Розділ «44»

На початку травня вже стало ясно, що не Хауссон, а його далеке начальство взяло гору відносно строків навчання. До школи прибув містер Гарц. Хто він був за посадою і званням, знав лише Хауссон. Але Суботін відразу помітив, що хоч Гарц ставиться до Хауссона зовні шанобливо, насправді зовсім з ним не рахується і поступово прибирає до своїх рук керівництво школою. Незабаром стало відомо, що випуск школи відбудеться наприкінці липня.

Гарц відвідував заняття, потім викликав до себе викладачів і вимагав скорочення програми. Одного вечора» черга дійшла і до Суботіна. Всі ці дні Суботін дуже хвилювався: адже саме тепер вирішувалося, чи зможе він виконати до кінця своє завдання. Всі викладачі розповідали, що Гарц розмовляв з ними грубо, не бажаючи слухати ніяких заперечень. Ще більшою несподіванкою для Суботіна було те, що Гарц зустрів його привітно. Вони сіли за низенький круглий стіл.

— Я навмисне запросив вас останнім, — сказав Гарц. — З вами у мене буде особлива розмова. Ваші лекції справили на мене дуже хороше враження. Більше того, те, чому вчите ви, я вважаю найголовнішим. Мабуть, ви добре розумієте, до чого готуєте цих людей. Хауссон теж хвалив вас. Скажу відверто, це мене насторожило. Бачите, хоч Хауссон непоганий працівник, але, по-перше, він трохи застарів, по-друге, після скандального провалу в Берліні почав виявляти таку надмірну обережність, яка в нашій справі неприпустима, бо для нас відмовитися од деякого риску — значить, перестати діяти. Словом, Хауссону пора на відпочинок.

— Згоден, — швидко зауважив Суботін, не уточнюючи, з чим він погоджується.

— Ну, а якщо ви згодні, мені легше буде з вами розмовляти. Розумієте, в чому справа, містер Скворцов. Сподіваюсь, ви позбавлені безглуздої національної образи. Я зараз говоритиму про росіян. Ми маємо великі резерви переміщених осіб з Росії, досить великі для того, щоб не обкладати ватою кожного, кого посилаємо туди як агента. Ми ведемо війну, і, як у всякій війні, у нас можуть бути втрати. Іншими словами, ми повинні брати до уваги фактор кількості — а значить, і прискорити підготовку агентів.

— Розумію, — з готовністю відповів Суботін.

— Дуже добре. Я чомусь був упевнений, що ми зрозуміємо один одного. Але це не означає, що нашу агентуру не треба вчити всім запобіжним заходам. Мені сподобалось ваше останнє заняття, зокрема попередження, щоб курсанти не вірили сліпо з непогрішність документів, які для них будуть підготовлені. Цілком правильно. Я подумав: необхідно підказати, що, прибувши в Росію, їм самим треба діставати там надійні документи. При нагоді — вкрасти, а то й убити людину, документи якої можуть стати в пригоді. Правильно?

— Звичайно… — Суботін помовчав і зніяковіло додав: — От ви похвалили мене, а я ж до цього не додумався. Але вже на завтрашньому занятті я ретельно розроблю вашу думку. — Суботін відразу помітив, що Гарцу його лестощі сподобались.

Задоволено вислухавши їх, Гарц сказав:

— Тепер ще одна надзвичайно важлива обставина. Раніше, засилаючи агентуру, ми не дуже приховували те, що робимо це саме ми. Але після кожного провалу Москва зчиняє неймовірний галас. Тепер розроблена зовсім нова система. Ви знаєте, що тут у переміщених росіян є багато різних організацій. Так от, підготовлену агентуру ми формально ніби передамо одній з них. Це влаштовуватиме всіх. Російські організації скажено рвіться до цього пирога. Тож нехай вони сядуть за стіл. Але за це всі громи й блискавки з Москви спрямуємо на них. Зрозуміло?

Неважко догадатися, з якою напруженою увагою слухав усе це Суботін. Його непокоїла думка: чи знатиме він про відправку агентів? І раптом — о щастя! — Гарц каже:

— Сюди незабаром приїдуть керівники російської емігрантської організації. Саме вони відкриють курсантам тонкощі нашої нової системи. Після їхнього переїзду ми усунемо звідси всіх осіб американського підданства. Останні тижні школа буде, так би мовити, виключно російською. Ми свою оправу зробили і поступимося місцем іншим, як це зробив у свій час містер Мавр. — Гарц засміявся з свого жарту і вів далі: — Але без свого ока залишити школу ми не можемо. І ви, містер Скворцов, до самого кінця будете тут нашим оком.

Суботін не витримав і задоволено посміхнувся.

— Чого ви радієте? — здивовано спитав Гарц.

— Дуже хитро ви все придумали, — відповів Суботін. — Давно треба було.

— А Хауссон цьому довго чинив опір.

— Навіть не віриться, — Суботін знизав плечима.

— Факт. — Гарц зітхнув. — Немає нічого небезпечнішого, ніж консерватизм віку, коли людина зупиняється, а думає, що вона все ще йде.