Розділ «10»

Наташі Посельській передали одержані від вуличного комітету відомості про квартиру, в якій проживала Рената Целлер. Так, проживала. Але вже третій день, як її немає дома. Поїхала у Франкфурт-на-Одері, де в неї тяжко захворіла сестра.

Наташа попросила перевірити, чи справді Рената Целлер перебуває у Франкфурті, і незабаром дістала відповідь: «Так, перебуває, живе на квартирі сестри і майже весь час проводить біля неї в лікарні». Посельська розгубилася: вона була більш ніж певна, що Ренати там немає. Але з другого боку, ніщо не викривало дівчину як учасницю викрадення Кованькова, і їй начебто не було чого ховатися. Підозріле тільки те, що вона поїхала у Франкфурт уранці після пригоди… А може, саме в цьому й полягає хитрість? Якщо Рената Целлер певна, що доказів проти неї нема, навіщо їй ховатися чи тікати на Захід? Досить про всякий випадок виїхати з Берліна…

Німецькі товариші, які допомагали оперативній групі Ричагова, дізналися, що в Берліні Рената Целлер жила в сім’ї своєї далекої родички Августини Мільх, яка працювала науковим співробітником у Музеї народного мистецтва.

Августа Мільх — член Комуністичної партії, вдова. її чоловік, за національністю єврей, загинув у концтаборі Бухеньвальд.

Августа Мільх жила разом з своєю старшою сестрою, яка господарювала вдома. Наташі стало відомо також, що Августа Мільх чомусь була незадоволена поведінкою Ренати Целлер. Від воротаря Посельська довідалася, що квартирантка Августи Мільх майже завжди поверталася додому опівночі. Ці дані повністю суперечили відомостям, зібраним про Ренату Целлер, і тому, що говорив про неї своєму другові Кованьков. Якою ж вона була насправді? Серйозною, симпатичною дівчиною, як сказав Кованьков, чи такою, що навіть у родичів викликала незадоволення своєю поведінкою?

…У цю денну годину в музеї не було жодного відвідувача. Касирка кудись вийшла, і Посельській довелось її чекати.

На неї зглянулася контролерка, яка запросила дівчину спочатку оглянути музей, а потім купити квиток. Наташа спитала в контролерки про Августу Мільх. Так, Августа Мільх працює в музеї, в реставраційній студії. Це на другому поверсі.

Посельська старанно оглянула всі зали, а потім піднялася на другий поверх і ввійшла в реставраційну студію.

У великій світлій кімнаті працювало близько п’яти чоловік.

— Можна мені побачити товаришку Мільх?

— Я — Мільх.

Назустріч Посельській з глибини кімнати вийшла жінка в білому халаті. їй було років п’ятдесят. З-під білої докторської шапочки вибивалося сиве волосся.

— Слухаю вас.

— Я зараз оглянула музей. Я трохи захоплююсь глиною, і в мене виникло кілька питань.

— Будь ласка, проходьте.

Августа Мільх провела Наташу до свого стола.

— А чому ви звертаєтеся саме до мене?

— В цьому винна Рената Целлер. Дізнавшись, що я колекціоную глину, вона, по-перше, підмовила мене відвідати ваш музей, а по-друге, сказала, що ви поет глини.

Августа Мільх вислухала це з похмурим, непроникним обличчям.