Розділ «46»

Наступного дня Суботін привіз у Мюнхен Гарасима Баркова.

Вони пройшли до Гарца, і той буквально засипав курсанта питаннями. Барков витримав цей натиск спокійно, відповідав коротко, чітко і навіть трохи ліниво. Суботін помітив, що Гарц не витримує холодного погляду курсанта.

Нарешті Гарц припинив розпитування і, помовчавши, сказав:

— Операція, яка вам доручається, організаційно і технічно продумана ідеально. Але риск є риск. Можна і загинути. Чи готові ви до цього?

— Я вже давно готовий… та щось досі не гину.

Гарцу відповідь явно сподобалась, він глянув на курсанта з цікавістю і повагою.

— Добре. Ідіть у свій номер. Він поруч з моїм.

Не встигли Барков і Суботін розкласти речі у своєму двокімнатному номері, як до них прийшов Гарц у супроводі високого, неохайно одягненого чоловіка. Гарц вказав своєму супутникові на Баркова.

— Підходить?

Той оглянув курсанта з ніг до голови.

На це Барков реагував цілком байдуже: стояв у вільній позі, втупившись сірими, немигаючими очима в незнайомця.

— Так, цілком, — відповів той. Гарц підштовхнув Баркова до незнайомця.

— От і добре! Знайомтесь, містер Барков. Це — винахідник. Так ви його й називатимете: «містер винахідник». Він сконструював чудову машину, а ви перший випробуєте її. — Потім Гарц відрекомендував «винахідникові» Суботіна. — Це старший інструктор школи Іван Іванович. Він простежить за підготовкою.

Не звертаючи уваги на слова Гарца, «винахідник» все ще розглядав Баркова.

— Ви вмієте плавати?

— Вмію.

— Добре?

— Досить пристойно.

— Тоді не гаятимемо часу.