Розділ «Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками»

У «Зголошенні…» подається проект заснування т. зв. рицарської школи на теренах Подніпров’я. Верещинський ніби пропонує створити цю школу за зразком навчальних закладів – колегіумів:

«Всіляку небезпеку, милостиві панове-браття, яка часто з багатьох мір до Корони і Великого князівства Литовського приходить, інакше не усунете, доки на Україні рицарський колегіум, тобто рицарську школу, для милого потомства свого шляхетської крові (яке вдома батькам своїм милим даремно наприкриється і лави в домі лишень із соромом у бездіяльності протирає) фундувати не будете, а в тій школі рицарській без перерви могло бути потомства вашого близько десяти тисяч, з тим, щоб те потомство ваше колегіум, а також бурсу свою мало не в середині королівства, по-краківськи, на бурку, а в диких полях просто неба під небесним дахом»450.

Отже, Верещинський розглядає територію Подніпров’я, яку іменує Україною, «школою рицарства». Схоже, в цей період почав формуватися погляд, відповідно до якого Подніпров’я, зокрема Запоріжжя, і є якраз такою школою. Це й знайшло відображення в «Зголошенні…» Верещинського. Пізніше такий погляд став «загальновизнаний».

Верещинський ніби хоче перенести порядки офіційної школи в свою «школу рицарів», помітно трансформувавши їх.

Це був дещо утопічний план. Верещинський бачив, що козацтво стає самостійною силою. До того ж, силою «недостатньо цивілізованою». Він і хотів її окультурити, надавши їй відповідних форм. Правда, козацька стихія не хотіла перебувати в цих формах.

Верещинський думав над тим, які можна знайти адекватні форми для цієї стихії. Із такими пошуками пов’язана поява наступних його творів. Одним із таких був «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства від всякої загрози без затрат для Його Королівської Милості і коштів коронних» – твір, що був написаний і поданий на краківський сейм у 1595 р.

На початку твору автор вважає потрібним «звідомити про велику небезпеку, котра діється зі сторони для колись славної столиці князівства Київського від прикордонного ворога»451.

Він спеціально підкреслює, що «Київ – місто здавна славне і до того ж старожитнє»452. З великим пієтетом описує храм Софії Київської, хоча вказує на його занепад. Як, зрештою, і на занепад колишньої столиці Русі, яка все більше і більше варваризується.

У цьому творі Верещинський спеціально вказував, що Київ має бути обсаджений людьми, йому необхідно надати належну допомогу, а саме місто має отримати особливі привілеї – більші, ніж інші міста Польського королівства. Верещинський неодноразово порівнює Київ із Краковом й пропонує створити тут королівську резиденцію. Звісно, це могло б сприяти цивілізуванню козацьких «україн» Речі Посполитої.

Якраз у той рік, коли закінчилося повстання під проводом Семерія Наливайка (?—1597), Верещинський виступає ще з одним проектом – пропонує на Подніпров’ї створити автономну структуру в складі Речі Посполитої, керівництво якої би здійснювалося князем та гетьманом. Це дехто схильний трактувати як проект «козацької держави», що в перспективі був реалізований, зокрема за часів Богдана Хмельницького. Згаданий проект був викладений у творі «Війську Запорозькому пресвітлий виказ, як і з боку виховання, так теж вічного забезпечення на Задніпров’ї». Із самого початку в згаданому творі зазначається наступне:

«З товариства війська Запорозького має кожен бути певним свого виховання на Задніпров’ї, а також забезпечення. Тому, хто буде князем Задніпровським, повинен на вічні часи мати забезпечення зі своїм полком Переяслав і з всіма хуторами, а той, хто буде гетьманом, має забезпечення своїм полком на вічні часи в Лубні і з усіма хуторами. Другий полковник – Печатин зі своїм полком зі всіма хуторами. Третій полковник зі своїм полком – Ставище із всіма хуторами. Четвертий полковник зі своїм полком – Борисполя зі всіма хуторами. П’ятий полковник зі своїм полком – Остер зі всіма хуторами. Шостий полковник зі своїм полком – Лютич зі всіма хуторами. Сьомий полковник зі своїм полком – Гомель зі всіма хуторами. Восьмий полковник зі своїм полком – Чичерськ зі всіма хуторами. Дев’ятий полковник зі своїм полком – Пропойськ зі всіма хуторами. Десятий полковник зі своїм полком – Кричів зі всіма хуторами. Одинадцятий полковник зі своїм полком – Мстислав зі всіма хуторами. Дванадцятий полковник – Радовиль зі всіма хуторами»453.

Як бачимо, козацька автономія мала охоплювати придніпровський регіон, займати не лише теперішні українські, а й білоруські території. Це було пограниччя Речі Посполитої. І головною функцією козаків мала стати охорона кордонів від татар.

Ми далекі від того, щоб вбачати в проекті Верещинського проект «козацької держави». Певно, в цього єпископа мета була інша – зробити козацтво конструктивною для Речі Посполитої силою, інкорпорувавши його в політичний організм цієї держави.

Верещинський виходив із тієї засади, що в поведінці козаків є елементи неконструктивні. Але це можна поправити. Для цього потрібна спеціальна організація. Спочатку він вважав, що для козаків варто створити рицарську школу, котра запозичувала би організаційні форми тогочасних колегіумів. Потім єпископ запропонував більш високу форму – автономну структуру в складі Речі Посполитої. Мовляв, якщо козаки будуть перебувати в межах цієї структури, «фундуватись статечно на Задніпров’ї», то в них все буде добре.

Верещинський навіть представляв себе своєрідним месією «козацького народу». В кінці зазначеного твору він писав: «Бо як Господь Бог дав ізраїльському народові Мойсея таємним способом як князя і вождя, аби був з неволі їх єгипетської на побут ліпший за море вивів, так і мене Господь Бог в таємний спосіб для Вас, козацького люду, на цю країну догледів, щоб Вам був вождем за Дніпром для ліпшої свободи Вашої і доброго імені Вашого. І як Йосип Патріарх єгипетський, правдивий тезка мій, весь світ захистив розмислом своїм на сім років від великого голоду, так і Ви теж, коли моїм розмислом будете фундуватись статечно на Задніпров’ї, тоді із нащадками через сімсот років не тільки із князівством своїм славними будете знані і від голоду ніколи вмирати не будете, а після сімсот років вже останнього суду Божого майбутнього сподівайтесь»454.

Верещинський схильний був розглядати козаків як захисників кордонів Речі Посполитої. У нього навіть козаки постають як оборонці християнського світу від татарської та й загалом мусульманської загрози. Це була позиція католицького ієрарха, людини, яка вважала себе обивателем Речі Посполитої. У певному сенсі, таку позицію варто вважати «пропольською». І вона не завжди співпадала з позицією «козацьких мас».

Козаки як оборонці християнського світу від тюркської загрози

Наприкінці XVI – на початку XVII ст. українське козацтво стає доволі знаним явищем у Західній Європі. Якраз у цей період Захід зіштовхнувся з турецькою загрозою. Турки опанували Балкани, загрожуючи, зокрема, венеціанським володінням, здійснили завоювання значної частини Угорського королівства. Під турецьким протекторатом опинилися дунайські князівства (Валахія, Молдавія, Трансільванія). Доволі впевнено відчував себе турецький флот на Середземному морі. Для Османської імперії той час справді був «величним століттям».

Щодо Західної Європи, то вона виявилася розколотою – передусім у плані конфесійному. Колись відносно єдиний «латинський», католицький світ був розділений на два – «старий», католицький, і «новий», протестантський. При цьому Османська імперія вміло грала на цих конфесійних протиріччях, підтримуючи протестантів. Використовувала вона й православний чинник у цій великій геополітичній грі – адже всі східні патріархи опинилися під владою турецького султана.

У такій непростій ситуації перед католицьким Заходом постало питання максимальної мобілізації сил для відсічі туркам. Українські козаки якраз могли тут придатися. Лідери західного, «латинського» світу навіть ладні були закрити очі на те, що козаки не належать до католиків.