Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

24. Коли ж Луцій Доміцій, кандидат на посаду консула, відкрито погрожував, що як тільки заступить на посаду, то здійснить те, чого не міг здійснити, будучи претором, Цезар, щоб відібрати у нього військо, викликав Красса і Помпея в місто Луку, що в його провінції, аби з метою усунути Доміція вони домагалися другого консульства; з їх допомогою наполіг також на продовженні свого терміну на п’ять років. 2. Ствердившись таким чином, до числа тих легіонів, які отримав від республіки, додав також ті, що набрав за свій власний кошт — один з них був сформований з трансальпійців і мав галльську назву, бо називався “Алауда”: озброїв його та витренував відповідно до римських звичаїв і тактики, а згодом усім їм надав громадянство. 3. Тож відтоді не пропускав жодної можливості розпочати війну, навіть несправедливу та небезпечну, як із союзниками, так і з ворожими та дикими племенами, і нападав на них перший, так що сенат вирішив послати легатів[52] для того, щоб визначити статут Галлії, а дехто навіть радив здати Цезаря ворогам. Але оскільки його справи йшли успішно, то він значно частіше і на довше отримував дні похвали[53], аніж будь-хто інший.

25. Ось так діяв протягом дев’яти років свого правління. Всю Галлію, що розташована між Піренеями, Альпами та хребтом Себенна, ріками Рейном та Роданом і загалом простягається на 32 тисячі миль, окрім союзників та племен, що були на доброму рахунку, понизив до статусу провінції і наклав на неї щорічний податок. Він перший, збудувавши міст, почав нападати на германські племена, що жили за Рейном, і завдавав їм великої шкоди; нападав також і на британів, невідомих до того, і, перемігши, накладав на них податки та брав заручників; попри такий успіх зазнав невдачі не більше, аніж три рази: у Британії, коли його флот майже повністю розбила буря, у Галлії, коли під Ґерґовією втратив легіон, і також поблизу германського кордону, коли загинули його легати, Титурій і Аврунцелій, потрапивши у засідку.

26. Приблизно у цей же час втратив матір, потім доньку, а невдовзі й онука. Попри те, республіка була стурбована вбивством Публія Клодія, і тому сенат постановив залишити тільки одну посаду консула, на яку призначити Гнея Помпея; і коли народні трибуни прагнули зробити його колегою Помпея, то Цезар запропонував, що краще, незважаючи на його відсутність, звернутися до народу, оскільки час його керування добігає кінця, і домагатися другого консульства, щоб через це передчасно не покидати незавершеної війни. 2. Досягнувши цього, він знову міг думати про щось значно вище і бути сповненим надії, не пропускаючи жодної можливості публічно чи приватно виявити свою щедрість чи зробити якусь послугу. На кошти, отримані з військової здобичі, започаткував будівництво форуму, лише земля під який коштувала понад сто мільйонів сестерціїв. Обіцяв народові бої гладіаторів і бенкет на пам’ять доньки, чого ніхто до нього не робив. І щоб досягнути найбільшого успіху в цих заходах, влаштовував бенкети як у найманих крамницях, так і в своєму будинку. 3. Відомих гладіаторів, що якимось чином потрапили у немилість глядачів, наказував силою відбивати та затримував їх при собі. Новаків же навчав не на видовищах і не за допомогою наставників, а при помістях римських вершників та досвідчених у зброї сенаторів, переконливо наполягаючи, щоб вони самі намагалися подати цю науку кожному і слідкували за їх навчанням: це видно навіть з його листів. До того ж, назавжди подвоїв платню легіонерам. Зерно, коли його було достатньо, теж вділяв без міри та рахунку, а попри те деколи давав кожному одного раба із загарбаної здобичі.

27. Для того, щоб зберегти свої добрі стосунки та дружбу з Помпеєм, запропонував йому Октавію, внучку своєї сестри, яка на той час була одружена з Гаєм Марцеллом, відхиливши попередню домовленість, а сам просив одружитися з його дочкою, яка була вже обіцяна Фаусту Суллі. Усіх друзів Помпея довкола нього, а також частину сенату притягнув до себе зовсім дармовими або дуже низькими відсотками на позики, а всіх інших, що приходили до нього на запрошення чи навіть без нього, схиляв на свій бік щедрими подарунками, у тому числі вільновідпущеників і рабів, які перебували у милості свого господаря. 2. Тож він був єдиним та найпершим, хто допомагав підсудним, боржникам та розтратливим юнакам, хіба що хтось мав за собою важкі злочини, дуже великі борги чи розпусту, що навіть і він не міг їм допомогти; і таким одразу відверто говорив, що їм необхідна громадянська війна.

28. Не меншими стараннями схилив на свій бік царів та провінції усіх прилеглих територій, одним даруючи тисячі полонених, іншим, оминаючи санкції сенату та народу, надавав військову допомогу — тим, хто хотів, і скільки хотіли; великі міста по всій Італії, Галлії та Іспанії, а також по Азії та Греції прикрашав унікальними спорудами; 2. врешті, коли всі були вражені цим і роздумували, чого він прагне досягти, консул Марк Клавдій Марцелл проголосив едиктом, що він представить перед сенатом справу найвищої ваги для республіки, а саме, що наступник Цезаря повинен передчасно зайти на пост, оскільки війна вже завершилася, встановився мир і переможець повинен розпустити військо; а також звернув увагу на те, що Цезар, оскільки перебуває поза містом, не має права брати участі у виборах, адже Помпей не відмінив рішення народу. 3. Позаяк трапилося так, що Помпей, вносячи закон про права посадовців, у тій главі, де забороняє брати участь у виборах тим, хто відсутній у місті, забув зробити виняток для Цезаря, і виправив помилку тільки тоді, коли закон уже був вирізьблений на мідній таблиці і віднесений у сховище. Марцелл же, недостатньо вдоволений тим, що у Цезаря відбирають провінції та привілеї, вимагав також, щоб позбавити громадянства тих колоністів, яких Цезар згідно з постановою Ватинія ввів у Новий Комум, оскільки, на його думку, воно було їм надане з політичних мотивів та всупереч закону.

29. Цезар, зворушений усім цим, і вважаючи, що його, найпершого у державі, важче зіпхнути з першого місця на друге, аніж з другого на останнє (як говорять, це часто від нього можна було почути), з усіх сил опирався: частково за посередництва трибунів, а частково з допомогою другого консула, Сервія Сульпіція. Наступного ж року, коли Гай Марцелл заступив у консуляті свого двоюрідного брата Марка, і спробував зробити те саме, то Цезар за величезну платню найняв собі у захисники його колегу, Емілія Паула, а також Гая Куріона, найзаповзятішого з консулів. 2. Одначе коли побачив, що події розгортаються не на жарт, що призначають консулів з опозиційної партії, то послав до сенату прохального листа, щоб його не позбавили тих привілеїв, які надав йому народ, та щоби й інші полководці[54] розпустили свої війська: адже, як вважають, він був переконаний, що йому в разі необхідності буде легше знову скликати своїх ветеранів, аніж Помпею набрати нових воїнів. З противниками ж він домовився, що розпустить свої вісім легіонів та віддасть Трансальпійську Галлію, однак доки буде консулом, то залишить при собі два легіони та Цісальпійську[55] провінцію, чи принаймні один легіон та Ілірик.

30. Коли ж сенат вирішив у це не втручатися, а противники відмовилися укладати будь-які угоди щодо республіки, то Цезар вирушив у Ближню Галлію і, завершивши всі судові справи, зупинився у Равенні, погрожуючи розпочати війну, якщо сенат вдаватиметься до якихось заходів проти когось із народних трибунів, що вступалися за нього. 2. Та це послужило лише приводом для громадянських заворушень, а причинами, як вважають, було щось інше. Гней Помпей стверджує, що Цезар не мав змоги за власний кошт ані завершити ті справи, які розпочав, ані не виправдовував тих сподівань, які народ покладав на його повернення, і тому й прагнув усе зворохобити та перемішати. 3. Інші говорять, що боявся, аби його не змусили відповідати за все те, що він вчинив супроти провіщань[56], законів та заборон за свого першого консулату: адже й Марк Катон запевняв не один раз і присягався, що притягне Цезаря до відповідальності, як тільки той розпустить військо; в народі також відкрито говорилося, що якби він повернувся як приватна особа, то відповідав би перед судом на зразок Мілона, перебуваючи під охороною. 4. Підтверджує цю думку Азиній Полліо, стверджуючи, що Цезар під час битви під Фарсалом, дивлячись на розбитих та втікаючих ворогів, промовляв до нього дослівно так: “Цього самі прагнули; я, Гай Цезар, що чинив такі величні справи, був би засуджений, якщо б моє військо мене не захищало”. Дехто вважає, що ним правила жадоба влади, і тому він, зваживши свої та ворожі сили, використав нагоду захопити владу, чого сильно прагнув ще з молодого віку. Так само вважав і Цицерон, коли у третій книзі “Про обов’язки” писав, що Цезар завжди мав на устах слова Евріпіда, які сам перекладає так:

Переступати закон наважусь хіба задля влади,

В усьому іншому ти щонайпобожнішим будь[57].

31. Коли ж до нього дійшла звістка, що зняли вето, яке винесли трибуни, а самі вони покинули місто, то тут же таємно вислав когорти[58], а щоб не виникло якоїсь підозри і щоб приховати задум, прийшов на народні видовища, обговорював вигляд будівлі, яку зводив для гладіаторських змагань, а також, для годиться, не пропускав і бенкетів. 2. Але одразу після заходу сонця, запрягши у віз мулів, яких дістав у найближчій пекарні, та взявши кількох супутників, потайки вирушив у дорогу; але як тільки погасли факели, збилися з дороги, і так довго блукали, що аж над ранок, віднайшовши якогось провідника, вузькими стежками пішки потрапили на місце[59]. Тож наздогнавши свої когорти поблизу ріки Рубікон, яка була межею його провінції, дещо завагався, осмислюючи, на що відважився, і звернувся до своїх з такими словами: “Ще ось зараз можемо повернутися; але як лиш перейдемо міст, то усе залежатиме тільки від зброї”.

32. Коли стояв у нерішучості, з’явилося йому таке видіння: раптово виник чоловік надзвичайного зросту та вроди, що сидів і грав на флейті; і слухати його збіглися не лише пастухи, а також і багато воїнів із своїх постів, і були поміж ними й флейтисти; і вирвавши в одного з них флейту, той скочив до річки, і просурмивши із величезною силою бойовий клич, поплив до протилежного берега. Гукнув же тоді Цезар: “Вперед! Туди, куди кличуть знамення богів та несправедливість ворогів! Жереб кинуто!”[60] — ось так і сказав.

33. Тож коли військо переправилося, він викликав народних трибунів, які примкнули до нього після втечі з міста, і на загальному зібранні, плачучи та рвучи на собі одяг, благав воїнів про вірність. Говорять, що тоді він пообіцяв надати усім вершницькі маєтки — однак це, мабуть, хибна думка. Бо коли він, звертаючись до них та закликаючи їх, часто показував на палець своєї лівиці, стверджуючи, що зробить усе для тих, які допомагають захистити йому свою честь, і що може без вагань віддати навіть перстень, то крайні ряди, яким було видно промовця, але не було чути його, прийняли як сказане те, що запідозрили оком: і так рознеслася чутка, що пообіцяв їм право персня[61] та чотириста тисяч.

34. Тепер слід розповісти по порядку, як усе відбувалося далі. Захопив Піцен, Умбрію, Етрурію; полонивши Луція Доміція, якого через безлад були призначили його наступником, що тримав під собою Корфіній з гарнізоном, та згодом відпустив його; потім попрямував попри Верхнє море[62] до Брундізію, куди втекли консули та Помпей, аби якнайшвидше переправитися на той бік. 2. Без успіху намагаючись всілякими способами перешкодити їх переправі, повернувся назад у Рим, і звернувшись із промовою до сенату про стан у республіці, напав на великі війська Помпея, що перебували в Іспанії під керівництвом трьох легатів — Марка Петрея, Луція Афранія та Марка Варона. Перед тим, як вирушити, промовив до своїх, що йде до війська без вождя, а згодом повернеться до вождя без війська. Врешті ж, незважаючи на те, що його затримала облога Массилії[63], оскільки закрили перед ним ворота, а також на жахливу нестачу продовольства, швидко підкорив усіх.

35. Повернувшись звідти назад до Рима, перейшов у Македонію, де майже чотири місяці тримав Помпея у великій облозі та врешті розбив у битві під Фарсалом та змусив до втечі; а переслідуючи його аж до Александрії, дізнався, що той загинув. Тоді ж розпочав битву з царем Птолемеєм, оскільки вважав, що той готує йому підступ: війна була доволі важка, місце було невигідне для нього — супроти укріплень численного та впертого супротивника, та й час був непідхожий — посеред самої зими, до того ж і сам був не дуже підготований — не мав багато необхідного. Все ж переміг, віддав Єгипет у володіння Клеопатрі та її меншому братові, і не зробив з нього провінції тільки тому, щоб Єгипет, отримавши свавільнішого намісника, не став територією для нових заворушень. 2. З Александрії подався у Сирію, а згодом у Понт, бо його підганяли звістки про Фарнака, сина Мітридата Великого, який, користаючи з нагоди, на той час досяг уже значних успіхів у війні, чим дуже гордився. Потрапивши туди на п’ятий день, через чотири години після того, як його зустрів, розбив у першому ж бою; після цього часто згадував вихваляння Помпея, військова слава якого полягала у перемогах над зовсім безпомічними супротивниками. Невдовзі переміг Сціпіона та Юбу, які намагалися зібрати рештки своїх прибічників у Африці, а згодом — синів Помпея в Іспанії.

36. В усіх цих громадянських війнах Цезар не зазнав жодної поразки, якщо не брати до уваги його легатів, а саме: Гай Курій загинув в Африці, Гай Антоній потрапив у ворожу засідку в Ілірику, Публій Долабелла втратив флот у цьому ж Ілірику, Гней Доміцій Кальвін — військо при Понті. Самому ж завжди таланило у бою, і перемога завжди була однозначною, за винятком хіба що двох випадків: один раз — при Дирахії, коли Помпей переміг його, але не переслідував, — Цезар сказав, що той не вміє перемагати; і другий раз — в Іспанії, коли під час останнього бою справи повернулися проти них, так що подумував навіть про самогубство[64].

37. Завершивши бої, Цезар тріумфував п’ять разів: чотири рази після перемоги над Сціпіоном того ж місяця, хоча і з перервами по кілька днів, а також один раз після того, як переміг синів Помпея. Перший та найвизначніший тріумф був галльський, наступний — александрійський, згодом — понтійський, відтак — африканський, а останній був іспанський — і всі вони відрізнялися один від одного засобами та здобиччю. 2. У день галльського тріумфу, минаючи Велабр[65], Цезар заледве не випав із колісниці, бо зламалася вісь; і тоді вийшов на Капітолій при яскравому світлі смолоскипів — сорок слонів з правого і лівого боку несли на собі світильники. У понтійському тріумфі, попри усі хоругви, що несли на процесії, був напис із трьох слів: “Прийшов, побачив, переміг”, що позначав не військові дії, як усі інші, а швидкість, з якою вони здійснювалися.

38. Як військову здобич кожному піхотинцеві з легіонів ветеранів, крім двох тисяч, які надав на початку громадянських заворушень, виділив по двадцять чотири тисячі сестерціїв. Призначив їм також і землі, однак не межа в межу, аби не усунули когось із власників. Народові ж, попри десять мір зерна і стільки ж фунтів олії, роздав також по триста сестерціїв на кожного чоловіка, що колись обіцяв, а також додав ще сто за те, що довелося чекати довше. 2. Квартировинаймачів, що сплачували у Римі часом аж до двох тисяч сестерціїв, а в Італії — до п’ятисот, позбавив річної оплати. До того ж, влаштував бенкет і роздав по шматку м’яса, а після перемоги в Іспанії — й два обіди: коли перший видався йому недостатнім як на його щедрість, то через чотири дні замовив ще один, який був значно розкішніший.

39. Видовища влаштовував найрізноманітніші: бої гладіаторів, вистави по всіх районах міста, в яких виступали різномовні актори, циркові розваги, змагання атлетів та бої навчальних кораблів. Фурій Лептін, що походив з преторського роду, та Квінт Калпен, колишній сенатор і судовий адвокат, змагалися у двобої на форумі; пірійський танець виконували сини принців Азії та Бітинії. 2. Луцій Децім Лаберій, римський вершник, сам був актором у своїй комедії, і отримавши п’ятсот тисяч сестерціїв та золотий перстень, перейшов просто зі сцени через оркестру в перші чотирнадцять рядів і зайняв там своє місце. Щоб збільшити місце для видовищ, цирк було розширено з обох боків, а скакове коло оточено каналом; юнаки знатних родів правили колісницями, запряженими четвірками або двійками коней, чи впокорювали необ’їжджених скакунів. У видовищі під назвою “Троя” брало участь два гурти старших і молодших хлопчаків. 3. Бої диких звірів проводилися протягом п’яти днів, а на завершення влаштували битву двох армій по п’ятсот піших воїнів та по двадцять слонів і тридцять вершників у кожній. А щоби було вільніше їм змагатися, то знесли ворота, а на їх місці влаштували один навпроти одного два табори. На тимчасовому стадіоні, збудованому поблизу Марсового поля, протягом трьох днів влаштовували змагання атлетів. 4. Для морської битви викопали озеро на Кодетському полі, і там влаштували битву бірем, трирем та квадрирем[66] Тирійського та Єгипетського флоту з великою кількістю бійців. На всі ці видовища звідусіль зійшлася багато кількість глядачів, так що новоприбулі розташовували свої намети поміж вулицями та вздовж доріг; стався великий здвиг люду, так що багато кого задушили в юрбі, у тому числі й двох сенаторів.

40. Врешті, Цезар повернувся до впорядкування справ у республіці: виправив календар, який раніше через неуважність та часті недоречні вставляння жерців став настільки неточним, що навіть свято косовиці не сходилося з літом, а свято збору винограду не припадало на осінь: пристосував рік до кругообігу сонця, так що у році стало триста шістдесят п’ять днів, бо усунув місяць, який були додали через невігластво, а натомість додав один день на чотири роки. 2. А для того, щоб надалі січневі календи сходилися з новітнім часом, то між листопадом та груднем вставив ще два інші місяці: отож цей рік, так, як він його улаштував, складався із п’ятнадцяти місяців, разом із тим, який був доданий через неуважність, оскільки належав до цього року за попереднім порядком.

41. Доповнив сенат, добрав патриціїв, побільшив число преторів, едилів та квесторів, а також кількість нижчих посадовців; до того ж, відновив тих, що були звільнені з посади постановою цензора чи судовим вироком за звинувачення в хабарництві. 2. Щодо виборів, то розділив голоси з народом так, що, за винятком претендентів на консульство, половину кандидатів обирав народ, а іншу половину він призначав сам. І в коротких записках, що розсилав по трибах, повідомляв так: “Цезар, диктатор цієї триби. Доручаю вам (того чи того), щоб у вашому виборчому окрузі отримав таку посаду”. Допустив до керівних посад також синів тих, що були засуджені в часи Проскрипцій. Реформував суд, встановивши лише два класи — вершницький та сенаторський, ліквідувавши клас ерарних[67] трибунів, який був третім. 3. Влаштував перепис населення, провівши його не за попередньою традицією, не за місцем, а поквартально — через власників помешкань; а також кількість тих, що отримували зерно за громадський кошт, скоротив із трьохсот двадцяти тисяч до ста п’ятдесяти; а щоб не було подальших заворушень з приводу списків, то постановив, аби щорічно на місце померлих записували за жеребкуванням тих, яких не було у списку.