Розділ «Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками»

А треба, то землею він пройде, водою,

До всього має вправність і прудкий до бою»491.

На початку Сакович вдається до деякого моралізаторства, говорить про велику цінність вольності (свободи), називає її золотою, твердить, що її прагнуть здобути народи. Концепт свободи мав значне поширення в суспільній думці Речі Посполитої. Шляхта цієї держави прагнула максимальної свободи, що часто межувала з анархією. Козаки, які намагалися дорівнятися до шляхти, теж зробили свободу своїм ідеалом. Правда, козацька свобода мала специфіку. З одного боку, її легко було досягнути на «нічийній землі», якою й були переважно терени, де «гуляли» козаки й татари. Але, з іншого боку, цю свободу треба було захищати зі зброєю в руках, про що й говорить автор:

«Та не кожному може вона бути дана,

Тільки нам, що боронять вітчизну і Пана.

Мужньо рицар у війнах до неї простує,

Не грішми, але кров’ю свободу купує»492.

Сакович вважає, що козацтво вибороло для себе свободу зі зброєю в руках:

«Запорозькеє військо ту вольність здобуло,

Бо служило вітчизні старанно і чуло.

І у хроніках давніх про те написали,

Як вони противенців вітчизни збивали

Морем, долом, і пішо, і кінно, бувало,

Хоча ворог при зброї находив навалом»493.

Далі, як і в «Протестації…», маємо звернення до історії Київської Русі та намагання представити козаків продовжувачами її славних традицій. При цьому автор «Віршів…» іменує козаків «племенем», для нього вони є окремою етнічною спільнотою:

«Плем’я те із насіння іде Іафета,

Що батьківського з Симом ховає секрета.

За Олега Роського монархи гуляли

І по морю човнами Царград штурмували.

Їхні предки із роським монархом хрестились —