Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

37. Марнотратністю перевершив усіх своїх найвинахідливіших попередників — вигадав небачені види купання, надзвичайні страви й гостини: вмивався гарячими або холодними оліями, пив дорогі перли, розчинені в оцті, на бенкетах подавав хліб та страви на золотих тацях, наголошуючи, що потрібно бути або скромним чоловіком, або Цезарем. Кілька днів поспіль розкидався навіть великими сумами грошей, стоячи перед народом на покрівлі Юлієвої базиліки[410]. 2. Збудував лібурнські галери[411] з десятьма рядами весел, із самоцвітними боками, з кольоровими вітрилами, влаштувавши на них не лише величезні купальні, портики, бенкетні зали, а навіть різноманітні фруктові сади й виноградники. На них, розкошуючи із раннього ранку, зі співами та музикою курсував попри узбережжя Кампанії. Будуючи будинки й вілли, взагалі ні на що не зважав, окрім як зробити щось таке, що вважали за неможливе. 3. Тож зводив насипи в глибокому й бурхливому морі, прорубував тунелі у найтвердіших кремінних скелях, зводив гори на рівнинах та рівнини робив на місці гір, і до того ж — з неймовірною швидкістю, бо за зволікання котилися голови. Не перелічуватиму всього — скажу лишень, що величезні багатства Тиберія Цезаря, два мільярди сімсот мільйонів сестерціїв, за неповний рік зовсім розтринькав.

38. Коли ж нарешті вичерпався, то вдався до відвертих грабунків, не гребуючи вишуканими підступами, торгами й податками. Відмовив у наданні римського громадянства тим, чиї предки здобули його собі та своїм нащадкам, — давав його лише їх синам, позаяк поняття “нащадок” не сприймав далі, аніж у цьому коліні: а коли йому подали документи, підписані Божественними Юлієм та Августом, то відкинув їх як старі та недійсні. 2. Звинувачував у неправильній оцінці майна кожного, в кого за якихось обставин виросли прибутки[412]. Заповіти старших центуріонів[413], у яких не був записаний ані Тиберій від початку приходу до влади, ані він сам, знищив як невдячні, а заповіти інших громадян, про які говорили, що вони залишають спадщину Цезарю, оголосив нечинними та безпідставними. Вселив усім такий страх, що навіть незнайомі відкрито зараховували його до спадкоємців разом із родичами, а батьки — разом із дітьми; а коли вони після цього ще продовжували жити, то заявив, що вони насміхаються над ним, і багатьом послав отруєні ласощі. 3. Проводячи слідство за різними справами, спочатку встановлював суму, яку прагнув отримати, і не піднімався з місця, доки не отримував її. Не терпів ніякого зволікання: якось одним вироком засудив за різними звинуваченнями аж сорок підсудних і вихвалявся Цезонії, яка прокинулася після полуденного відпочинку, скільки він устиг зробити, як вона дрімала. 4. Влаштовуючи торги, виставляв на них та продавав усе, що залишалося після різних видовищ: ціни встановлював сам і так їх підносив, що дехто, змушений викласти величезні суми, розорювався й перетинав собі вени. Відомий випадок, як Антоній Сатурній заснув на лаві під час торгів, і Гай змусив глашатая звернути увагу на те, як часто киває головою колишній претор, і не завершив торги раніше, аніж сплячому продали тридцять гладіаторів за дев’ять мільйонів сестерціїв.

39. Якось у Галлії, за величезними цінами розпродуючи всі прикраси, одяг, рабів та навіть вільновідпущеників своїх засуджених сестер, настільки захопився прибутками, що вивіз із міста безліч краму зі старого помістя[414], залучивши до вивезення всі наймані вози і всю худобу млинарів, так що у Римі навіть стався дефіцит хліба, і деякі позивачі, через те, що не з’явилися вчасно до суду, програли справи. 2. Аби випродати цей крам, не цурався ані підступу, ані лестощів: то дорікав декому жадібністю, що не соромно їм бути багатшими, аніж він сам, то вдавано шкодував, що речі правителів перейдуть до звичайних людей. Довідавшись, що якийсь провінційний багач заплатив двісті тисяч рабам, які роздавали запрошення, щоб хитрістю потрапити на гостину, був приємно вражений, що так високо цінується його товариство: і наступного дня, коли той чоловік прийшов на торги, послав йому якийсь непотріб за двісті тисяч, сказавши, що запрошує його до Цезаря на обід особисто.

40. Встановив нові й нечувані досі податки — спочатку через публіканів[415], а згодом, оскільки прибутки стали вищими, через центуріонів та трибунів преторської гвардії. Не оминав ані жодної нагоди накласти податки, ані жодної людини. На харчі, що продавалися в цілому місті, наклав твердий встановлений податок; за спори й судові справи, незалежно від місця, де вони розпочиналися, вимагалося четверту частину суми, за яку сперечалися, і було призначено покарання у разі, якщо сторони домовляться чи скасують справу; носильники сплачували восьму частину денного заробітку; блудниці сплачували вартість одного злягання, і до цього закону було додано, що податкові підлягають навіть ті, що колись займались блудництвом чи звідництвом, незважаючи навіть на те, що перебували у законному шлюбі.

41. Ці податкові закони лише оголосили, а не опублікували, і тому через брак обізнаності було допущено багато помилок. На вимогу народу виставив писаний закон, але написали його такими дрібними літерами й вивісили у такому вузькому місці, щоб ніхто не міг його списати. А щоб не втратити прибутку, влаштував бордель на Палатині: в незліченних кімнатах, оздоблених з надзвичайною пишністю, гостей чекали заміжні жінки і вільнонароджені юнаки. По всіх форумах[416] і базиліках послав глашатаїв, що запрошували молодого й старого скуштувати насолоди. Тим, що завітали, позичали під відсотки гроші, і клерки відкрито записували імена тих, які начебто долучилися до прибутків Цезаря. 2. Не бачив ганьби отримати зиск навіть з ігор у жеребки, вдаючись до підступу й обману. А якось, відступивши свою чергу наступному гравцю, вийшов на подвір’я дому і перестрів двох багатих римських вершників: тут же наказав схопити їх і забрати в них все майно, й повернувся щасливий, вихваляючись, що ніколи так багато не вигравав у жеребки.

42. Коли ж народилася в нього донька, то почав скаржитися не лише на свою бідність як імператора, але й на додаткові батьківські клопоти, і почав стягати кошти на виховання доньки та придане. Проголосив, що прийматиме подарунки на новий рік і на січневі календи стояв у воротах будинку й ловив гроші, що пригоршнями й подолами[417] кидала йому різношерста юрба. Врешті, запалившись жадобою торкатися грошей, часто громадив купами золоті монети по широкій підлозі й ходив по них босоніж або ж качався по них цілим тілом.

43. Військовими клопотами та походом зайнявся лиш один раз, однак без жодного попереднього наміру: якось, прямуючи до Меванії, аби оглянути ріку Клітумн та довколишній [418], йому нагадали, що необхідно поповнити кількість батавських[419] охоронців, які були при ньому, а він тут же похопився йти походом у Германію. Без жодних зволікань зібрав звідусіль легіони та допоміжні сили, проводячи набір з великою строгістю, стягнув небачену досі кількість усілякої провізії, та вирушив у дорогу. Рухалися то з такою швидкістю та поспішністю, що когорти преторіанців були змушені всупереч звичаєві в’ючити знамена на коней, аби не відставати, то настільки повільно й розважно, що вісім чоловік несли його лектику[420], а жителі ближніх міст підмітали й поливали перед ним шлях, щоб не було пороху.

44. Як лиш прибув до табору, то захотів показати себе строгим вождем і ганебно вигнав тих полководців, що пізніше привели допомогу з різних місць, а переглядаючи військо, звільнив багатьох старших центуріонів, і деяких навіть таких, яким залишалося усього кілька днів до кінця терміну; звільнив перших центуріонів маніпули триаріїв[421], вказавши за причину їх старість і слабість. Усіх інших насварив за жадібність та зменшив їх платню після завершення служби до шести тисяч сестерціїв[422]. 2. За весь похід нічого більшого не зробив, як лиш прийняв Адмінія, сина британського царя Цинобеліна[423], якого вигнав батько, і той з невеличким загоном перейшов під його захист. Проте послав у Рим помпезного листа, що весь острів здався йому, і наказав гінцям гнати колісниці, не спиняючись[424], аж до самого форуму та курії, і щоб передати листа консулам лише в храмі Марса[425] в присутності всього сенату.

45. Зрештою, не маючи з ким воювати, послав кількох германців із власної охорони за Рейн і наказав там заховатися, а після полудня із шумом сповістити, що наближається ворог. Як лиш вони так зробили, зірвався разом із своїми друзями і частиною вершників-преторіанців та подався у найближчий ліс, пообрубував гілки з дерев та прикрасив їх, як трофеї[426], а сам у світлі вогнів повернувся назад. Тих, що не подалися з ним, обізвав боягузами й слабодухими, а супутників та всіх причетних до перемоги нагородив вінками нового вигляду й назви — були вони оздоблені фігурками сонця, місяця й зірок, і називалися “розвідницькими”. 2. Або ж узяв кількох заручників зі школи[427] і потайки вислав їх уперед, а сам, раптово покинувши бенкет, кинувся навздогін разом із кіннотою і, закувавши їх у кайдани, наче втікачів, привів назад: у таких виставах ніколи не знав міри. Коли ж він повернувся на гостину, воїни повідомили йому, що загін уже повернувся, а він запросив їх до гостини так, як вони були, при обладунку. Підбадьорив їх відомим віршем Вергілія: “Тримайтеся й готуйтеся до наступних успіхів”. 3. Але попри все це, в гнівному едикті поза очі дорікав сенатові й народові, що в той час, коли Цезар змагається у такій небезпеці, всі вони недоречно бенкетують та розважаються цирками, театрами й відпочинком на дозвіллі.

46. Насамкінець, наче збираючись завершити війну, вишикував ряди на березі Океану та розставив каменеметальні й інші машини, але ніхто не знав та не міг додуматися, що він робитиме. Раптом наказав усім збирати мушлі в шоломи та подоли, називаючи це “здобиччю Океану, що належить Капітолію й Палатину”[428]. На знак перемоги воздвиг величезну вежу, з якої, як із Фароської[429], уночі вогонь вказував шлях кораблям. Воїнам пообіцяв у подарунок по сотні динарів, і виголосив це так, наче це було небаченою щедрістю: “Ідіть собі, щасливі, ідіть, багаті”.

47. Тут він спохопився турбуватися про тріумфи і, попри полонених та варварів-утікачів, дібрав найвищих чоловіків із галлів, як він сам говорив, “тріумфодостойних”, та навіть деяких із царського роду. Їх призначив для процесії та змусив не лише відростити волосся й пофарбувати у рудий колір, але й вивчити германську мову та прийняти варварські прізвиська. До того ж, наказав, аби майже усі триреми, на яких вийшов у відкритий Океан, доправити до Рима сухопутним шляхом. Написав своїм казначеям, аби зготували тріумф за найменшим кошторисом, однак щоб він був таким, якого ще ніколи не бувало: адже в їхньому розпорядженні — загальнонародні кошти.

48. Перед тим, як виїхати з провінції, виявив неймовірно жорстоке бажання: намірився знищити легіони, що після смерті Августа підняли бунт, оскільки вони колись тримали в облозі його батька, полководця Германіка, і його самого, коли був немовлям. Заледве його відмовили від цього свавілля, але не могли втримати від прагнення стратити хоча б кожного десятого[430]. Тож він викликав їх на збори зовсім неозброєних — не мали при собі навіть коротких мечів, та оточив озброєною кіннотою. 2. Але як лиш уздрів, що деякі, зрозумівши підступ, пробиваються до зброї, аби дати відсіч, тут же втік зі сходин, подався до міста й звернув усю жорстокість на сенат: почав усім відкрито погрожувати, щоб відвернути від себе недобрі чутки. Між іншим, нарікав на те, що його позбавили законного тріумфу, дарма що незадовго перед тим він сам сповістив, щоб йому не надавали жодних почестей під страхом смерті[431].

49. Тож і тоді, коли його в дорозі перестріли посланці найвищого сану, благаючи, аби він приспішив, гучним голосом кинув їм: “Прийду, прийду, — і він зі мною”, потрясаючи руків’ям свого меча, якого мав на поясі. А в едикті видав, що повертається, але тільки до тих, які бажають його — до вершників та народу: а для сенату він більше не буде ані громадянином, ані правителем. 2. Заборонив сенаторам навіть виходити йому назустріч. Тож відмінивши чи відклавши свій тріумф, у день свого народження під овації ввійшов у місто, а чотири місяці потому — помер, здійснивши неймовірні злочини та замислюючи ще більші: адже намірявся перебратися в Антій, а згодом — в Александрію, попередньо винищивши найкращих представників обох орденів. 3. А щоб ні в кого не виникало сумнівів, то скажу, що в його сховку знайшли два записники під різними заголовками — один “Меч”, а другий — “Кинджал”, і обидва містили імена й нотатки про тих, які мали бути страчені. Знайшли також і скриню, вщерть повну різних отрут, яку згодом Клавдій наказав кинути в море, і говорять, що вона настільки отруїла воду, що хвиля виносила на ближні береги мертву рибу.

50. Був досить високий, зате доволі блідий, тіло було дуже велике у порівнянні з тонкою шиєю та гомілками; очі й скроні були глибоко посаджені, чоло широке й насуплене, все тіло було густо вкрите волоссям, але на голові воно було рідке, і мав зовсім лисе тім’я. Саме тому вважалося важким злочином подивитися на нього згори, коли він проходив поблизу, або випадково згадати слово “коза”. Його лице від природи було страхітливим і непривітним, але все одно зумисне перед дзеркалом витреновував жахливі та відразливі міни. 2. Здоров’я не мав ані тілесного, ані духовного. Коли ще був хлопчаком, страждав падучою хворобою, а в юнацькі роки, хоча й був доволі витривалим, часто находила на нього слабкість, так що не міг ані ходити, ані стояти, ані триматися, ані зібратися з думками. Він сам розумів кволість свого розуму, і час від часу подумував про відхід від справ, аби очистити голову. Вважають, що Цезонія напувала його якимось любовним зіллям, яке натомість призвело до безумства. 3. Сильно турбувало його безсоння: спав не більше, аніж три години вночі, та й то не зовсім спокійно — часто снилися йому різні жахіття, а одного разу наснилося йому морське чудовисько, що розмовляло з ним. Тому, втомлений від неспання, зазвичай більшу частину ночі або сидів у кріслі, або бродив довгими колонадами портика, раз по раз виглядаючи довгоочікуваний світанок.

51. Слабкості його розуму зовсім заслужено я приписав би дві протилежні вади — максимальну впертість, з одного боку, і незмірну боягузливість — з іншого. Адже він, хоча й сильно зневажав богів, при найменшому громі та блискавці закривав очі та накривав голову, а при більшому навіть кидався з ложа й забивався під лектику. Під час подорожі Сицилією, насміхаючись над усіма святими місцями, раптово вночі втік із Месани, злякавшись диму та гулу з вершини Етни. 2. Варварам завжди любив погрожувати: але якось, перейшовши Рейн, їхав по вузькій ущелині за строєм воїнів, і хтось пожартував, що зчинилася б грандіозна паніка, якщо несподівано появився би ворог, він тут же скочив на коня й швидко повернувся до мостів, однак застав їх запрудженими служниками й обозом, і переправили його, що навідріз відмовлявся чекати, на другий бік по руках через голови людей. 3. Невдовзі, почувши про заворушення в Германії, почав готувати втечу й спорядив для цього навіть флот, втішаючись єдиною думкою, що заморські провінції будуть останнім певним притулком у разі, якщо вороги-переможці захоплять усі Альпи, як Цимбри, або й навіть місто, як свого часу Сенони[432]. Тож я схиляюся до думки, що його вбивці згодом розпустили чутки між розгніваними воїнами, начебто він сам наклав на себе руки, нажаханий звісткою про поразку.

52. Одягом, взуттям та й усім своїм виглядом ніколи не вписувався у звичаї своїх батьків, співвітчизників, чоловіків чи навіть людей загалом. Часто появлявся перед народом в обшитих самоцвітами накидках, в туніках з довгими рукавами, з браслетами на зап’ястях, часом навіть у шовку та в жіночому вбранні[433], нерідко показувався у сандалях або котурнах[434], а то й у солдатських чоботях[435] чи в жіночих мештиках. Часто борода в нього була позолочена, в руках тримав блискавку, тризуб чи навіть жезл[436] — емблеми богів, або й появлявся в одязі Венери. Навіть перед своїм походом постійно носив тріумфальний одяг, а бувало, що вдягав панцир Александра Великого, видобутий із його поховання.

53. З усіх вільних мистецтв найменше уваги приділяв науці, а найбільше — красномовству, завжди був готовий виступити з промовою — особливо, якщо потрібно було звинуватити когось у чомусь[437]. Гніваючись, легко добирав не лише слова й вирази, а також тон та голос; від сильного збудження не міг встояти на одному місці, а голос його долітав до найвіддаленіших слухачів. 2. Починаючи промову, погрожував, що виймає меч, зготований уночі; врівноважений та делікатний стиль писання зовсім зневажав, називаючи стиль Сенеки, який був тоді на гребені хвилі, “чистим школярством” та “піском без вапна”. Мав звичку давати відповіді на вдалі виступи інших ораторів, писати захисні чи звинувачувальні промови на слухання про визначних підсудних у сенаті, і, залежно від того, яка промова краще йому вдавалася, засуджував чи виправдовував підсудного. На слухання запрошував едиктами навіть вершників.

54. Наполегливо вдосконалювався також у всіляких інших уміннях. Виступав як фракійський гладіатор та як візничий, як співак і танцюрист, змагався на бойовій зброї та гасав на колісницях по різних цирках. Співами й танцями настільки захоплювався, що, не вагаючись, вторив співаючому акторові, або ж відкрито наслідував його рухи — чи то схвально, чи критично. 2. Тому й видається, що саме у той день, коли загинув, призначив святкування на цілу ніч[438], аби, користуючись вільністю свята, перший раз виступити на сцені. Танцював дуже часто навіть уночі, а одного разу посеред ночі[439] викликав трьох консулів у палац на Палатині, посадив їх, нажаханих до півсмерті, на сцені, та раптово, під голосний супровід флейт і стукіт підборів[440], одягнений у жіночу накидку[441] й туніку, що сягала до самих п’ят[442], вискочив і, виконавши танець, зник. Однак при такій спритності до всього, плавати не вмів[443].

55. До тих, ким захоплювався, палав пристрастю аж до безумства. Мімічного актора Мнестера цілував навіть посеред вистави, а якщо хтось мав необережність сказати слово, коли танцював його фаворит, наказував гнати його з місця й бичував навіть власноруч. Римському вершнику, що зчинив шум, послав наказ через центуріона, аби той негайно вирушив у Остію та доручив царю Птолемеєві, що у Мавританії, свого листа, в якому написав: “Тому, кого послав до тебе, ані добра не роби, ані зла”. 2. Поставив кількох гладіаторів-фракійців на чолі своїх германських охоронців, а мурміллонам зменшив озброєння[444]. Коли ж один із них, на ім’я Колумб, все ж переміг, відбувшись легким пораненням, підсипав йому отрути на рану, і від того часу називав цю отруту “голубиною”[445]: саме так було написано на ній, коли знайшли всі його запаси отрут. Настільки був прив’язаний та відданий “зеленій” фракції[446], що часто навіть обідав у стайні, а то й ночував, а візничому Євтихові після одного бенкету дав два мільйони сестерціїв[447]. 3. Аби його кінь, Бистрий, добре відпочивав, напередодні змагань посилав по сусідніх вулицях своїх воїнів наводити спокій; попри те, що збудував для нього стайню з мармуру, а ясла зі слонової кості, попри пурпурові покривала і коштовні коралі, подарував йому навіть будинок з прислугою та всіляким крамом, куди згодом від його імені запрошував гостей, а врешті, як подейкують, планував призначити його консулом.

56. Як він так шаленів та розважався, то знаходилося багато бажаючих випустити з нього дух. Але коли одну чи дві змови було викрито[448], а інші не здійснилися через відсутність слушного часу, двоє чоловіків[449] узялися за справу та довели її до кінця, проте не без участі впливових вільновідпущеників та керівників преторіанців. Самих їх уже раніше безпідставно звинувачували у причетності до змови, тож вони відчували на собі підозру та ненависть Калігули: він якось відвів їх убік та вилив свою злість на них, показавши меча й пригрозивши, що добровільно загине, якщо їм видається, що він достойний смерті; та й згодом не переставав звинувачувати одного перед другим та сварити їх між собою. 2. Тож змовилися напасти на нього під час ігор на Палатині[450], опівдні, коли він виходитиме з вистави. Першу роль взяв на себе Кассій Херея, трибун когорти преторіанців: Гай постійно знущався з нього, незважаючи на поважний вік, називаючи його “розпещеним” та “розніженим”, або ж давав псевдо Пріап[451] чи Венера, а коли той мав за щось йому дякувати, то простягав йому руку для поцілунку, згинаючи її та рухаючи непристойним чином.