Розділ ««Загадкові» хозари»

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Хозарам, у певному сенсі, повезло. Про них існує чимала наукова література, переважно праці істориків. Є навіть література художня – відомий роман сербського письменника Мілорада Павича «Хозарський словник»46.

Правда, щодо етнічного й суспільно-політичного характеру Хозарського каганату, то тут немає однозначності. З приводу цього виникають дискусії серед істориків. І не тільки. Часто ці дискусії мають сучасний політичний підтекст.

Не заглиблюючись в історію Хозарського каганату47, аналіз джерел цієї історії48, відзначимо лише основні моменти. Вважається, що ця держава виникла в середині VII ст., виділившись із західної частини Тюркського каганату. На чолі Хозарської держави стали кагани із династії Ашинів. Ця держава контролювала землі Північного Кавказу й Передкавказзя, Нижнього й Середнього Поволжя, сучасного північно-західного Казахстану, Приазов’я, північну частину Криму, а також степи й лісостеп Східної Європи й Дніпра. Спочатку центр каганату знаходився на території північної частини сучасного Дагестану, але пізніше перемістився в пониззя Волги.

Поширеною є думка, що хозари були кочівниками й розмовляли однією з тюркських мов. Правда, Хозарський каганат, як середньовічна імперія, був поліетнічним, а його мешканці займалися не лише скотарством, а й землеробством.

До складу Хозарського каганату входили слов’янські племена – далекі предки сучасних українців. Велику роль у економіці держави належала транзитній торгівлі. Через терени Хозарської держави проходили важливі торгові шляхи: водні (Волгою та Дніпром), а також сухопутний Великий шовковий шлях із Китаю до Європи. Цією транзитною торгівлею переважно займалися євреї.

Для євреїв Хозарський каганат з часом став «їхньою державою», де вони користувалися чималим впливом. На початку ІХ ст. в каганаті відбувся державний переворот і владу тут захопив Обадія, котрий, схоже, був єврейського походження49. Відтоді влада кагана стала символічною. Він ніби репрезентував вищі божественні сили, жив ізольовано в своєму палаці і його лише раз на рік показували народу. Становище хозарського кагана нагадувало роль, яку в багатьох народів відігравав священний правитель50. Натомість реальна владаопинилися в руках беків. Обадія поширив у державі равіністичну форму юдаїзму, збудував синагоги й школи, запросив до країни юдейських вчителів, установивши їм щедру плату. Показово, що відомі нам імена каганів, як правило, були тюркськими. Лише останні кагани мають вже єврейські імена. І є свідчення, що вони дотримувалися юдаїзму. Зате беки мали імена єврейські й, безперечно, ідентифікували себе як юдеїв.

Легенда про прийняття хозарами юдаїзму наводиться в листі царя (кагана) Йосипа з Хазарії до Хасдая ібн Шапрута, що мешкав у Іспанії51. Лист датується ніби 930 р., хоча існує думка, що це фальсифікат пізнішого періоду. У цьому творі говориться, ніби за царя Булана, який був попередником Обадії, хозари здійснювали вибір віри між християнством, мусульманством та юдаїзмом. І вибір був зроблений на користь останнього. Дещо подібну легенду маємо в «Повісті минулих літ», де йдеться про прийняття християнства князем Володимиром.

Лев Гумільов

Юдаїзм ніби став державною релігією в Хозарському каганаті, точніше її верхівки. Однак це не означало, що цю релігію прийняла більша частина населення. Загалом варто погодитися з наступними міркуваннями Льва Гумільова: «Юдаїзм – це культ народу, «обраного Яхве», і тому нечасті новонавернені вважалися «проказою Ізраїля». Євреї мирно сусідили з хозарами, ходили разом в походи, але молились окремо, справедливо вважаючи, що для хороших відносин із сусідами немає необхідності їх робити подібними до себе чи, навпаки, лицемірно уподібнюватися їм. Навіть забувши більшу частину складних приписів Талмуду, що було закономірним для пастушого племені, де юнакам не було де й коли навчатися навіть простій грамоті, нащадки євреїв-маздакитів не розчинилися в середовищі племен Дагестану, які оточували їх. Вони до цього не прагнули, та й ці би їх у своє середовище не прийняли… І хай не дивує читача те, що євреї, які жили в Хазарії, іменуються хозарами. Це звичайне для етнонімів узагальнення, коли субетнос на чужині приймає назву етносу»52.

У ІХ ст., завдячуючи транзитній торгівлі, яка опинилася переважно в руках єврейських купців-рахдонітів, Хозарський каганат процвітав. Хозарська столиця Ітиль, яка знаходилася в пониззі Волги, вражала подорожніх своїми розмірами. Довжина міста сягала близько 10 кілометрів. Були там різноманітні культові споруди, палаци правителів, величезні базари, на яких можна було купити дешеву баранину, рибу та інші продукти. Сюди постійно прибували кораблі й каравани з товарами. Життя міста кипіло. Основну його частину становили євреї53. З приводу цих багатств згадуваний Гумільов писав таке: «Хозарський каганат – а точніше, колонія рахдонітів – у ІХ в. володів величезними багатствами, які отримувалися від торгівлі китайським шовком, закамським хутром та слов’янськими рабами. Купців підтримували всі деспотичні режими: імператори династії Тан, Каролінги, Аббасиди в Багдаді та Омейяди в Кордові». Далі історик говорить про те, що каганат утримував на свої кошти добре навчену армію – від 7 до 12 тис. чоловік. Щоправда, воїни були… мусульманами. Й, відповідно, не бажали воювати проти своїх одновірців54. Гумільов навіть іменує Хозарський каганат етнічною та соціально-політичною химерою. Іноді дослідник у такій характеристиці перебирав міру, але певна частка істини в цих твердженнях є. Справді, багатство каганату виявилося «поверховим». Більша його частина концентрувалася в руках еліти. Простолюд практично від нього нічого не мав.

Данина слов’ян хозарам. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Суттєвою проблемою держави було те, що тут не сформувалися ефективні чинники консолідації населення. У каганаті проживали представники різних етносів – власне хозари, інші тюркські племена, зокрема булгари, племена слов’янські, євреї, можливо, й інші етноси. Серед них були й кочівники, й осіле населення, зорієнтоване на землеробство, і такі, що займалися торгівлею (переважно євреї). Спосіб життя, мова, культура цих етносів помітно різнилися між собою. Не було між ними єдності і в плані релігійному. Юдаїзм, який сповідували євреї і який став релігією верхівки каганату, лишався релігією елітарною, вірою відносно вузького кола людей. Значна частина населення держави дотримувалася традиційних «язичницьких» вірувань. Водночас тут поширювалося християнство й особливо мусульманство. Мусульманською, як уже зазначалося, була армія – надзвичайно важливий елемент у системі відносин каганату.

Про соціальну консолідацію й говорити не варто. Відмінність між верхівкою й низами була дуже великою. Вони ніби жили в різних світах.

Такий стан речей не міг зберігатися довго. Каганат – це був колос на глиняних ногах. Переорієнтація чи переформатування торгових шляхів, які проходили через Хазарію, могли боляче вдарити по державній системі каганату. Адже це могло привести до скорочення доходів, а, відповідно, й до руйнації існуючої системи відносин. Можна погодитися з наступними міркуваннями щодо економіки цієї держави: «…посередницька роль отримала й негативне значення – економіка, в основному, почала спиратися на перепродаж, а держава ставала паразитуючим органом, котрий залежав не від внутрішніх, а від зовнішніх факторів»55.

Як уже говорилося, в 922 р. виникає мусульманська Волзька Булгарія, котра намагається контролювати волзький торговий шлях, що донедавна знаходився в сфері хозарського впливу. Подібні процеси відбуваються в Подніпров’ї, яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, котре бере під свою опіку шлях «із варяг у греки». Принаймні можна говорити, що в другій половині ІХ ст. виникає Руська держава (точніше – протодержава). З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях із «варяг у греки», а й частину Великого шовкового шляху із Китаю до Європи.

Основним консолідуючим елементом у Хозарському каганаті були гроші. Каганат фактично став торговою корпорацією, яка частину своїх велетенських прибутків віддавала на армію. Саме завдяки армії й утримувалася стабільність і порядок.

У літературі поширена думка, що в кінці Х ст. Хозарська імперія перестала існувати, це, напевно, не зовсім так. Схоже, відбулася її значна трансформація. Хазарія перестала бути імперією, перетворившись у «етнічну державу». Її терени знаходилися в степовій зоні на північ від Кавказу. Принаймні згадки про хозар в «Повісті минулих літ» зустрічаються в ХІ—ХІІ ст.

Закономірно, хозари тривалий час контактували з русами-праукраїнцями. Їм доводилося чимало воювати. Правда, й було відносно мирне співіснування, торгові контакти і навіть контакти культурні. Ці стосунки знайшли відображення в «Повісті минулих літ». Хоча таке відображення помітно міфологізоване. Це можна зрозуміти. Адже події, пов’язані з хозарами, про які говориться в цьому літописному пам’ятнику, відносяться до ІХ—Х ст., коли літописання на Русі ще не було або воно робило перші кроки.

У кінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося в кінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син, Володимир, уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської імперії.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів» автора Петро Кралюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«Загадкові» хозари“ на сторінці 1. Приємного читання.