Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

87Пріск дав прекрасний, класичний опис русько-князівського пиру зі співцями та скоморохами, який чи й знайдеш в іншій нашій літературі. Опис настільки яскравий та докладний, що без будь-яких змін може бути використаний для вивчення життя та побуту князів учнями та студентами, а також як сценарій для кіно про князівську добу.

88Афінаїда (Євдокія)—дружина Феодосія II. Вбивство Саторніла, ймовірно, відноситься до 444 р. Як бачимо, від самодурства імператора, і навіть його дружини, не міг бути захищений навіть багатий і знатний чоловік. Під яким тоді захистом законів могли знаходитись бідні або не родовиті громадяни, про що говорив Пріск нашому Греку? В той час у наших предків не було писаних законів, але було звичаєве право, яке захищало членів роду та племені надійніше, ніж хвалені римські закони.

89Ісаври — дике розбійницьке плем'я, що жило на південних відрогах малоазійського Тавра. Часто нападали на Римську імперію. Ісаври приймалися на службу візантійським урядом як найманці, часто були охоронцями.

Зінон-ісавр, його ісаврське ім'я Тарасікодісса. Був одружений з Аріадною, старшою донькою імператора Левка І. 474 р. став імператором після смерти свого сина Левка II, який ще дитиною був проголошений імператором під тиском Левка І, що не любив свого зятя. 475 р. Зінон разом з дружиною змушений був втекти в Ісаврію внаслідок змови проти нього його тещі Веріни та її брата Василиска. 476 року йому вдалося повернути престол, на якому він знаходився до 491 р.

90Латиняни та греки міряють своїми мірками, все зводять до грошей, поняття чести ("цезарю непристойно брехати") на цій стадії розвитку римсько-візантійського суспільства для них вже в минулому. Заява, що Констанцій обіцяв Аттилу гроші, є вигадкою Пріска, бо навіть аби той і обіцяв був гроші, то не розпатякував би про це. Аттило не був настільки бідний, щоб брати хабарі від своїх підлеглих, треба пригадати також його скромність та невибагливість в одязі та їжі. Він міг сприяти Констанцію і від широти душі. Окрім того, Аттило, як державний муж, був зацікавлений, щоб його підлеглі ріднилися із знатними та впливовими римлянами, це зміцнювало зв'язки Скіфії з Римською імперією, яка була ще досить сильною. Аттило видається мудрішим і морально вищим за римського імператора.

91Як бачимо, "управитель поселень", і далі "села", а не кочових орд. Скіфи, як свідчить вся розповідь Пріска — виключно осілий землеробський народ. Характерно, що в оточені Аттила Пріск не назвав жодного ватажка кочового племені чи орди. Найпростіше пояснення — їх там не було, що не дивно: Аттила оточували свої люди, а ординці були непокірними васалами, їм і довіряти не можна було.

92Аспар Флавій — алан або слов'янин, родич Плінти, головнокомандуючий візантійською армією 431-471 рр., консул 434 р., опирався головним чином на військову старшину та вояків варварського походження. Мав величезний вплив при константинопольському дворі. За його сприяння були обрані імператорами Маркіан (450-457 рр.) та Левко І (457-474 рр.). Обидва вони починали службу в армії рядовими вояками під керівництвом Аспара та його сина Ардавура. Сам Аспар не міг претендувати на імператорську корону, бо дотримувався аріанської віри і не хотів від неї відмовлятися. Аспар та Ардавур були страчені 471 р. імператором Левком І.

93 Ще раз (в котре вже!) виявляється благородство Аттила. Аби він був тюрком або монголом, то за вчинком Вігіли нагайно настала б жорстока розплата не лише з ним, але й з його сином, а можливо й з усіма, хто прибув з Вігілою. У той час ні римські імператори, ні інші європейські "рекси" не були гуманнішими за кочовиків. Натомість Вігіла відбувся лише переляком та викупом, немов би він був простим полоненим. Аттило цінував людське життя, не в приклад "благородним" римлянам. Ні тодішні, ні сучасні європейці цього збагнути не можуть, це поза межами їхнього розуміння, тому Аттило та його народ для них якщо й не інопланетяни, то принаймі й не європейці.

94Отже, Скіфія починалася за Істром і за Дреконом. Істром називалася нижня течія Дунаю, а Дрекон, як установив Гр.Василенко — це сучасний Арджеш. Ніколи Скіфією тодішні письменники не називали Паннонію або терени сучасної східної Угорщини. Скіфські землі — це терени від Істра (Пріск уточнює — від Дрекона-Арджеша) на схід та північний схід аж до Волги та Північного Кавказу.

Давні автори одну й ту ж річку, Дунай, називали або Данувій, або Істр. Після У-УІ ст. це були дві назви однієї річки, але до того найчастіше кожна з назв відносилась до Дунаю в певному місці: Істр — назва в нижній течії, Данувій т— у середній та верхній. Те місце, звідки Дунай називали Істром, досить умовне, але все ж таки варто внести певну ясність. Це має пряме відношення до нашої теми, бо Скіфія починалася "за Істром". Питання грунтовно вивчила О.Скржинська [3, с.191-193], висновками з її роботи я й скористуюсь.

"В уявлені Йордана Дунай називався Істром, починаючи приблизно з території, де в нього зліва впадає Тиса, а справа — Сава". Але в такому разі правобережжя Тиси не відноситься до земель Скіфії, бо це було б "за Данувієм", отже йдучи "у Скіфію", посольство не могло переходити Тису, а тоді вона не є у переліку трьох великих річок, що їх згадують Пріск та Йордан. Йордан жив в середині VI ст., а інші, давніші, автори назву Істр відносять до Дунаю значно нижче по течії. Послухаємо О.Скржинську далі:

"Про дві назви Дунаю в застосуванні до верхньої та нижньої течії писали всі найвідоміші географи античности. У Страбона... грунтовно повідомляється, що "частина річки, яка знаходиться вгорі, від джерел до порогів, називали Данувієм". Під порогами чи водоспадами, "катарактами", найімовірніше мали на увазі тіснини Трансільванських Альп, що підступали до русла Дунаю, в яких річка звужена горами, проходить спочатку так звані "Клісури" (запирання, замикання), а потім "Залізні ворота" поблизу міста Турну — Северина [у сучасній південно-західній Румунії—А.К.]. Ширина Дунаю в Клісурах зменшується до 112 м. Тут був свого роду перерив річки; на правому березі була вирубана в скелі римська дорога часів дакійського походу імператора Траяна в 103 р. після Р.Х. Страбон пише, що до Клісур та Залізних воріт Дунай називався Данувієм, — так називали його даки. "Частина ж річки, що знаходилася нижче за течією, до Понта включно, у гетів називається Істром". При цьому, зауважує Страбон, "даки одномовні з гетами""...

За Птолемеєм, Істр починається біля міста Аксіуполя, на правому березі нижнього Дунаю, там, де річка повертає різко на північ, відділяючи Добруджу із західного боку".

Підсумовуючи сказане, можемо зробити такий, не категоричний, але найімовірніший висновок — Істром місцеві гето-дакійські племена називали Дунай нижче від природнього рубежу — Залізних воріт, а Данувієм — вище від них. Від гето-дакійців ці назви перейшли до греків та римлян. Західна Скитія у вужчому значенні, тобто там, де могли випасати свої отари кочовики (скити, сармати, алани) знаходилась в придунайській долині, з півдня обмежувалась Істром, а з півночі — Південними Карпатами. В ширшому значенні Скитія - все, що на схід від умовної лінії "Залізні ворота — північ". Остання межа могла переноситись на захід до Тиси, але не далі. Центром Великої Скіфії була Русь-Україна. Десь тут, на правобережжі Дніпра, не доступна ні для римлян, ні для германців, знаходилась столиця Князя Аттила.

95До речі, у нас і зараз так принято, щоб керівник певної місцености зустрічав дорогих гостей на її межі. Як бачимо, Пріск засвідчив і цю нашу традицію, що веде в глибину тисячоліть. В протилежному разі поведінку могутнього Аттила (тобто, зустріч посольства на границі) важко було б зрозуміти.

96Пріск пише про погордливість Аттила під час зустрічі, але з подальшого опису випливає, що він, як великий державний муж, лише грав роль. Аттило мав очевидну військову перевагу над римлянами, і його ставлення до них під час посольства Анатолія та Нома було обумовлено, звичайно, не подарунками та улесливими словами, а благородством та великодушністю, яка притаманна українській душі. Після спроби замаху римлян на нього він не відповів жорстокою помстою, як було принято в ті часи, а великодушно простив злочинців і зробив суттєві кроки до примирення при умові, звичайно, дотримання договорів. При розв'язанні спірних питань він надавав безумовну перевагу дипломатичним крокам, а не силі зброї. У нього є чому повчитися і сучасним "миротворцям" та "борцям з терористами". Йому було зовсім не обов'язково відпускати римських полонених без викупу й не вимагати повернення своїх втікачів. Він це зробив, і тим самим довів нащадкам, що морально і культурно був значно вищий за продавжних, пожадливих та підступних римських імператорів.

97Звірячі хутра" — це, безумовно, одяг із "шкірок лісових мишей" А.Марцеліна [див. 1,31.2.5]. "Царські скіфи" — керівна верхівка слов'ян, племінна знать, князі та бояри.

98Авсоріани або авсії жили біля озера Трітоніди (сучасного Лудеахського) в південній частині Туніського володіння, — зауваження Г. Дестуніса.

99Цей уривок з роботи Йордана [3, 178; 179], і в якійсь мірі є повторенням того, що в оригіналі у Пріска (див. 9.29,38). Але є і деякі відмінности. У ГДестуніса він зовсім відсутній, а В.Латишев розташував його раніше. Вважаю за доцільне як цей, так і наступний уривок розташувати саме після закінчення опису всіх дипломатичних переговорів між слов'янами та римлянами.

100Порівняйте назви та порядок річок в Йордана та Пріска (див.9.29). Назви двох перших річок Йордан змінив (Тігас — Тісія), наблизивши першу до Тиси. Не знаючи, з якою річкою ототожнити Дрікку, записав її останньою, змінивши таким чином, і напрямок руху посольства.