Розділ «10»

— Сама Рената, — зітхнувши, сказала вона, — не знайшла часу зайти сюди. Добре, що хоч вас підмовила. Які ж у вас до мене питання?

Посельська помітила, що після згадки про Ренату Целлер Мільх стала менш привітною.

— Чи встановлено точно, коли людина вперше почала користуватися глиняним посудом?

— Точно ні, — сухо відповіла Августа Мільх. — Похід археологів у глибину віків ще триває. Поки що в пластах історії, розроблених археологами, глина супроводжує людину всюди.

— Посуд?

— Не тільки. Зброя, скульптура, іграшки.

— Чи є класифікація мистецтва стародавніх майстрів глини?

— Дуже груба, а іноді й спірна. Між іншим, найцінніша колекція стародавньої глини була в Західній Німеччині, але, на жаль, її нещодавно вивезли… — Августа Мільх посміхнулась. — Мабуть, любителі глини є і в західних країнах, а повітряний міст, як і всякий міст, має діяти в обох напрямках. — Раптом Августа Мільх запитала: — Ви подруга Ренати?

Посельська посміхнулась.

— Ми колись разом училися в школі. А потім бачились усього два рази.

— Ви спортсменка?

— Чому спортсменка? — здивувалася Наташа.

— Я подумала, що ви, як і Рената…

— А хіба Рената спортсменка? Вона мені про це не казала.

Августа Мільх посміхнулась.

— Мені вона говорила, що хоче стати чемпіонкою з плавання. Але, думаю, спорт був для неї лише приводом для того, щоб зникати вечорами.

— Он як! — засміялася Наташа. — Цікаво, де ж вона тренується? Обов’язково сходжу подивлюся.

— Нібито в басейні профспілки будівельників. Але зараз її в Берліні немає.

— А де вона?

— В сестри, у Франкфурті.