Розділ «39»

Журналісти, галасуючи і штовхаючись, залишили зал. Суботіна і Кованькова вивели через двері на сцені. 1, нарешті, настала хвилина, коли Посельська опинилась у залі сама. Що робити? Наташа пройшла на сцену, але двері там були зачинені. Тиша, яка запанувала після неймовірного гамору, лякала. Наташа швидко вийшла із залу. У фойє — жодної душі… В готелі портьє, передаючи Наташі ключі, сказав:

— За вами борг, фрейлейн.

— Невже мій номер не оплачено? — здивувалася Наташа.

— На жаль! — Портьє розвів руками і багатозначно посміхнувся.

— Добре. Я зараз же піду в міняльну контору, одержу марки «Б» і заплачу…

Наташа вийшла з готелю і мало не зіткнулась з чоловіком, який усі ці дні ходив за нею слідом. Він посторонився і, трохи піднявши капелюха, пробурмотів пробачення. Але за Наташею не пішов.

Обмінявши марки, Наташа повернулась до готелю. На порозі її засліпив спалах фоторепортерської лампи. Всі, хто був у вестибюлі, проводжали її зацікавленими поглядами. Наташа все зрозуміла: мабуть, поки вона ходила, радіо вже розтрубило про прес-конференцію. Портьє, одержуючи від неї гроші, сказав, усміхаючись:

— Ви зробили прекрасну рекламу нашому готелю.

Чоловік, з яким Посельська зіткнулась біля входу, сидів у кріслі в глибині вестибюля і поглядав на неї з незрозумілою посмішкою. До стойки портьє підійшов і став поруч з Наташею якийсь літній, пом’ятий чоловік.

— Прошу пробачення. Кілька запитань для газети.

— Я втомилась… — Наташа хотіла піти, але кореспондент заступив їй дорогу.

— Тільки два запитання. На попередній прес-конференції вас відрекомендували як наречену російського офіцера. Де він тепер?

— Не знаю.

— Чудово. І ще одне питання: чи розраховуєте ви стати дружиною того офіцера і коли?

— Це наша особиста справа. — Наташа безцеремонно відштовхнула кореспондента і швидко збігла сходами.

У номері прибирала літня німкеня. Побачивши хазяйку кімнати, вона вимкнула пилосос і з відвертим презирством глянула на Посельську.

— Ви справді німкеня? — раптом із злістю спитала вона.

— Так, німкеня, — втомлено відповіла Наташа, вішаючи на плічка пальто.

— Як вам тільки не соромно займатися такими справами!