Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

6. У Римі, коли при першій звістці про підірване здоров’я Германіка стривожені й засмучені громадяни очікували сумніших новин, раптом якогось вечора з’явилися чутки непевного походження про те, що він одужав. Народ почав підходити звідусіль до Капітолію із факелами й жертвоприношеннями, та ледве що не зірвав двері храму, аби ніщо не затримало виконання обряду. Сам Тиберій навіть пробудився уночі від гучних вигуків та співу, що лунали звідусіль: “Рим врятовано, врятовано й батьківщину: Германік одужав!” Одначе, як лиш стало відомо про його долю, то ані винагороди, ані едикти не могли втішити горе народу: плачі за ним тривали впродовж усіх святкових днів грудня[325]. Славу померлого та журбу за ним побільшила жорстокість подальших днів: усі були переконані, що повага й страх перед Германіком стримувала жорстокість Тиберія, та все ж невдовзі вона прорвалася.

7. Був одружений з Агриппою, донькою Марка Агриппи та Юлії: мав з нею дев’ять дітей. Двоє із них померли ще немовлятами, один — коли сягав юнацького віку: надзвичайно миле дитя, і його зображення в одязі Купідона Лівія присвятила храму Венери Капітолійської, Август же поставив у своїй спочивальні, і кожного разу, як тільки входив, цілував. Усі решта пережили свого батька: троє дівчат — Агриппіна, Друзилла й Лівілла, що народилися рік за роком поспіль, і стільки ж хлопців — Нерон, Друз та Гай Цезар. Нерона й Друза сенат за звинуваченням Тиберія засудив як ворогів народу.

8. Гай Цезар народився напередодні вересневих календ за консульства свого батька і Гая Фонтенія Капітона. Місце його народження через різні перекази залишається невідомим. Гней Лентул Ґетулік пише, що народився в Тибурі, Пліній Молодший — що у Тревері, у поселенні Амбітарвій, що за Конфлюентом[326], і як доказ цього подає жертовник, що показують там, із написом: “На честь Агриппіни, що породила”. Вірші, які ходили між народом невдовзі після того, як приступив до повноважень, вказують на те, що народився він у військовому таборі на зимівлі:

В таборі він народивсь, під батьковим виріс знаменом,

Доля його вже така — влади найвищої знак.

2. Я ж відшукав у документах[327], що народився він в Антії. Пліній, заперечуючи твердження Ґетуліка, говорить, що той пише неправду задля підлабузництва, аби до чеснот юного й марнославного правителя долучити походження з міста, присвяченого Геркулесові[328], радо використовуючи для неправдивих свідчень також те, що майже за рік до того у Тибурі в Германіка народився син, який також називався Гай Цезар. Про передчасну смерть милого юнака згадували раніше. 3. Пліній дещо хибить у хронології. Адже історики, що пишуть про Августа, згадують, що коли Германіка після консульства відіслали в Галлію, то Гай вже народився. Не допомагає Плінію й напис на жертовнику, оскільки в Агриппіни народилося двоє дочок у цьому місці, а словом “puerperitum”[329] називається народження будь-якої дитини, незалежно від роду, тому що в давнину й дівчаток[330] називали “puerae”, і хлопців[331] “puelli”. 4. Залишилися також листи Августа до внучки Агриппіни, писані за кілька місяців перед смертю, де згадується про Гая, позаяк жодної іншої дитини з таким іменем тоді не було: “Я домовився із Таларієм й Азілієм, аби вони взяли юного Гая в п’ятнадцятий день до липневих календ, якщо богам буде догідно. До того ж, посилаю з ним свого раба-лікаря, і написав Германіку затримати його при собі, якщо бажатиме. Бувай здорова, моя Агриппіно, і намагайся здоровою дістатися до свого Германіка”. 5. Я вважаю очевидним, що Гай не міг народитися в тому місці, куди його перевезли з Рима майже у дворічному віці. Сумнівність віршів підтверджує те, що в них немає автора. Тому слід притримуватися єдиного свідчення — записів актових книг, і особливо тому, що Гай з усіх місць відпочинку найбільше любив Антій — мабуть, через те, що там народився; говорять навіть, що він збирався переселитися туди й перенести столицю імперії, бо втомився від Рима.

9. Прізвисько “Калігула”[332] отримав як жартівливе ще в таборах, адже зростав серед воїнів, в одежі рядового. А оскільки виховувався серед воїнів, то й користувався їх великою любов’ю та повагою. Найбільше це виявилося тоді, коли після смерті Августа зупинив заворушення й бунт готових на усе воїнів однією лиш своєю появою перед ними. Адже воїни відступилися тільки тоді, як він змушений був рушити в сусіднє місто, коли виникла небезпека повстання, і аж тоді навернулися до покаяння та зупинили його повіз, благаючи не карати їх такою немилістю.

10. Разом із батьком подорожував по Сирії. Повернувшись звідти, спочатку мешкав з матір’ю, а згодом, коли її вислали, у своєї прабабусі Лівії Августи, а на її похороні виголосив похвальну промову з трибуни, хоча ще й носив претексту[333]. Згодом перейшов під опіку своєї бабусі Антонії, а в дев’ятнадцять років Тиберій викликав його на Капрі, де в один день прийняв чоловічу тогу й зголив першу бороду, проте без жодних церемоній на зразок тих, які влаштовували для його братів. 2. Багато хто вдавався до різноманітних підступів, намагаючись викликати його невдоволення, але він жодного разу не подав приводу для сварки, зовсім не надаючи значення таким випадкам: виглядало, що він зовсім забув про близьких, так наче нічого й не сталося; а сам переносив усе, що стосувалося його діда й родини, з таким удаваним лицемірством, що заслужено почали говорити: “Не було кращого раба й гіршого керівника”.

11. А втім жорстоку й підступну вдачу навіть тоді не зміг приховати: жадібно споглядав тортури й страти ув’язнених; ночами, натягнувши перуку та довгу одіж, відвідував шинки й розпусники; пристрасно танцював і виспівував на сцені. Тиберій усе це легко дозволяв, сподіваючись так втихомирити його дику вдачу. Чутливий старий бачив його наскрізь, передбачаючи, що Гай живе на погибель собі й усіх, а він сам вигодовує змія для римського народу й Фаетона[334] для цілого світу.

12. Невдовзі Калігула одружився з Юнією Клавдиллою, донькою Марка Силана, дуже відомого чоловіка. Згодом отримав посаду авгура замість брата Друза, і ще перед інавгурацією його підвищили до сану понтифіка, що було яскравим свідченням побожності й вроджених якостей: адже двір Тиберія на той час втратив уже всі свої опори, Сеяна вже запідозрили в підступі й усунули, — так він мало-помалу й рухався до здійснення мрії успадкувати владу. 2. Аби ще більше укріпитися, коли Юнія померла в пологах, підмовив Еннію Невію, дружину Макрона, що тоді очолював когорти преторіанців, пообіцявши з нею одружитися, коли отримає владу, навіть дав їй про це клятву та письмове підтвердження. Завдяки їй втерся в довіру до Макрона, і як дехто вважає, підсипав Тиберієві отруту. Бідолаха ще дихав, коли той наказав стягнути з нього перстень, а запідозривши, що Тиберій не хоче його віддавати, кинув на нього подушку та власноруч перетиснув горло. Вільновідпущеника, що став свідком такої жорстокості та мимоволі закричав, наказав негайно розіп’яти. 3. І це не зовсім розходиться з правдою, оскільки деякі пишуть, що він згодом часто говорив якщо не про здійснене, то про замислене вбивство: постійно вихвалявся, згадуючи свої родинні стосунки, що якось увійшов з кинджалом у спальню до Тиберія, коли той спав, аби відімстити за смерть матері й братів, однак змилостивився й відкинувши зброю, вийшов. Тиберій же, довідавшись, не наважився ані відкрити справу, ані покарати його.

13. Так здобувши владу, сповнив надії римського народу, чи навіть, скажу, всього людського роду, оскільки був найбажанішим правителем для більшості жителів провінцій та воїнів. Багато хто знав його ще з юності, а весь міський простолюд пам’ятав його батька Германіка й жалів їх згасаючий рід. Тож коли він вибрався з Мізену, то незважаючи на те, що сам він був у журбі та супроводжував труну Тиберія, все ж зустрічав його густий та галасливий натовп із жертовниками, жертвами та факелами, із добрими побажаннями, називаючи його “зіркою”, “ціплятком”, “дитям” та “вихованцем”.

14. Коли ж він увійшов у місто, за постановою сенату й за підтримки юрби, що увірвалася в курію, йому одразу ж віддали в руки всю законодавчу й судову владу[335] — незважаючи навіть на волю Тиберія, адже він у заповіті призначив співспадкоємцем ще іншого свого малолітнього внука. Усе це стало причиною великих загальних веселощів і говорять, що за три наступні місяці було вбито понад сто шістдесят тисяч жертовних тварин. 2. Коли ж кілька днів опісля перебрався на ближні острови Кампанії, то складали присяги за його щасливе повернення, і ніхто не пропускав найменшої можливості висловити тривогу за його здоров’я і турботу про його безпеку. Коли ж він захворів, багато люду ночувало на Палатині, а були навіть такі, що заприсягнися битися на смерть за здоров’я недужого, або й виставляли таблиці з написами[336], що віддадуть за нього своє життя. 3. Незмірну любов громадян помножувала поважна прихильність іноземців. Адже Артабан, парфійський цар, що завжди висловлював свою ненависть та вороже ставлення до Тиберія, прагнув дружніх стосунків з його наступником, вийшов на переговори з консульським посланцем і, перейшовши Євфрат, склав почесті римським орлам, знаменам та зображенням цезарів.

15. Сам він усілякими засобами розпалював любов людей до себе. Влаштувавши пишний похорон, оплакавши Тиберія й виголосивши слізну похвальну промову перед народними зборами, тут же поспіхом вирушив у Пандатерію та на Понтійські острови, аби перенести прах матері й брата. Подався в дорогу якраз у сильну бурю, аби якомога більше вихвалити свою побожність: наблизився до праху з усіма почестями, власноруч помістивши його в урни[337]. З такою ж театральною пишністю доправив їх в Остію — на біремі, із знаменом на кормі, звідти — й у Рим, вгору по Тибру, а там найзнатніші вершники на двох ношах внесли їх у Мавзолей у полуденний велелюдний час. Призначив правити щорічні поминальні обряди, а також ігрища на честь матері, під час яких на одній з колісниць везли її зображення. 2. А на честь свого батька місяць вересень назвав Германіком. Невдовзі однією постановою сенату надав своїй бабусі Антонії одразу всі почесті, які колись посідала Лівія Августа; батькового брата, Клавдія, що до того часу був римським вершником, взяв собі за колегу в консулаті; всиновив брата Тиберія саме в той день, коли він прийняв чоловічу тогу, надавши йому титул Голови юнацтва[338]. 3. А щодо своїх сестер, то постановив, аби до кожної клятви додавали: “Ані самого себе, ані своїх дітей не шаную більше, аніж Гая та його сестер”; а також щодо консульських пропозицій[339]: “Нехай успіх та щастя сприяє Гаєві Цезарю та його сестрам”. 4. Таку ж популярність завоював, звільнивши засуджених та засланих; проголосив амністію для всіх звинувачень, що залишилися від попередників; усі документи, що стосувалися справ матері та братів, аби згодом не залишилося ніякого страху для колишніх інформаторів чи свідків, приніс на форум та спалив, попередньо відкрито прикликавши богів у свідки, що ніколи ані не читав їх, ані навіть не торкався. Не прийняв навіть записки про замах на його життя, оскільки стверджував, що нічого такого не зробив, щоб викликати ненависть, і тому відмовлявся нашорошувати вуха й слухати доноси.

16. Спінтріїв[340], що жахали своєю розпустою, вигнав із міста — заледве його вблагали не топити їх у морі. Твори Тита Лабієна, Корда Кремута[341], Кассія Севера, що їх заборонив сенат, дозволив знову ввести в обіг та читати: оскільки найбільше вболівав за те, щоб усі факти дійшли до нащадків. Відновив публікацію[342] звітів про стан держави, що започаткував Август, а припинив Тиберій. 2. Посадовцям надав необмежену судову владу, що дозволяла їм ухвалювати рішення, навіть не звертаючись особисто до нього. Строго й ретельно переглядав списки римських вершників, однак не без поміркованості: привселюдно відбирав коня у тих, що мали якусь провину чи безчестя за собою, тих же, за ким числилися менші провини, пропускав, коли зачитував імена. А щоб полегшити працю суддів, до чотирьох існуючих декурій додав ще п’яту. Намагався навіть повернути звичай народних зібрань, відновивши народні голосування[343]. 3. Спадщину, яку заповів Тиберій, хоча його заповіт вважали недійсним, а також спадок Юлії Августи, який Тиберій приховав, — усе виплатив без омани та зволікань. Відмінив піввідсотковий податок[344] на розпродажі, надав допомогу багатьом потерпілим від пожеж; а якщо відновлював царства, то повертав їм усі податки та доходи за останній час: так, Антіох Комагенський[345] отримав колись конфіскований мільйон сестерціїв. 4. А щоб краще показати, що жодне добре діло не залишить без уваги, дав жінці-вільновідпущениці вісімсот тисяч сестерціїв за те, що вона навіть під жахливими тортурами не видала правопорушення свого патрона. За все це, попри інші почесті, йому присвятили золотий щит[346], який щороку певного дня мала виносити на Капітолій колегія жерців у супроводі сенату, юнаків та дівчат знатних родин, що вихваляли його чесноти хоровим співом. Вийшла також постанова, щоб день, у який він прийняв керівництво, називався Парилією[347], начебто на честь повторного заснування міста.

17. Чотири рази був консулом: перший — протягом двох місяців, починаючи із липневих календ, другий — протягом трьохсот днів, із січневих календ, третій — до січневих ід, і четвертий — до сьомого дня перед ідами цього ж місяця. З усіх консульств лише два останні були поспіль[348]. На третє заступив у Лугудуні сам-один, але не через зарозумілість чи нехлюйство, як дехто думає, а тому, що, будучи у від’їзді, не зміг довідатися про смерть колеги за день перед календами. 2. Двічі роздавав народові подачки — по триста сестерціїв; стільки ж разів готував розкішні бенкети для сенаторських та вершницьких орденів — разом із дружинами та дітьми; на останньому бенкеті роздавав чоловікам тоги, а жінкам та дітям — червоні й пурпурові пов’язки. А щоб і на майбутнє додати радості людям, до Сатурналіїв додав ще один день, назвавши його Ювеналієм[349].

18. Гладіаторські бої влаштовував часом в амфітеатрі Тавра, часом — у септах[350], виставляючи там найдобірніших командних бійців з Африки й Кампанії. Спектаклями не завжди розпоряджався сам, доручаючи цю справу або відповідним посадовцям, або ж друзям. 2. Часто влаштовував різноманітні театральні вистави, деякі навіть уночі, освітлюючи ціле місто вогнями. Роздавав й усілякі подарунки[351], і кошики з наїдками кожному; одному римському вершнику, що сидів на бенкеті навпроти нього та споживав їжу з особливою захланністю й ненаситністю, віддав і свою частку, а сенаторові з цієї ж причини надав дозвіл позачергово заступити на посаду претора. 3. Влаштовував також різні циркові видовища з раннього ранку до пізньої ночі, ставлячи у перервах то африканських звіроловів, то Троянські змагання; на найвизначніших іграх циркову арену посипали червоним та зеленим барвником[352], а колісницями правили тільки сенатори. Якось, коли з будинку на Гелотіані[353] оглядав устрій цирку, влаштував ігри спонтанно, бо декілька чоловік із сусідніх балконів Меніану[354] попросили його про це.

19. До того ж, вигадав новий та незнаний досі рід видовищ. Збудував міст через протоку між Байями та Путеолом довжиною майже у три тисячі шістсот кроків[355], поставивши для цього на якорі всі вантажні кораблі у два ряди[356], насипавши на них земляний вал та надавши йому форму Аппієвої дороги. Два дні поспіль туди й сюди їздив по цьому мосту: перший день — на прикрашеному попоною коні, у вінку з дубового листя, з невеликим щитом та мечем, у гаптованому золотом плащі[357]; другий день — в одязі візничого, на колісниці, запряженій двійкою найкращих коней, перед ним їхав юнак Дарій із парфянських заручників, а супроводжував його стрій преторіанців та когорта друзів у галльських колісницях. 3. Знаю: багато хто вважає, що Гай видумав цей міст, аби позмагатися з Ксерксом, який здивував усіх, збудувавши міст через Геллеспонт, хоча він був значно коротший[358]; а інші вважають, що прагнув нажахати Британію й Германію, на які зазіхав, чутками про величезну будову. Одначе, коли я ще був хлопчаком, то слухав розповіді свого дідуся, а він довідався від втаємничених придворних про таку причину цієї будови: коли Тиберій тривожився про наступника і подумував про свого рідного внука, то віщун Трасилл запевнив його, що Гай швидше перескочить конем через Баї, аніж буде імператором[359].

20. Влаштовував ігри також і за межами країни — як-от астичні ігри в Сиракузах у Сицилії, а в Лугудуні у Галлії — змішані[360]; у цьому ж місці проводили також змагання у грецькому та латинському красномовстві, на яких переможені давали призи переможцям, а також повинні були складати на їх честь хвалебні пісні. Ті ж, чиї твори зайняли останні місця, повинні були витирати свої письмена губками або й навіть язиком[361], якщо не хотіли, щоб їх вибили батогами чи викупали в ріці.

21. Завершив будівництво храму Августа і театру Помпея, що розпочав Тиберій[362]. До того ж, розпочав будівництво водопроводу в районі Тибуру й амфітеатру поблизу септи, з яких першу будову довершив Клавдій, його наступник, а інша залишилася недобудованою[363]. В Сиракузах відбудував мури міста й храми богів, що руйнувалися від часу. Постановив також відновити палац Полікрата в Самосі, завершити будову Дидимейського храму в Мілеті[364], заснувати місто високо в Альпах, але насамперед — прокопати Істмський перешийок у Греції[365], і для проведення обмірів навіть послав туди центуріона.

22. Оскільки досі мовилося про нього як про правителя, то тепер слід сказати як про чудовисько. Прийнявши багато прізвиськ — “побожний”, “син таборів”, “батько війська”, “найкращий та найбільший із Цезарів” — коли випадково почув, як царі, що прибули до міста вітати його, за обідом сперечалися про знатність свого походження, вигукнув: