Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ В СОЮЗІ З БОЛЬШЕВИКАМИ»

Якось ідучи Катерининським проспектом, я почув, як хтось гукнув до мене з вікна. Я оглянувся й побачив сотника Ол. Благодіра, що працював зо мною в ГУГШ Міністерства військових справ у Кам'янці (в архівнім відділі). На моє питання, що він тут робить, Благодір відповів, що він переховується вже довгий час у знайомих, і просив мене якось помогти йому в потребі. Я взяв його зараз з собою до бюра ревкому, видав йому посвідку на подорож, і він подався до своєї рідні.

Наприкінці січня в ревкомі обмірковувалася справа призначення командувача УГА. На це місце висували кілька кандидатур: полк. Вітошинського, дотеперішнього кмдта запілля УГА, полк. І. Роґульського й отамана артилерії УГА Вол. Клодницького. Над цими кандидатурами тривала довга уперта дискусія. На одній нараді членів ревкому та запрошених громадських діячів І. Макуха й інших Ст. Шухевич обстоював кандидатуру полк. Вітошинського; Курах опонував проти цього кандидата. Він висував кандидатуру полк. Роґульського, мотивуючи так: старі, австрійські старшини в УГА надто закостенілі й не надаються до ведення нашої армії бурхливих революційних часів. Роґульський добре обізнаний з відносинами в Україні і знає всі способи тактики, що витворилася й оформлювалася під час революції на побоєвищах України. Але Роґульський рішуче відхилив свою кандидатуру. Макух, Конар і Балицький Микола запропонували отамана В. Клодницького, що був тоді кмдтом групи «північ», до якої належали Літинська бриґада і повстанські загони Шепеля та Степанишина. Вони знали свого кандидата з часу перебування їх у Хмільнику, де Клодницький був кмдтом міста й перебував у близьких зв'язках з Крайовою Радою УНР. Але на цій нараді остаточно кандидата не устійнено. В цю справу втрутився А. Хвиля, а потім ще й Ковтунович. Вони були проти Вітошинського, як старого старшини австрійської школи, отже людини «обмеженої». На їхню думку, на таке становище треба б добрати людину з революційним розмахом. Але вони також були й проти Клодницького; закидали йому розтрату військового майна, розпродаж цукру та шкіри тоді, як він був кдмтом Хмільника. Курах додумувався, що хтось із старшин очорнював Клодницького перед Хвилею, бо цей вимагав усунення його з посади кмдта бриґади й віддання під суд.

Довго тривав спір за цю кандидатуру, а що Хвиля уперто стояв на своєму, Макух зажадав від нього сконкретизувати закиди проти цього кандидата на письмі. Якщо буде підстава, то ревком сам віддасть під суд от. Клодницького. Врешті в суперечку між Макухом і Хвилею втрутився Ковтунович. Він казав, що не можна засуджувати людину на підставі пліток та поговорів. Він порадив вислати когось до Хмільника, щоб довірочно перевірив усі закиди в справі зловживань Клодницького. На його думку, слідство мав би провадити тільки галичанин, що ніяк не зв'язаний з Клодницьким. З-поміж членів ревкому один Курах не знав його й міг об'єктивно провести слідство. Він, хоч і нерадо, вибрався до Хмільника, Синяви, Уланова й Райгородка — тобто туди, де Клодницький, за словами Хвилі, учинив зловживання.

Наслідки праці Кураха дали таку картину: в Синяві була цукроварня, де бриґада Клодницького одержувала свої приділи. А що стрільці цієї бриґади охороняли склади цукру від грабіжників з-поміж місцевих людей та від приблудних кримінальних елементів, то бриґада одержувала ще додаткові приділи. За заощаджений цукор та за додатковий Клодницький купував в Уланові шкіру на взуття для своїх стрільців. Таким самим способом він добував матеріяли на однострої та білля для своїх людей. Наслідком цього стрільці бриґади Клодницького були одягнуті, озуті й неголодні. Тому вони любили свого командира; його господарство було розумне й доцільне.

З таким звідомленням вернувся Курах до Вінниці; він казав, що має повне вдоволення, що спричився до реабілітації людини, яку безпідставно кривдив його таємний ворог інтриґами й наклепами. Ревком прийняв до відома звідомлення Кураха, але Хвиля не був задоволений таким обертом справи. Він, щоправда, не підносив більше своїх закидів проти Клодницького, аде його кандидатура не вдовольняла Хвилю. Здається, він мав свого кандидата, але покищо не висував його.

Отаман артилерії Володимир Клодницький (нар. 2 квітня 1891 р.) Командир Хмельницької групи УГА, рекомедований Вінницьким ревкомом на командувача УГА

(в уніформі австрійської армії).

Ревком викликав Клодницького до Вінниці, він узяв участь у засіданні і тоді вперше почув, що він є кандидат від ревкому на командувача УГА. Він був дуже здивований цим і заскочений, вагався, чи зуміє впоратися з новими обов'язками. Остаточно він погодився бути кандидатом від ревкому. Але ця кандидатура відпала, бо большевики мали щодо УГА свої пляни й свого кандидата на її командувача.

Для з'ясування мотивів, якими керувався Вінницький ревком при висуванні кандидатури отамана Вол. Клодницького на командувача УГА, вважаю за потрібне спинитися на значінні Хмільника в тому часі та на ролі, що припала згаданому нашому старшині. При цьому я, окрім своїх особистих записів, користуюся також спогадами отамана Клодницького,[30] що їх дав до мого розпорядження.

Місто Хмільник лежить в осередку промислово-торговельного району, між Любаром – Бердичевом – Козятином – Літином – Калинівкою й Старою Синявою. В цьому районі були цукроварні, млини й тартаки, текстильні фабрики, ґуральні, кравецькі й шевські кооперативи. Тому цей район мав велике значення для постачання УГА, особливо в справі забезпечення вояцтва одягом, біллям, взуттям, навіть санітарними матеріялами, що їх роздобували шляхом товарообміну (за цукор і сіль); також харчі для армії й лікарень легко було здобувати в багатому районі Хмільника.

Від серпня 1919 до березня 1920 ця територія жила мирним життям, всі підприємства працювали безперебійно, під захистом хмільницької залоги (під командою отамана Клодницького й повстанських загонів Шепеля з осідком у Вонячині та Степанишина з осідком у Старій Синяві). Ці формації працювали в повній згоді й провадили спільно деякі військові акції; вони не допускали ні поляків до Ст. Синяви, ні денікінцв, як також і червоних москалів, що не раз пробували вдертися в цей район.

Отаман Клодницький був не тільки добрим бойовиком, але й тактовним та обачним адміністратором і здобув для себе й цілої залоги симпатії серед населення, а серед жидівських багатіїв — значну матеріяльну поміч для вояків. Його стрільці були добре одягнуті й узуті, мали досить білля й належне харчування; тифозні в лікарнях були забезпечені лікарською обслугою й санітарними матеріялами. В серпні 1919 р. Начальна Команда УГА призначила його на кмдта Хмільницької залоги, з підлеглістю 1-му Галицькому Корпусові. Коли у вересні Міністерство війни УНР зарядило мобілізацію 15-річників для поповнення стягів УНР і УГА, отаман Клодницький почав формувати з тих, що видужували, Літинську бриґаду; одначе воєнні події не дали йому змоги завершити процес формування цієї бриґади. Хмільник опинився у прифронтовій смузі.

В листопаді того року Клодницький став кмдтом «Групи Північ» на підставі наказу Штабу Головного Отамана (через кмду 1 Галицького корпусу). Відносний наказ був:

КОМАНДА І ГАЛИЦЬКОГО КОРПУСА, ВІННИЦЯ 3/ХІ 1919.

Приказом Штабу Головного Отамана, ч. оп. 1406 підчиняється вся міліція приказам І Галицького Корпуса. Вона має задачу охороняти район Старі Прилуки – Козятин – Райгород – Пиків (включно). На захід до цего району притикає район групи отамана Клодницького; її західна границя: Любар – Остропіль – Стара Синява. Отаман Клодницький переймає команду над підгрупою Бердичів і підгрупою Хмільник. Обі підгрупи — підгрупа Бердичів і Підгрупа Хмільник називаються «Група Північ», постій у Хмільнику. Постій підгрупи Бердичів у Калинівці. При тій групі буде приділений пор. Клим Шостак, як старшина зв'язку. Прикази, доставлені пор. Шостаком, маються безуслівно й точно виконувати й вважати їх приказами Головного Отамана. Так само прикази отамана Клодницького.

В 2 точці приказу подаються точні інструкції в справі постійного зв'язку поодиноких частин «Групи Північ» і дається розпорядження підгрупі Бердичів перейти до Калинівки. Потім повідомляється, що кмда І Галицького Корпуса переходить 4 листопада до Вінниці, де належить тримати постійний зв'язок (телефоном) з тією командою. В наказі нормується район, який має забезпечувати група Клодницького за ним же пересланим кмді Корпуса шкіцом.

Ч. оп. І Корпуса 916/1, підпис начальника штабу: отаман Кунліш. За згідність з ориґіналом підписав дир. канцелярії Близнак.

У грудні після любарських подій (бунт Волоха), коли зліквідовано наш фронт, і деякі члени Уряду УНР подалися за кордон, у Хмільнику зібралися державні й політичні діячі, які не еміґрували й продумували справу створення державного центру в Хмільницькому районі, що охоплював коло мільйона душ населення. Тоді створено т. зв. Крайову Раду, а пізніше в Літині Раду Республіки. На нараді в Літині був наш прем'єр І. Мазепа. Обидві установи очолював Іван Макух, від УГА до їх складу входив і я. Ми бачили тоді працю отамана Клодницького (він саме тоді видужував від сипняка). Коли під кінець грудня Вінницький ревком обмірковував справу призначення на начального командувача УГА, наша увага спинилася на особі Клодницького.

Зимою я дістав листа з Києва від С. В. Тобілевичевої, що вона тяжко бідує з своєю хворою матір'ю. Вона писала, що по відході УСС-ів на її хутір, де вона часто гостила нас у себе, налетів Махно, пограбував і знищив хутір, і вона живе тепер у великих нестатках.

Мені хотілось конче помогти якось цій нашій діячці сцени й видатній громадянці, а до того великій приятельці УСС-ів. Тому я попросив до себе мого приятеля з часів дитинства, тепер старшину інтендантури; він відав великим складом харчів УГА в артилерійських касарнях, недалеко від залізничої станції. Він був дуже чесна людина, прекрасно виконував свої обов'язки. Ніколи не користався сам з того, що мав у віданні харчові запаси, навіть разом з нами голодував. Я дав йому прочитати лист С. В. Тобілевич і запитав, чи не міг би він видати щось із свого складу. Мій приятель спершу рішуче відмовив. «Як я це зроблю?» — сказав він. «Таж у мене кожний мішок має свою метрику». «Я не розуміюся на цьому, Ромку, — кажу йому, — але ми мусимо помогти Тобілевичевій. Як це зробити, то твоє діло». Він стояв на своєму й далі, і ми нарешті посварилися. Я з тим і пішов. Але я знав, що в нього було добре серце та що він таки щось зробить. І справді, незабаром прийшов його посланець із запискою, що він має приготованих два пуди борошна, один пуд сала й один пуд цукру; я даю прислати одного певного УСС-а по ці речі. Їх відвіз мій колишній стаєнний, гуцул Лесь Білак, з околиці Косова, до Києва й привіз листа від С. В. із зворушливою подякою за те, що врятував її хвору матір від голоду. Закликав я знову до себе мого приятеля і дав прочитати листа. В його очах заблисли сльози зворушення.