Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

101Відікула — у перевиданні роботи Йордана "Getica" О.Скржинською написано Відігойа, тобто від часу В.Латишева до часу О.Скржинської (приблизно 80 років). Латишев та Скржинська користувалися різними виданнями для перекладу, тому тут може бути якась нечіткість та непорозуміння з написанням букв, проте не виключено, це пов'язано з тим, що Відікула звучить не по готському, а по слов'янському (це ж наш пізніший Вакула!), чого дослідники ніяк не могли допустити, тому й літери замінили.

1023 усього оповідання Пріска не випливає, що Аттила був бундючний. А слова "з властивою бундючністю" свідчать про неприхильне ставлення до нього Пріска, а швидше всього його переписувача Йордана.

103У цьому місці В.Латишев робить таке зауваження: "культ меча у скіфів в подробицях описаний у Геродота, IV, 62". Але ж бо Геродот писав про іраномовних скитів, які ніякого відношення до азійських тюрків чи монголів, як представляють гунів Пріска наші "гунологи", не мають, нізвідки не прийшли і були на землі Руси-України до описуваних Пріском подій понад 1000 років. Зацікавленість Аттила мечем Орея також свідчить про те, що в генезі слов'ян скити відігравали значну роль, якщо їхні легенди та культ меча стали такими близькими для антського вождя. Див. також коментар ч.84.

Ось що повідомляє Геродот про культ меча у скитів. Назвавши скитських богів, далі він пише: "їм не мають звичаю ставити зображень, жертовників чи святилищ, окрім одного Орея: йому ставлять... Орею ж жертвують так. В кожній скитській области будують коло житла старшини святилища Орею. Стягують в'язанки хмизу на купу довжиною та шириною біля трьох стадій, висотою трохи меншу. [Стадія — міра довжини, приблизно 180 м]. Згори роблять чотирикутну площу. Три сторони її стрімкі, а четверта похила. Щороку довозять до тієї купи по сто п'ятдесят возів хмизу, бо вона через дощі осідає. На кожній такій купі застромлюють старий залізний меч — це і є зображення Орея. Цьому мечеві щороку приносять жертви з худоби й коней, і в більшій кількости, ніж іншим богам. З воєнних бранців, узятих живцем, з кожної сотні жертвують одного, але не тим способом, що й худобу, а іншим. Вони покроплюють їм голови вином і заколюють людей над посудиною. Потім виносять [посудину] на ту купу хмизу й випливають кров на меч. Отже, це виносять на гору, а внизу біля святилища роблять таке. Відрубують кожному забитому праве рам'я з рукою й кидають у повітря. Після закінчення обряду йдуть геть; рука ж лежить там, де впала, а осібно померлий".

А ось що подає Галина Лозко про Бога Арея - Орея та його культ: "Існує припущення, що кожна волость скіфської землі приносила в святилище свої мечі для освячення. Геродот описав це святилище досить примітивно, археологічні дослідження нині дають значно величнішу картину цього культу. Міфологема чарівного меча, який поборює всіх ворогів, існувала на Слов'янщині кілька тисячоліть, а відгомін її доси живий в народних казках, легендах та билинах. Сюжет пошуку непереможного меча використав Іван Білик у своєму романі "Мея Арея". Щодо походження імені цього Бога, то мовознавці його просто зігнорували: у словниках української мови нема ніяких згадок цього слова. Однак, в народній Зодії (яка, вірогідно, має свої витоки з язичницьких "Звіздочотів") збереглась назва сузір'я Арес (за часом близьке до Овна), в якому Сонце перебуває 18 квітня-14 травня. Ареєм також в народі називається планета Марс, день якої—вівторок. Виходячи з цього, можемо припустити, що в основі імені Арей — корінь Ар-, Яр- або Ор-, що цілком узгоджується зі слов'янською мовною і міфологічною системою. У скіфській мові до нього близьке слово аріма - один" [10, с.21,22].

1040норія чи Гонорія — сестра західно-римського імператора Валентиніана. Претендувала на імператорський престол. Йордан повідомляє, що він ув'язнив її немов би для збереження чистоти звичаїв та чести сім'ї. Вона таємно послала євнуха до Аттила і просила його захистити її від всевладдя брата [3,224]. А ось що виявив Г.Дестуніс: "Іоанн Антіохійський, що жив, як вважають, у VII ст., розповідає, що Гонорія, сестра Західного імператора Валентиніана III, допоминаючись престолу, послала Аттилу гроші та обручку, на знак свого з ним заручення. Аттило став готуватися до походу, а Валентинівн, повідомлений Феодосієм II про те, що відбувається, покарав всіх співучасників сестри, а помилував її одну, схилений до того проханнями їхньої матері Плацидії.

Феофан приписує війну Аттила проти Валентиніана відмовою останнього видати за нього сестру Гонорію.

105Пройшов лише рік, як Аттило просто так, по доброті своїй душевній, повернув візантійцям завойовані нашими предками у важкій боротьбі землі на правобережжі Істру, і миттєво настала розплата за недалекоглядність. Маркіан не посмів би так нахабно відповідати, аби військо слов'ян стояло в Македонії та Фракії, недалеко від Константинополя. Великий муж був Аттило, але й він робив політичні промашки, бо погано знав своїх улесливих суперників. В міждержавних стосунках треба брати до уваги лише державні інтереси, особисті ж уподобання чи неприязнь відносяться до емоцій, і політиками мусять бути в собі нещадно задушені.

106Тезеріх (Гейзеріх) — король вандалів в 428-477 рр., які спочатку були на Піренейському півострові, але внаслідок тиску на них готів (везеготів), свевів та римлян 429 р. з частиною аланів переправились через Гібралтар на африканське узбережжя. Внаслідок впертої боротьби з римлянами на 100 років відвоювали у них значну частину африканських провінцій. В червні 455 р. війська вандалів під проводом Гезеріха захопили Рим й грабували його протягом двох тижнів.

Йордан повідомляє [3, 184; 185], що Гезеріх подарунками підштовхував Аттила на війну з везеготами. Це цілком можливо, бо вандали їх побоювались й могли робити кроки до їхнього ослаблення, але О.Скржинська пише, що це важко обгрунтувати [3, с.310].

107Аецій — видатний полководець Західно-Римської імперії часів імператора Валентиніана III (425-455 рр.). Народився близько 390 р. на нижньому Дунаї, в провінції Скіфія (сучасна Добруджа), де його батько Гауденцій стояв з військами на лінії оборони імперії від варварів. В молодому віці був заручником спочатку

82

у готського короля Аларіха, а потім у "гунів", де познайомився, а можливо і заприятелював з молодим Аттилом. Це дало йому можливість вивчити військову організацію та способи ведення війни скіфами. В ряді випадків Аецій користувався послугами скіфських військових загонів й прекрасно керував ними. Глибоке знання варварського світу допомогло йому понад тридцять років підтримувати дряхліючу Західно-Римську імперію ("Гесперію") часів нікчемного імператора Валентиніана III, коли він діяв силами найманців-варварів проти . варварів.

В 40-х роках V ст. зміцнив свій союз зі скіфами шляхом передачі Аттилу Панноніїта відправкою йому свого сина Карпіліона як заручника. В 450 р. союз Скіфії з Гесперією розладнався, між ними дійшло до війни, найдраматичнішим моментом якої була Каталаунська битва 451 р., де Аецій керував з'єднаними римо-везеготськими військами проти з'єднаних сил варварів (скіфи, остготи, гепіди, унни) під орудою Аттила. Перебіг битви описаний Йорданом в "Гетиці". Одні дослідники вважають наслідок одноденної битви, де з обох боків загинуло близько 165 тис. вояків, неясним, інші ж приписують перемогу Аецію. Насправді, після величезних втрат своїх військ і боячись їх остаточного розгрому, везеготи та римляни залишили поле битви і поспішно відступили у невідомому напрямку. Це дало можливість Аттилу піти на південь і напасти на Італію.

Останні три роки життя Аеція невиразні. Очевидно, із залишками свого війська він перебував десь в Іспанії. 21 вересня 454 р. імператор Валентиніан III власноруч вбив свого найкращого полководця. В помсту за смерть свого ватажка дружинник Аеція гот Оптила менше, ніж через рік, вбив Валентиніана.

108Збереглися й інші повідомлення Пріска, що стосуються Великого Князя Аттила та його часу, з більшими чи меншими спотвореннями переказані Йорданом у "Гетиці", зокрема, Каталаунська битва, підкорення Італії та його смерть. Вони будуть розглянуті при аналізі роботи Йор'дана.

109Зауваження Г.Дестуніса: "Про підкорення нувів [нубійців] та влемміїв при Маркіані свідчить Йордан в lib. De succes.regn.: "З парфами та вандалами, які все спустошували, заключив він мир, погрози Аттила угамував, а нувів та влемміїв, що насунули із Ефіопії, присмирив і відігнав від римської землі за допомогою Флора, прокуратора Олександрії (Валезій)". Влеммії — племена, що жили між Нілом та Червоним морем. '

110Філи — острів на Нілі з храмом Ізіди на півдні Єгипту. Як бачимо, однією з причин вторгнення нубійців та влемміїв була заборона римлянами вільно відвідувати їм храм та поклонятися богині Ізіді. Власне, з боку вказаних народів це була визвольна боротьба проти римських поневолювачів.

111Хоч цей уривок нічого не говорить нам про наших предків, але оповідає про долю Максиміна, посольство якого до Аттила свого часу так яскраво змалював його секретар Пріск. Наступне зауваження Г.Дестуніса розповідає не лише про боротьбу поневолених народів з римськими окупантами, але дещо й про самого Пріска.

112Видавці додають сюди наступний текст із Евагрія, в якому е посилання на Пріска: "Протерій отримав єпископіюза загальним вибором синоду Олександрійського. Як тільки він посів свою кафедру, сильні, нестримні смути виникли в народі, як звичайно буває в подібних випадках: одні вимагали Діоскора, а інші мужньо відстоювали Протерія, так що від цього постало багато незцілимих нещасть. Пріск, ритор, оповідає, що він у той час прибув із Фіванської области в Олександрію і бачив народ, що кидався на начальників і закидав каміннями війська, коли вони готувались зупинити заколот. Він говорить, що війська відступили до колишнього храму Сарапіса, а народ, що збігся, обліг і спалив їх там живими. Коли імператор узнав про це, то відправив дві тисячі новобранців. Вітер був попутний, так що шостого дня прибули вони у велике місто Олександрію. >Але вояки почали знеславлювати дружин та дочок Олександрійців, від чого сталися ще більші нещастя. Зібравшись, народ просив Флора, що одночасно був військовим та громадянським начальником, дозволити роздачу хліба, яка було припинилася, відкрити лазні, видовища і все те, що було закрито внаслідок народних безпорядків. І Флор, за порадою Пріска, з'явився до народу, обіцяючи йому все це, і швидко угамував заколот" [ГДестуніс, ком.104].