрібно відповісти аналогічними заходами, якщо ми не хочемо зазнати поразки.

Я твердо переконаний, що нам не подолати більшовицьку загрозу, якщо ми не станемо використовувати аналогічні (але не ідентичні!) методи. Німецький народ зіткнувся з самим серйозним запитом війни, а саме з необхідністю знайти в собі рішучість використовувати всі наші ресурси для захисту всього того, що у нас є, і всього того, що нам знадобиться в майбутньому.

Тотальна війна — це вимога даної хвилини. Ми повинні покласти край тому буржуазному відношенню, яке ми так часто спостерігали в цій війні: помийте мені спинку, але так, щоб мене не намочити! (Кожну фразу зустрічають зростаючі оплески і схвалення.) Нам загрожує величезна небезпека. І зусилля, з якими ми її зустрінемо, повинні бути настільки ж гігантськими. Настав час зняти лайкові рукавички і скористатися кулаками. (Гучні вигуки схвалення. Спів з балконів і партеру говорить про повне схвалення у присутніх.) Ми більше не можемо безтурботно і не в повну силу використовувати наш військовий потенціал у себе вдома і в тій значній частині Європи, яку ми контролюємо. Ми повинні використовувати всі наші ресурси, причому настільки швидко і ретельно, наскільки це можливо з організаційної і практичної точок зору. Непотрібні клопоти абсолютно недоречні. Майбутнє Європи повністю залежить від нашого успіху на сході. Ми готові відстояти Європу. У цій битві німецький народ проливає свою найціннішу національну кров. Інша частина Європи повинна хоча б допомагати нам. І, судячи з безлічі серйозних голосів, що лунають в Європі, одні це вже усвідомили. Інші все ще чогось чекають. Але їм на нас не вплинути. Якщо б небезпека загрожувала тільки для них, ми б сприйняли їх небажання як нісенітницю, що не заслуговує уваги. Проте небезпека загрожує всім нам, і кожен з нас повинен внести свій вклад. Ті, хто сьогодні цього не розуміє, завтра будуть уклінно дякувати нам за те, що ми сміливо і рішуче взялися за справу.

Нас абсолютно не турбує те, що наші вороги за кордоном стверджують, ніби наші методи ведення тотальної війни нагадують методи більшовизму. Вони лицемірно стверджують, що це означає, що з більшовизмом взагалі не треба боротися. Однак питання тут не в методі, а в цілі, а саме в усуненні небезпеки. (Оплески не затихають кілька хвилин.) Питання не в тому, гарні наші методи чи погані, а в тому, наскільки вони є успішними. Націонал-соціалістичний уряд готовий використовувати будь-які способи. І нам плювати, якщо хтось проти. Ми не маємо наміру послаблювати військовий потенціал Німеччини заходами, що підтримують високий, майже як у мирний час, рівень життя для певного класу, і тим самим наражати на небезпеку нашу військову економіку. Ми добровільно відмовляємося від значної частини нашого рівня життя, щоб посилити нашу військову економіку настільки швидко і ґрунтовно, наскільки це можливо. Це не самоціль, а засіб до цілі. Після війни наш соціальний рівень життя буде ще вище. Нам не треба імітувати більшовицькі методи, оскільки наші люди і лідери краще, ніж у них, і це дає нам величезну перевагу. Проте події показали, що нам потрібно працювати набагато більше, ніж ми працювали досі, щоб остаточно обернути війну на сході на нашу користь.

Як, між іншим, показали незліченні листи з тилу і фронту, з цим згоден весь німецький народ. Всі розуміють, що якщо ми програємо, то все буде знищено. Народ і керівництво мають намір вжити радикальні заходи. Широкі робітничі маси нашого народу зовсім не є невдоволеними тим, що наш уряд занадто жорсткий. Якщо вони чимось і невдоволені, то лише тим, що він занадто м'який. Запитайте у будь-кого в Німеччині, і він вам скаже: найрадикальніше — це всього лише достатньо радикальне, і найтотальніше — це всього лише досить тотальне для того, щоб здобути перемогу.

Тотальна війна стала справою всього німецького народу. Ніхто не має права ігнорувати висунуті нею вимоги. Мій заклик до тотальної війни від 30 січня був зустрінутий оглушливими оплесками. Тому я можу вас запевнити, що заходи, на які йде керівництво, знаходяться в повній згоді з бажаннями німецького народу — як в тилу, так і на фронті. Народ готовий нести будь-яку ношу, аж до самої важкої, йти на будь-які жертви, якщо тільки це веде до великої мети — перемоги. (Бурхливі оплески).

Це, звісно, означає, що ноша повинна розподілятися порівну. (Гучне схвалення.) Ми не можемо миритися з тією ситуацією, при якій тягар війни несе більша частина народу, в той час як його мала, пасивна частина намагається ухилитися від тягаря відповідальності. Ті заходи, які ми прийняли, і ті заходи, які нам ще належить прийняти, будуть наповнені духом націонал-соціалістичної справедливості. Ми не звертаємо уваги на клас або положення в суспільстві. Багаті й бідні, люди з вищих і нижчих шарів суспільства повинні розподіляти ношу порівну. Всі повинні виконувати свій обов'язок в цю скрутну хвилину — хочуть вони того чи ні. І ми знаємо, що народ це повністю схвалює. Вже краще зробити занадто багато, ніж занадто мало, лише б тільки це призвело до перемоги. Ще ні одна війна за всю історію не була програна через занадто велику кількість солдатів або зброї. Зате багато війн було програно через протилежне.

Настав час змусити ледарів працювати. (Бурхлива згода.) Їх потрібно вивести зі стану спокою і комфорту. Ми не можемо чекати, поки вони порозумнішають. Тоді вже може бути запізно. Сигнал тривоги повинен пролунати для всього народу. За роботу повинні взятися мільйони рук по всій країні. Ті заходи, які ми прийняли, і ті заходи, які ми приймемо зараз і про які я буду говорити дещо пізніше в цій же промові, є критичними для всього нашого суспільного та приватного життя. Окремій людині, можливо, доведеться піти на великі жертви, але вони ніщо у порівнянні з тими жертвами, на які ій доведеться піти, якщо його відмова приведе нас до страшної національної катастрофи. Краще діяти своєчасно, ніж чекати, коли хвороба пустить коріння. І не треба скаржитися на лікаря або подавати на нього в суд за тілесні ушкодження. Адже він ріже не для того, щоб вбити пацієнта, а задля того, щоб врятувати його життя.

Дозвольте мені ще раз підкреслити, що чим більші жертви, на які має піти німецький народ, тим більшою є необхідність справедливо поділити їх. Саме цього хоче народ. Ніхто не проти того, щоб покласти на себе навіть найбільш важкий тягар війни. Однак народ сильно обурюється, коли хтось намагається ухилитися від свого тягаря. Моральний та політичний обов'язок націонал-соціалістичного уряду — перешкоджати таким спробам, якщо необхідно — за допомогою драконівських покарань. (Схвалення.) М'якість тут абсолютно недоречна; з часом вона тільки призведе до сум'яття народних почуттів і народних відносин, що буде являти собою серйозну небезпеку для бойового духу нашого суспільства.

Тому ми змушені прийняти ряд заходів, які самі по собі не є суттєвими для військової економіки, але які є необхідними для підтримки морального духу — як в тилу, так і на фронті. Оптика війни, тобто те, як речі виглядають зовні, має величезну значущість в цей четвертий рік війни. У світлі надлюдських жертв, на який фронт йде кожен день, природно очікувати, що ніхто, з тих хто в тилу, не стане відстоювати право ігнорувати війну та її вимоги. І цього вимагає не тільки фронт, але і переважна частина тилу. Заповзяті громадяни мають право очікувати того, що якщо вони працюють по десять, дванадцять, чотирнадцять годин на день, то поруч не буде ледаря, який нічого не робитиме і вважатиме їх дурнями. Тил повинен залишатися чистим і недоторканим у всій своїй повноті. Ніщо не повинно порушувати цю картину.

Звідси виникає низка заходів, які враховують оптику війни. Так, наприклад, ми розпорядилися закрити бари і нічні клуби. Я просто уявити собі не можу, щоб у людей, які виконують свій обов'язок для військової економіки, ще залишалися сили на те, щоб сидіти ночами в місцях такого роду. Звідси я можу зробити тільки один висновок — що вони ставляться до своїх обов'язків несерйозно. Ми закрили ці заклади через те, що вони стали для нас образливими, і через те, що вони порушують картину війни. Ми нічого не маємо проти розваг як таких. Після війни ми з радістю будемо дотримуватися правила: «Живи і дай жити іншим». Однак під час війни гасло має бути таким: «Бийся і дай битися іншим!»

Ми закрили також дорогі ресторани, які вимагають ресурсів, що виходять далеко за розумні межі. Цілком можливо, що дехто вважає, що під час війни найважливішим є його шлунок. Проте ми не можемо приймати до уваги таких людей. На фронті всі, починаючи з простого солдата і закінчуючи фельдмаршалом, їдять з польової кухні. Я не думаю, що це занадто багато — вимагати, щоб ми, знаходячись в тилу, приділяли увагу, принаймні, самим основним законам суспільного мислення. Коли закінчиться війна, ми знову зможемо стати гурманами. Зараз же у нас є важливіші справи турбот аніж свій шлунок.

Незліченні дорогі магазини були закриті. Часто вони просто ображали покупців. Там, як правило, і купувати-то було нічого, якщо тільки люди замість грошей не платили маслом або яйцями. Яка користь від магазинів, яким більше нема чого продавати і які тільки витрачають електроенергію, опалення і працю робітників, яких так не вистачає в інших місцях, особливо на військових заводах?

Це не виправдання — говорити, що відкритий вигляд цих магазинів справляє приємне враження на іноземців. Іноземців вразить тільки німецька перемога! (Бурхливі оплески). Кожен захоче бути нашим другом, якщо ми виграємо війну. Якщо ж ми її програємо, наших друзів можна буде порахувати на пальцях однієї руки. Ми поклали край цим ілюзіям. Ми хочемо використовувати цих, що стоять в порожніх магазинах, людей для корисної праці задля військової економіки. Цей процес вже йде повним ходом, і до 15 березня він буде завершений. Зрозуміло, він є великим перетворенням всього нашого економічного життя. Ми йдемо за планом. Ми нікого не хочемо несправедливо звинувачувати або підставляти їх під скарги й звинувачення з усіх боків. Ми лише робимо те, що необхідно. Але ми робимо це швидко і ґрунтовно.

Ми краще походимо кілька років у зношеній одежі, ніж допустимо, щоб наш народ носив лахміття століттями. Яка користь сьогодні від модних салонів? Вони використовують тільки світло, тепло і робітників. Вони з'являться знову тоді, коли закінчиться війна. Яка користь від салонів краси, які заохочують культ краси і віднімають колосальну кількість часу і енергії? У мирний час вони чудові, але під час війни вони є марною тратою часу. Коли наші солдати будуть повертатися з перемогою, наші жінки та дівчата зможуть привітати їх і без пишних нарядів! (Оплески.)

Урядові установи працюватимуть більш швидко і менш бюрократично. Залишається не дуже гарне враження, коли установа закривається рівно через вісім годин роботи, хвилина в хвилину. Не люди для установ, а установи для людей. Потрібно працювати до тих пір, поки не буде виконана вся робота. Така вимога війни. Якщо Фюрер може так працювати, то державні службовці тим більше. Якщо роботи недостатньо для того, щоб заповнити додаткові години, то тоді 10, 20 або 30 відсотків робітників можна перевести на військове виробництво і замінити інших людей для служби на фронті. Це відноситься до всіх тилових установ. Вже одне це може зробити роботу в деяких установах більш швидкою і більш легкою. Під час війни ми повинні працювати не тільки ретельніше, але й швидше. У солдата на фронті немає тижнів на роздуми, на те, щоб вибудовувати свої думки в лінію або складати їх в запорошений архів. Він повинен діяти негайно, або ж він втратить життя. В тилу ми не втрачаємо життя, якщо працюємо повільно, зате піддаємо небезпеці життя нашого народу.