Так говорив Геббельс

«Службова поїздка», здійснена французьким статистиком Ерріо (Herriot) під час голоду 1933 року, слугує особливо яскравим прикладом того, як радянська пропаганда обманює недалеких політиків західного лібералізму. У цьому зв'язку нью-йоркська єврейська газета «Forward», яку ніяк не можна запідозрити в симпатії до нацистів, заявила наступне: «За день до прибуття делегації все населення Києва було зігнано в дві години ночі на прибирання головних вулиць. Десять тисяч рук гарячково працювали, щоб надати європейського вигляду брудному і запущеному місту. Всі центри з надання допомоги і всі кооперативні магазини були закриті. Черги були заборонені. Значна армія жебраків, голодних і безпритульних була прибрана. Міліціонери на випещених конях роз'їжджали по дорогах, а в гриви їх коней були вплетені білі стрічки — небачене видовище для Києва як досі, так і після».

Одним з головних знарядь в арсеналі більшовицької пропаганди є заклик до скасування армії, вимога про «повне і всебічне» роззброєння. Так, наприклад, НКП (Німецька комуністична партія) під гаслами «Ні війні!» та «Усі на боротьбу з озброєнням!» зажадала проведення плебісциту з наступного пункту: «Будівництво дредноутів і крейсерів всіх типів забороняється». А в лютому 1932 року єврей Фінкельштейн-Літвінов скористався випадком на одній з незліченних Женевських конференцій, щоб підтримати перед усім світом принцип «повного роззброєння». На сьогоднішній день в цих методах обману нічого не змінилося. Цю заяву було підкріплено ще однією, зробленою тим же Літвіновим у липні минулого року, коли він заявив, що «повне роззброєння» є «максимальною гарантією» світу.

Такою є більшовицька пропаганда.

Якою ж є дійсність? Чисельність Червоної Армії в мирний час складає два мільйони людей, внаслідок зниження призовного віку військовозобов'язаних. Сюди слід також додати і резервістів, число яких становить дев'ять-десять мільйонів чоловік. Таким чином, у разі війни вони зможуть мобілізувати одинадцять мільйонів чоловік, а якщо додати сюди практичний період часу, то і зовсім чотирнадцять мільйонів.

У разі війни Червона Армія зможе виставити 160-180 піхотних і 25 кавалерійських дивізій. Нещодавно червоний маршал Тухачевський оголосив про збільшення танкових військ на 2475 відсотків.

Потужність червоних військово-повітряних сил обчислюється 6000 літаками. Літаки першої лінії діляться на 3100 важких і легких бомбардувальників і літаків-розвідників, та 1500 винищувачів. Бомбардувальна зброя переважає над усіма іншими, і це доводить, що червоні ВПС — це, насамперед, зброя атаки. Ідея полягає в тому, що в разі війни літаки-бомбардувальники зможуть зробити несподіваний напад, перш ніж країна, що піддалася нападу, буде мати час для організації оборони. Точка зору радянських стратегів така, що наступна війна почнеться без попереднього оголошення війни. Крім того, далеко не всім відомо, що СРСР володіє найбільшим підводним флотом у світі.

Агресивна суть Червоної Армії підтверджується агресивною стратегією її керівників. Один з найбільш солідних зразків ефективності радянського режиму — це «явна правильність» переможної більшовицької революції у світовому масштабі, згідно Тухачевському, який заявив: «Більшовизм буде намагатися за допомогою грубої сили охопити весь світ своїм безпосереднім впливом. Самим головним засобом його буде військова міць».

А зараз саме неймовірне. Незважаючи на цей явно імперіалістичний тип озброєнь, більшовицька пропаганда донині наполягає на тому, що Москва дотримується «політики миру». «СРСР не бажає розширювати свою територію. Він завжди там, де потрібно захищати і підтримувати мир» — ось яку брехню кидає Літвінов в обличчя всьому світові. А лідер французьких комуністів Торез (Thorez) заявляє в «Юманіте» наступне: «Нами було показано, що мирні цілі невіддільні від політики Радянського Союзу».

У разючому контрасті з цією систематичною кампанією брехні і обману знаходиться політичний наступ за допомогою військових пактів. Під гаслами «колективної безпеки» останні були укладені 2 травня 1935 року між Москвою і Парижем і 16 травня 1935 року між Москвою та Прагою.

Не так давно мер Сен-Дені Жак Доріо (Jacques Doriot), в минулому комуніст, а нині керівник Французької народної партії (Parti populaire franзais), описав мету франко-більшовицького військового пакту наступними словами: «І коли вони сформулювали це з усією прямотою; коли Кашен (Cachin) стане президентом Республіки, Торез — прем'єр-міністром, а Пері (Pйri) — міністром закордонних справ; за наказами, отриманими з Москви, вони розпочнуть війну проти Німеччини й тим самим забезпечать свободу для СРСР на його західному фронті...»

Точно так само йдуть справи і у випадку з військовим пактом між Москвою та Прагою. 15 грудня 1935 року радянський льотчик, член компартії, зробив у зв'язку з цим наступну заяву представнику французької газети «Gringoire»: «Будівництво аеродромів по сусідству з Прагою і в прикордонних районах було б для нас ідеальним ходом. Для цих точок знадобиться тільки половина літаків і потрібна тільки половина палива. Отже, ми змогли б нести додаткові три тонни вибухових речовин». Між тим на чехословацькій території було споруджено велику кількість цих червоних аеродромів. Нещодавно їх число досягло тридцяти шести. «Словенский денник» — газета, що видається в Прессбурзі і контрольована прем'єр-міністром (Чехословаччини) — зробила приголомшливе зізнання: «Якщо аеродроми призначаються для захисту держави, то тоді на них, звичайно ж, не будуть пасти гусей. Вони стануть притулком для тих наших друзів, які визнають їх придатними для використання і захисту». Іншими словами, ці тридцять шість аеродромів повинні стати стартовими точками, з яких червоні бомбардувальники будуть атакувати Європу. Це становить велику небезпеку. Доказ цьому — той факт, що червоні бомбардувальники зможуть подібним чином досягти самих головних стратегічних точок Західної Європи менш ніж за годину і знищити їх. Так, наприклад, з авіабаз Червоної Армії, розташованих на території Чехословаччини, до Дрездена можна долетіти за двадцять хвилин, до Хемніца — за одинадцять хвилин, до промислового сілезького регіону за дев'ять хвилин, до Берліна за сорок дві хвилини, до Відня за дев'ять хвилин, до військових заводів у Штайері — за сімнадцять хвилин, а до виробничого регіону Штирії — за двадцять сім хвилин. За шість хвилин червоні літаки зможуть досягти Будапешта і перетворити його в купу пилу і попелу.

Такою є суть більшовицької «політики миру». У минулому році з цієї ж трибуни (дивіться Розділ 1, Комунізм без маски — П. Х.) я наводив точні цифри про те, скільки священиків було вбито в Росії, і вказував на небезпеку того, що дані події можуть повторитися і в інших країнах. Однак церковні кола зарубіжних країн пропустили це попередження повз вуха. Вони наївно заявили, що більшовизм змінився і що в майбутньому він буде гарантувати свободу відправлення релігійних обрядів для всіх конфесій. Між тим події в Іспанії більш ніж виразно показали, що я був правий. «У всіх районах, де діє мадридський уряд, більше немає жодної діючої церкви». Так пише «Дьяріо де ла маріна» (Diario de la Marina). А католицька церква офіційно оголосила, що в одній тільки Барселоні було вбито 250 священиків і було знесено кілька церков. Такою є релігійна свобода при більшовиках.

Для того щоб виглядати нешкідливими і буржуазними в очах західної демократії, більшовицькі «дипломати» не полінувалися скопіювати звички і поведінку солідних персон, нехай навіть ця зміна змусила їх трохи попотіти. Однак для нас, коли ми чудово знаємо більшовицькі прийоми, бачити те, скільки політиків у Західній Європі (у всьому іншому начебто таких розумних!) думає, що більшовизм відмовився від свого плану світової революції тому, що його дипломатичні представники ходять тепер у фраках і з білими комірцями, просто смішно.

Однак єврейським правителям СРСР всієї цієї показухи недостатньо. Для того щоб надати остаточний доказ своєї непорочності, більшовизм забезпечив себе «конституцією». У цій «конституції» декларується «право на освіту», в той час як 40% населення не вміє читати і писати. У тій же конституції згадується про «свободу слова і друку» — і це в країні, де все, що відхиляється від офіційної точки зору, запропонованої єврейськими диктаторами, карається смертю, як ми переконалися на прикладі процесу троцькістів. Ця ж система говорить про «недоторканність особи та її житла та право на нерозкриваність поштової кореспонденції» — це при тому, що щодня чекісти заарештовують тисячі розгублених людей, яких вони розстрілюють або депортують.

«Народний фронт», заснований комуністами у Франції, бореться «за захист демократичної свободи, її збереження і розповсюдження». Це слова Тореза, лідера партії. «Народний фронт» прийшов до влади в Іспанії. «Демократична свобода» виражається там у заповненні в'язниць Мадрида і Барселони, арешт і розстріл усіх, хто не є комуністом. Подібним чином в одному тільки Мадриді було вбито вже 7 тисяч осіб.

Фраза «свобода і права людини» є улюбленим гаслом комуністів. Їхній революційний гімн надає для неї першорядні місця в свому тексті. Але ось вам рядки з одного листа з СРСР, які дають зрозуміти, якими там є реальні справи зі свободою і правами людини. У цьому листі, підписаному 10 серпня 1935 року, говориться: «Потім кілька сот осіб, оголошених поза законом, заштовхали в порожні і неопалювані товарні вагони, як якихось тварин. Доставити їх було наказано до Каспійського моря або в Сибір... Один з комуністичних керівників сказав нам: “Подихайте на дорогах і в полях! Ми не можемо убити вас всіх, але ви все одно здохнете в канавах!" "

У листі, підписаному 7 червня 1935 року, говориться: «Схоже, що знову починається криза, але ми сподіваємося, що події 1932-1933 років більше не повторяться, коли за рік померло майже 80% депортованих».

16 листопада 1917 року в «Декреті про права національностей» Ленін пообіцяв, що народам колишнього царського режиму буде надана автономія. Але як же насправді виконувалася обіцянка, дана цим національностям? 27 квітня 1920 року Червона Армія захопила Азербайджан, у листопаді того ж року вони захопили Україну, 3 грудня — Вірменію, а 25 лютого 1921 року — молоду грузинську республіку — і це після того, як роком раніше Москва підписала договір про визнання їх територіальної недоторканності.

У Інгрії (Іжорській землі — частині сучасної Ленінградської області) фінське населення систематично знищується. З 1929-го по 1931-й рік 18 тисяч фінів було заслано в Сибір, а навесні 1935 року та ж доля спіткала ще 9 тисяч чоловік. Зовсім недавно, два місяці тому, влада СРСР прийняла рішення виселити з рідної землі ще 28 тисяч осіб.

У польсько-радянському прикордонному окрузі навесні цього року 18 тисяч селян німецької національності «були переселені». У вагони для перевезення худоби заштовхали по 80-90 осіб і відправили до Сибіру.