Розділ «Гай Светоній Транквілл Життєписи дванадцяти цезарів»

42. Вісімдесят тисяч громадян розселив по заморських колоніях, а щоб підтримати належну кількість населення в місті, постановив, щоб жоден громадянин, старший за двадцять років, і молодший за сорок, який не пов’язаний військовою присягою, не покидав Італію більше, аніж на три роки поспіль, а також, щоб син сенатора не виїжджав за кордон, хіба що у почті претора[68] чи посадовця; і ще, щоб ті, які займаються худобою, приймали на пастухів не менше третини дорослих вільнонароджених громадян. Надав громадянство усім, що практикували лікарську справу в Римі, а також викладачам вільних наук[69], що спонукало їх самих поселятися у місті та заохочувало до цього інших. 2. Щодо грошових позик, то розвіяв сподівання на нові списки[70], до чого часто провокували попередники[71], натомість постановив, аби боржники розраховувалися з кредиторами відповідно до оцінки їх майна так, як воно вартувало ще перед громадянською війною, віднявши від загальної суми виплати все те, що зараховувалося як надлишок чи було виплачено, а такі умови погашали майже четвертину боргу. 3. Розпустив усі колегії[72], за винятком лише тих, що були утворені дуже давно. Побільшив кару за злочини, адже багаті тому легко йшли на злочин, що навіть під час вигнання усе їх майно залишалося за ними: і тому за вбивство вільного громадянина, як пише Цицерон, Цезар постановив позбавляти цілого маєтку, а за вбивство когось іншого — половини.

43. Правосуддя вершив надзвичайно вимогливо та строго. Звинувачених у хабарництві навіть позбавляв чину сенатора. Скасував шлюб одного претора, який одружився з жінкою, що розлучилася лише за два дні до того, хоча й не було підозри про перелюб. Наклав податок на товари іноземних купців. Використовувати лектики[73], пурпуровий одяг та самоцвіти дозволив лише деяким особам визначеного віку, і то лиш у певні дні. 2. Особливо дотримувався закону обмеження розкоші[74]: для цього розставив сторожів довкола ринку, які повинні були конфісковувати страви, що потрапляли під заборону, і відносити до нього, а також часом виряджав лікторів із воїнами, які відбирали просто зі столу те, що прогавили сторожі.

44. Що ж до впорядкування та розбудови самого міста, а також для безпеки та процвітання імперії, з дня в день мав чимраз більше задумів: насамперед, спорудити храм Марса, якого ніколи ще не було, засипавши та вирівнявши те озеро, на якому колись проводились показові морські битви, а на схилі гори Тарпей побудувати величезний театр; 2. цивільне право звести до єдиного певного порядку, а незмірну кількість різноманітних законів скоротити до найважливіших та найнеобхідніших, уклавши їх у кілька книг; доручив Марку Варону скласти та описати якомога більші грецькі та латинські бібліотеки і відкрити їх для загального доступу; 3. наказав осушити Помптинські болота і спустити Фуцинське озеро; провести шлях від Верхнього моря через Апеннінський хребет аж до Тибру; прокопати канал через Істм; приборкати дакійців, що вторглися у Понт і Фракію, а також піти війною на Парфіян через Малу Вірменію, попередньо перевіривши супротивника на досвідченість у бою. Але усі його дії та помисли зупинила смерть. Однак перед тим, як про неї говорити, не зайво буде у загальних рисах викласти все, що стосується зовнішності, звичок, стилю життя, характеру Цезаря як у громадянських, так і у військових справах.

45. Говорять, що Цезар мав струнку поставу, світле волосся, міцну статуру, був дещо повновидий, з гострими чорними очима, мав міцне здоров’я, хіба лиш останнім часом бувало, що млів та бачив жахи вві сні. Двічі під час походів його мучила падуча хвороба. 2. Був дуже педантичним щодо свого тіла, і не лише стригся і голився, але також і висмикував волосся, так що навіть насміхалися над ним через це; стидався своєї великої лисини, оскільки часто терпів кпини недоброзичливців. І саме через це мав звичку зачісувати своє негусте волосся з потилиці на чоло, і з усіх почестей, що йому надав сенат і народ, жодного не прийняв настільки охоче, як право постійно носити лавровий вінок. 3. Також говорять, що визначався він одягом: носив туніку з широкою облямівкою[75] і з мереживом на рукавах, і до того ж, завжди тільки підперезану, але не туго: звідси й походить Суллова приповідка, що застерігає оптиматів берегтися погано підперезаного юнака.

46. Спочатку мешкав у скромному будиночку на Субурні, а після того, як став найвищим понтифіком, переселився у громадський будинок на Святій Дорозі. Багато істориків твердять, що мав глибоку пристрасть до вишуканості та розкоші: адже віллу в Неморенсі, яку вибудував з першого каменя за великі гроші, повністю зруйнував, оскільки вона не зовсім відповідала його вимогам, хоча й не був тоді багатим і мав достатньо боргів; разом із собою в походи возив мозаїчні та паркетні підлоги.

47. У надії знайти перли напав на Британію, і, порівнюючи величину каменів, навіть власноруч визначав їх вагу; завжди ревно збирав самоцвіти, різьблення, статуї, картини стародавніх майстрів; купував гарних та тренованих рабів за величезні гроші, так що навіть сам цього соромився і забороняв заносити їх у списки.

48. У провінціях зазвичай влаштовував бенкети на два столи — один для військових або союзників-греків, а за іншим засідали[76] гості в тогах разом з найзнатнішими людьми з провінцій. Він був надзвичайно вимогливий та строгий щодо дисципліни у себе вдома — як щодо дрібниць, так і щодо поважних справ: закував у кайдани свого пекаря за те, що він подавав один сорт хліба йому, а інший гостям; призначив найвище покарання своєму улюбленому вільновідпущенику за перелюб, вчинений з дружиною римського вершника, хоча ніхто й не звинувачував того.

49. Окрім перебування у Нікомеда, більше ніщо не підірвало загальної думки про його цноту, і це для нього було великою і постійною ганьбою, відкритою для загального несхвалення. Я не говоритиму про відомі віршики Кальва Лицінія:

                      …усе, чим в бітинців,

Ласий до хлопців, колись Цезаря друг володів.

2. Не згадуватиму про напади Долабелли та Куріона Старшого, в яких Долабелла називає його “конкурентом цариці” та “нижньою підстилкою царської лектики”, а Куріон “кублом Нікомеда” і “борделем Бітинії”. Також пропускаю едикти Бібула, в яких він оголошує свого колегу царицею Бітинії, і говорить, що той спочатку бажав самого царя, а згодом і царства. Також Марк Брут говорить, що десь у той же час Октавій, оскільки страждав розумовою слабкістю і тому був непередбачуваний, на великому зібранні проголосив Помпея царем, а Цезаря — царицею. Але Гай Меммій стверджує, що Цезар прислуговував виночерпієм при Нікомеді на великому бенкеті разом з іншими розпусниками, і що було там багато купців з самого Рима, і навіть подає їх імена. 3. А невдоволений Цицерон писав у деяких листах, що прислужники заводили Цезаря в царські палати, і лежав він на позолоченому ложі, зодягнений у пурпуровий одяг, і що цвіт юності цього нащадка Венери було знищено у Бітинії; і коли Цезар якось захищав у сенаті справу Нісси, доньки Нікомеда, згадуючи всі благодіяння, що зробив йому цар, то Цицерон вигукнув: “Перестань, благаю тебе, адже усім відомо, що він дав тобі, а що ти дав йому”. 4. А відтак, під час галльського тріумфу, поміж іншими піснями, які жартома співали його воїни, що йшли за колісницею, співали й ось такої, найвульгарнішої:

Покорив наш Цезар галлів, Нікомед же — Цезаря;

Ось наш Цезар тріумфує — той, хто галлів покорив,

Нікомед — не тріумфує, покоритель Цезаря.

50. Існує загальна думка, що Цезар був нестриманий та розтратливий у своїх похотях: часто зваблював також знатних жінок, і серед них — Постумію, дружину Сервія Сульпіція, Лолію, дружину Авла Габіна, Тертулію, дружину Марка Красса, Муцію, дружину Гнея Помпея. Адже відомо, що Помпеєві дорікали син та батько Куріони, а також і багато інших за те, що через прагнення влади він одружився з донькою того чоловіка, через якого вигнав дружину, що народила йому трьох дітей, і якого часто, стогнучи, називав Егістом[77]. 2. Однак понад усіх Цезар любив Сервілію, матір Марка Брута, якій ще за свого першого консулату купив самоцвіт за шість мільйонів сестерціїв, а в часі громадянської війни, окрім усіх інших дарів, продав із торгу величезний маєток за надзвичайно низькою ціну. А коли деякі, дивуючись низькій ціні, перепитували Цезаря, то він віджартовувався: “Чи буває краща угода, як отримати третину після продажу?”: адже вважалося, що Сервілія звела з Цезарем свою доньку, Терцію.

51. Також не погордував і провінційними жінками, що видно хоча би із дистиху, який воїни виспівували під час галльського тріумфу[78]:

Гей жінок, мужі, пильнуйте: з нами лисий звабник йде:

Що у Римі взяв — на блуд те витратив у Галлії

52. Кохав також і цариць, і серед них — Евною Мавру, дружину Богуда, і подарував їй та її чоловікові великі маєтки, як описує Назон. Проте найбільше Цезар любив Клеопатру, з якою часто бенкетував до світанку, і на її кораблі-таламезі[79] проплив би аж до Ефіопії через цілий Єгипет, якщо б його військо не відмовилося слідувати за ним. Приймав її також у самому Римі, вшановуючи великими почестями, та відпустив із численними подарунками, і навіть дозволив назвати новонародженого сина своїм іменем. 2. За описами багатьох грецьких авторів, малий був подібний до Цезаря як зовнішністю, так і звичками. Марк Антоній засвідчив перед сенатом, що той визнав хлопця за свого сина, і що це знають Гай Марцій, Гай Оппій та інші друзі Цезаря. Однак Гай Оппій, наче задля захисту та опротестування цієї справи, видав цілу книгу про те, що не є сином Цезаря той, кого Клеопатра вважала за такого. 3. Гельвій Цінна, народний трибун, часто зізнавався, що мав написаний та підготований закон, який Цезар наказав провести у час його відсутності, що дозволяв йому задля породження нащадків брати жінок, скільки він забажає і яких забажає. А щоб у когось не виникало жодного сумніву щодо чуток про його неславну поведінку та перелюбство, то скажу, що Курій Старший у якійсь промові назвав його “чоловіком усіх жінок та жінкою усіх чоловіків”.

53. До вина Цезар не був пристрасний, чого не заперечують навіть вороги. Марк Катон говорить, що тільки Цезар приступив до перевороту в республіці тверезий. Гай Оппій описує, що також стосовно їжі був зовсім невибагливим, адже навіть тоді, коли господар подав стару оливу замість нової, Цезар спожив її навіть більше, щоб не дорікнути господареві за неохайність чи сільські звички, тоді коли всі інші не брали її.