Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

3. Залишив сина, який, поза сумнівом, перевершив увесь його рід. Коли його засудили за законом Педія за причетність до вбивства Цезаря, хоча його вини там і не було, він пристав до Кассія і Брута, які були його близькими родичами. Тож і після їх загибелі продовжував керувати флотом, який колись йому доручили, та навіть побільшив його. Аж тоді, коли його союзників повністю розбили, добровільно передав цей флот Марку Антонію, наче роблячи велику послугу. 2. Лише він один з усіх тих, що були однаково засуджені, повернувся на батьківщину і досяг найвищих почестей: коли відновилася громадянська війна, став легатом у цього ж Антонія, і багато з тих, що соромилися підкорятися Клеопатрі, пропонували йому верховну владу. Тим не менше, через раптову хворобу не зважився ані прийняти її, ані відмовитися від неї, і перейшовши до Августа, за кілька днів помер, але і його не минула неслава: Антоній стверджував, що той примкнув до нього через свою подругу Сервілію Наїду.

4. Доміція, його сина, Август призначив у своєму заповіті фіктивним купцем усього свого майна[562]; до того ж, у юні роки він був неперевершеним візничим, а згодом у германській війні здобув тріумфальні відзнаки[563]. Був, однак, зверхнім, розтратливим та жорстоким: ще будучи едилом, змусив цензора Луція Планка відступитися йому з дороги; коли був претором та консулом, змушував римських вершників та матрон виходити на сцену та ставити комедії. Влаштовував звірячі лови та гладіаторські бої в цирку та в багатьох інших місцях, але були вони настільки жорстокими, що Август мусив стримати його едиктом, оскільки приватні напучування не допомагали.

5. Зі старшою Антонією народив сина, що став батьком Нерона, чоловіка, що був недостойним на кожному своєму життєвому кроці. Адже коли супроводжував ще молодого Гая Цезаря в поході на Схід, убив свого вільновідпущеника за те, що той відмовлявся пити стільки, скільки йому наказували. Тому його й вигнали з кола близьких Цезаревих друзів, та від цього він не став поміркованішим, а навіть навпаки: в одному селі по Аппієвій дорозі, зумисне раптово пришпоривши коней, збив хлопчину, а в Римі на самому форумі вибив око якомусь римському вершнику за те, що той надто вільно висловлювався. 2. Крім того, був настільки нечесним, що не тільки лихварям не виплачував за куплене, але навіть, коли був претором, не видавав нагороди переможцям у змаганнях колісниць. За це навіть сестра кепкувала з нього, а коли власники колісниць почали скаржитися, постановив давати нагороди одразу ж на місці. Звинувачували його ще перед смертю Тиберія у зневазі до величі, перелюбі, кровозмішанні з сестрою Лепідою, однак врятувала його зміна правителів. Помер він у Піргах від підшкірної водянки[564], залишивши від Агриппіни, доньки Германіка, сина Нерона.

6. Народився Нерон в Анції, дев’ять місяців по смерті Тиберія, вісімнадцятого дня до січневих календ, так що сонячне проміння торкнулося його швидше, аніж він ступив на землю[565]. Як тільки він з’явився на світ, віщуни сповістили про багато жахливих знамень, і насамперед — слова батька Доміція, який у відповідь на привітання друзів сказав, що в нього з Агриппою могло народитися лише нечестиве зло для усього народу. 2. Знак його майбутньої недолі з’явився у день його очищення[566]: адже Гай Цезар, коли сестра попросила його дати немовляті таке ім’я, яке він забажає, поглянув на Клавдія, батькового брата (який, згодом ставши правителем, і всиновив Нерона) та назвав його ім’я[567], і зробив це, кепкуючи над Агриппіною, оскільки на цей час Клавдій був посміховиськом цілого двору. 3. У трирічному віці Нерон втратив батька, ставши спадкоємцем третини маєтку, але навіть цього не дістав повністю, оскільки його співспадкоємець Гай відібрав усе майно. Відтак його матір вислали, а він зростав у бідності й нужді у своєї тітки Лепіди, і виховували його два вихователі, танцювальник та перукар. Але коли Клавдій став імператором, то не лише перебрав батьківське майно, але й отримав спадщину свого вітчима, Пассієна Криспа. 4. Завдяки його матері, що повернулася з заслання та відновила свої повноваження і впливовість, він сам повернув повноваження — аж до того, що виник поголос, начебто Мессалина, дружина Клавдія, намагалася задушити його під час обіднього відпочинку за те, що він був суперником Британіка. До всіх цих чуток долучилася й та, що зловмисники втекли, налякавшись змія, що кинувся на них із Неронової подушки. Поголос виник через те, що на узголів’ї його ложа була зміїна шкіра, яку за бажанням своєї матері вправив у золотий браслет і довго носив на правій руці, однак згодом, прагнучи позбутися пам’яті про матір, закинув його так, що не міг знайти у свої останні важкі часи.

7. Ще як був зовсім юним та молодим хлопчиною[568], часто й не без успіху виступав на Троянських іграх у цирку. На одинадцятому[569] році життя Клавдій всиновив його та віддав у науку до Аннея Сенеки, що був тоді вже сенатором. Кажуть, що Сенека наступної ночі побачив сон, що виховує Гая Цезаря[570], і невдовзі Нерон довів правдивість сновидіння, за першої ж нагоди виявивши свою жорстоку натуру. Адже коли його брат Британік після церемонії всиновлення за звичкою назвав його Агенобарбом, той намагався переконати Клавдія[571] у тому, що Британік — незаконнонароджений. Звинувачуючи тітку Лепіду, показами в суді догоджав своїй матері, що її переслідувала. 2. Як лиш почав своє доросле життя, його представили на зборах і він обіцяв народові подачки, а воїнам — подарунки, а призначивши змагання преторіанців, сам біг попереду зі щитом. Після цього виголосив подяку батькові у сенаті. Під час одного й того ж консульства він виголошував судову промову за мешканців Бононії латиною, а за Родосців та Ільйонян — грекою. Вперше виконував обов’язки судді на латинські свята, перебуваючи на посаді міського префекта, і відомі адвокати подавали йому на розгляд не малі чи незначні справи, як звичайно, а великі та важливі, хоча й Клавдій це заборонив. Невдовзі одружився із Октавією та влаштував за здоров’я Клавдія циркові видовища й звірячі лови.

8. Коли виявилося, що Клавдій помер, Нерон, якому було вже сімнадцять, між шостою та сьомою годиною підійшов до сторожі: оскільки весь день вважався нещасливим, тільки цей час видавався догідним для започаткування його влади. На сходах перед палацом його вітали як імператора, потім віднесли на лектиці у табір, а звідти, коли він поспіхом виголосив промову перед воїнами, занесли в курію. Звідти він вийшов уже під вечір, отримавши незмірні почесті, з яких, зіславшись на вік, відмовився тільки від титулу “батька батьківщини”.

9. Почав із показу своєї побожності: влаштувавши Клавдію пишний похорон, виголосив похвальну промову та зарахував його до богів. Вшанував пам’ять батька Доміція великими почестями. Своїй матері доручив усі приватні та публічні справи, а в перший день керування імперією вираз “найкраща мати” призначив паролем трибунові охоронців. Потім часто їздив разом з нею через місто у її лектиці. В Анції створив колонію ветеранів-преторіанців, долучивши до них переселених з Рима старших центуріонів. Збудував там також порт, затративши на нього значні кошти.

10. Для того, щоб певніше показати свої добрі наміри, проголосив, що правитиме за планом Августа, і не пропускав жодної нагоди виявити милосердя, помірності та доброти. Обтяжливі податки або зовсім скасував, або зменшив. Нагороди донощикам за Паппієвим законом зменшив у чотири рази. Народові роздавав по чотириста сестерціїв на чоловіка, сенаторам із відомих, однак збіднілих родів призначив щорічні виплати — деяким навіть по п’ятсот тисяч; преторіанським когортам надав місячну норму хліба безплатно. 2. А коли повинен був підписувати якомусь засудженому смертний вирок, сказав: “О, як би я хотів не вміти писати”. Усіх громадян вітав одразу та без нагадування. Коли сенат склав йому подяку, він відповів: “Як тільки заслужу”. Народові дозволяв дивитися на свої військові вправи, часто декламував та навіть зачитував вірші — не лише вдома, але й навіть у театрі. Вони отримали таке всенародне схвалення, що за його читання справили молебень, а частину віршів відлили в золоті та присвятили Юпітеру Капітолійському.

11. Влаштовував різноманітні й численні видовища: ювенали[572], змагання в цирку, театральні вистави, ігри гладіаторів. На ювеналах змусив виступати навіть старших консулів та поважних матрон. У цирку відвів окремі місця для вершників[573] та запровадив четвірки верблюдів. 2. На іграх, влаштованих в ім’я величі імперії, які сам забажав назвати “Великими”, змагалися чоловіки й жінки різних санів; знатний римський вершник спустився по канату верхи на слоні[574]; всі ті, що приймали участь в Афрановій комедії[575] під назвою “Пожежа”, розтягали весь крам із палаючого будинку та забирали його собі. Кожен день народові роздавали розмаїті подарунки та подачки: по тисячі різного птаства на щодень, усіляке продовольство, тессери[576] на хліб, одяг, золото, срібло, коштовності, перли, картини, рабів, худобу, а також на приручених звірів, та врешті на кораблі, помістя й землі.

12. Усі ці видовища Нерон споглядав із просценію[577]. У гладіаторській битві, яку влаштував у дерев’яному амфітеатрі поблизу Марсового поля (його будували майже рік) не вбив нікого, навіть із каторжників. На арену виставив аж чотириста сенаторів та шістсот римських вершників, багато з яких мали чисту біографію та незаплямовану репутацію; з тих же орденів набрав бійців із дикими звірами та різних прислужників на арену[578]. Влаштував також морську битву, напустивши морської води разом з різними рибами[579], а ще й військові танці грецької молоді[580], вручаючи їм грамоти римських громадян одразу ж після вистави. 2. Військові танці зображали різні сцени: в одній бик сходився із Пазифеєю[581], що була схована у дерев’яній теличці, як видавалося багатьом глядачам; Ікар, злетівши вперше, упав біля імператорського ложа й забризкав Нерона кров’ю. Сам Нерон дуже рідко сидів на іграх, зазвичай оглядав їх зі свого ложа — спочатку через невеликі віконця, а згодом — із відкритого помосту[582]. 3. Влаштовував також п’ятирічні змагання, при чому вперше у Римі провів їх за грецьким звичаєм, у трьох діях — музичній[583], гімнастичній та кінній, назвавши їх Нероніями; для них присвятив свої купальні та гімназій[584], де кожному сенатору та вершнику видавав олію. Суддів обрав жеребкуванням із консулярів, і сиділи вони на преторських місцях. Згодом він сам спустився в орхестру до сенату, й за ораторське та поетичне мистецтво дістав нагороду: змагалося за неї багато поважних людей, однак вони за спільною згодою віддали вінок Неронові. А коли йому дали вінок за гру на лірі, він лиш подякував та наказав занести його до підніжжя статуї Августа. 4. На змаганнях гімнастів, які влаштував у Септах, принісши биків у жертву, зголив свою першу бороду та, поклавши її у золоту шабатурку, оздоблену дорогими самоцвітами, присвятив богам на Капітолії. На змагання атлетів запросив також дів-весталок, оскільки навіть в Олімпії жрицям Церери дозволено на них бути.

13. Попри всі вистави, що влаштовував Нерон, мушу розповісти про приїзд Тиридата[585] у місто. Він був царем Вірменії: Нерон заманив його величезними обіцянками, але коли той прибув, щоб стати перед народом у заздалегідь визначений едиктом день, дійство відклали через похмуру погоду до першої кращої нагоди. Розташувавши довкола храмів на форумі озброєні когорти, сам Нерон сидів на курульному кріслі біля ростральної трибуни в одязі тріумфатора, з військовими відзнаками та знаменами. 2. Спочатку цар підійшов до нього по нахиленому мостику та припав Неронові до ніг; він же, підвівши його правицею, поцілував. Відтак, на прохання царя Нерон зняв із нього тиару[586] та поклав діадему, а претор-перекладач голосно проголошував слова мольби, аби чула юрба. Звідти Нерон повів царя до театру[587] і після ще одної молитви посадив праворуч біля себе. Після цього Нерона проголосили імператором[588], а як приніс лаври на Капітолій, замкнув двері у храмі Януса: це означало, що війни більше не велися.

14. Чотири рази був консулом: уперше — протягом двох місяців, вдруге та востаннє — по шість місяців, а втретє — чотири; два середні були поспіль, останні — після річної перерви.

15. Працюючи у суді, відповідав на запити лише на наступний день та тільки в письмовій формі. Судові справи, відмовившись від безперервного процесу, розглядав кожну окремо, вислуховуючи обидві сторони почергово. А коли відходив на раду, ніколи ні з ким не радився відкрито чи спільно, а прийнявши письмові пояснення від кожної сторони, перечитував їх тишком наодинці й видавав своє особисте рішення, так наче це було рішення загалу. 2. Довго не допускав у курію синів вільновідпущеників, та навіть позбавив повноважень тих, кого прийняли попередники. Тих кандидатів, що залишилися без посади, поставив керівниками легіонів за відтермінування та затримку. Консулят надавав переважно на шість місяців. Коли один із двох консулів помер перед січневими календами, нікого не поставив на його місце, пам’ятаючи давній приклад Каніна Ребіла, одноденного консула[589]. Тріумфальні відзнаки надавав і квесторам, і багатьом вершникам: і не лише за військові заслуги. Відсилаючи свої доповіді різного змісту сенатові, доручав їх читати консулам, оминаючи квесторів.

16. Вигадав нову конструкцію міських будівель: перед будинками й особняками почали будувати портики з плоскими покрівлями, аби з них можна було боротися з пожежами[590]. Будував їх власним коштом. Планував також продовжити мури міста до самої Остії, а звідти підвести море каналом аж до старої частини міста. 2. За час його правління багато зловживань було скасовано та введено різні обмеження: внормовано ступінь витрат; громадські бенкети було замінено роздачею продуктів; у харчевнях, де раніше продавали всілякі наїдки, було заборонено продавати варену їжу[591] — лише квасолю та овочі; було покарано християн — людей, що вірили в нові та шкідливі забобони[592]; заборонено ігри візничих, яким ще віддавна було дозволено бродити по всіх усюдах, жартома обманюючи та грабуючи перехожих; вигнав з міста пантомімних акторів разом з усіма їхніми прихильниками.

17. Тоді ж винайшли новий спосіб запобігти фальсифікаціям документів: ставили печатки лише на таблички, що мали в дірочках тричі протягнуту нитку[593]; щодо заповітів, було передбачено, що перші дві таблички показували підписувачам чистими, лише з написаним іменем заповідача, так щоб той, хто писатиме чужий заповіт, не приписав собі якого майна. Також позивачам призначили сталу й помірну плату за послуги адвокатів, а за лави в суді зовсім не знімали платні: казна надавала їх безплатно. Судові справи, що стосувалися казни, постановили передати на форум рекуператорам[594], а всі скарги із судів — до сенату.

18. Щодо побільшення та розквіту імперії ніколи не виявляв ані бажання, ані надії, та навіть навпаки — подумував забрати війська з Британії, але не зробив цього, бо посоромився видаватися заздрісним до батьківської слави[595]. Лише із дозволу Полемона Понтійське царство перетворив у провінцію, Альпійське ж перетворив у провінцію після смерті Котія.

19. Усього два рази виїжджав за кордон — в Александрію й Ахею: поїздку в Александрію відклав у той же день, коли мав рушати, стривожений поганим знаменням та небезпекою: обходячи храми, сів у святилищі Вести, а коли вставав, то спочатку перечепився через полу, а потім йому раптово так потьмарилося в очах, що зовсім перестав бачити. 2. В Ахеї заповзявся перекопати Істм, зібравши преторіанців, аби розпочати роботу: сам під звуки сурем вдарив кайлом по землі перший раз та виніс міх землі на плечах[596]. Готував також похід на Каспійські ворота[597] і для цього зібрав новий легіон рекрутів з Італії, кожен з яких мав по шість футів, і назвав його “Фалангою Александра Великого”. 3. Усі ці його справи не викликають жодних нарікань, та навіть заслуговують неабиякої похвали. Тому я й зібрав їх разом, аби виокремити від неймовірних злочинів, про які розповідатиму зараз.

20. Замолоду, разом з іншими науками, захоплювався й музикою, і як лиш отримав імператорство, запросив до себе Терпна, відомого кифариста, і цілими днями з обіду до пізньої ночі слухав, як той співає, та потроху почав сам вправлятися, не оминаючи нічого з того, що роблять прихильники цього мистецтва задля збереження чи покращення голосу: лежачи на спині, тримав свинцевий лист на грудях, очищався промиванням та блюванням, не вживав певних фруктів та їжі, що шкодять на голос. Врешті, підбадьорений своїм успіхом (хоча голос був у нього слабий та хрипкий), забажав показатися на сцені, постійно повторюючи друзям грецьке прислів’я: “Ніхто не поважатиме приховану музику”. 2. Вперше виступив у Неаполі: не припинив співати навіть тоді, коли раптово почався землетрус і театр почало трусити. Там часто виступав, нераз упродовж кількох днів. Коротко перепочивши, аби відновити голос, не міг довго залишатися наодинці — з купалень повернувся назад у театр, влаштував бенкет посеред орхестри та привселюдно грецькою мовою пообіцяв заспівати на весь голос, як лиш трішки собі вип’є. 3. Захопившись ритмічними оплесками александрійців, які прибули до Неаполя з останнім обозом, викликав з Александрії ще більше людей. Однак не вдовольнившись цим, набрав звідусіль юнаків із вершницького сану, а до того ж понад п’ять тисяч найміцніших із простолюду, та, розділивши їх на групи, навчив їх різних видів рукоплескання: “дзижчання”, “черепиці”, “цеглини”[598], — щоб акомпанували, коли він співатиме. Цих юнаків можна було впізнати по густому волоссю і прекрасному одягу, ліві руки мали оголені та без браслетів, а керівники груп заробляли по чотириста тисяч сестерціїв.

21. Дуже важливо для нього було виступити в Римі: задля цього влаштував Неронії перед встановленим терміном. Коли ж усі почали наполегливо вимагати його “божественного голосу”, відповів, що як лиш хтось прагне його почути, то надасть таку можливість у садах, одначе коли до народу приєдналися також воїни, що саме стояли на сторожі, то погодився виступити негайно. Тут же наказав додати своє ім’я до списку кифаредів, що виступали, кинув свій жереб в урну до інших та, дочекавшись своєї черги, вийшов на сцену разом із префектами преторіанців, що несли його кифару, а за ними йшли військові трибуни та близькі друзі. 2. Вийшовши та виголосивши вступне слово, через колишнього консула, Кульвія Руфа, оголосив, що виконає “Ніобу”, та співав її майже до десятої години[599]. Частину змагань та церемонію нагородження переніс на наступний рік, аби мати ще одну нагоду для виступу. Однак це видалося йому надто довгим і він продовжував показуватися на люди. Намірявся навіть виступити на змаганнях професійних акторів, за які один претор у винагороду заплатив мільйон сестерціїв. 3. Виконував також і трагедії, перебираючись у героїв чи богів, а то й героїнь та богинь: маски нагадували його лице або лиця тих жінок, яких він любив. Крім інших творів, виконував “Канакові пологи”, “Орест-мативбивця”, “Осліплення Едіпа”, “Безумство Геркулеса”. Були такі чутки, що сторожовий воїн-новобранець, побачивши під час останньої вистави Нерона у прикрасах та кайданах, як вимагало дійство, кинувся визволяти його.

22. До кінних перегонів палав цікавістю ще з молодого віку: незважаючи на заборону[600], любив багато про них говорити. Якось вихователь дорікнув Неронові, що той разом з іншими учнями оплакував загибель “зеленого”[601] вершника, якого волочив кінь, а Нерон відбріхувався, що говорив тоді про Гектора[602]. Навіть коли став імператором, щодня грався маленькими колісницями зі слонової кості на столику та на всі циркові змагання, навіть найменші, приїжджав із свого помістя — спочатку таємно, а потім і відкрито: так, що ніхто не сумнівався, якого дня він прибуде. 2. Ні для кого не було таємницею, що він хотів побільшити кількість нагород, і тому збільшили число заїздів, через що змагання продовжили аж до вечора, і навіть власники колісниць погоджувалися надавати своїх візничих не інакше, як на повний день змагань. Згодом і сам забажав позмагатися на колісниці та виступити на змаганнях: попередньо позаймавшись на полях перед служниками й ницим простолюдом, постав привселюдно у Великому цирку, а якийсь вільновідпущеник з місця, де звичайно сидів магістрат, кинув хустинку[603]. 3. Не вдовольнившись показом своїх умілостей в Римі, попрямував до Ахеї, про що я вже згадував, а спонукало його ось що. Грецькі міста, в яких проводили музичні змагання, вирішили посилати йому вінки кифаредів. Він їх настільки радо приймав, що посланців, які їх приносили, не тільки приймав першими, а навіть запрошував до себе на обід. Якось вони попросили його заспівати після гостини, а коли привітали виконавця бурхливими оваціями, він сказав, що греки єдині розуміються на його співі та єдині гідні його старань. Тож не відкладаючи подався до Кассіопи, де негайно виступив перед жертовником Юпітера Кассійського, а відтак відвідав усі співочі змагання.