Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть.

Походження та дії гунів.

Книга І.

Гуни в описі Амміана Марцеліна

та в повідомленнях інших письменників.

Ця робота є першою із серії робіт про гунів, що в своїй основі використовують першоджерела, тобто повідомлення Амміана Марцеліна, Пріска Панійського, Йордана та інших тогочасних письменників. В ній на основі повідомлення А.Марцеліна, деяких грецьких та латинських письменників І\/-\/І століть, аналізі історичного та археологічного матеріалу, а також робіт сучасних істориків-гунологів доводиться, що гуни, які панували в Європі в кінці IV- першій половині V століть, яким вклонялися та платили данину Східна та Західна Римські імперії, які підготували грунт для Великого переселення слов'ян в V-VІІ століттях, були нашими предками, антами-праукраїнцями.

Загальноприйняте уявлення про гунів як про кочові азійські орди, що прийшли в Русь-Україну з Азії, яке подається в монографіях, підручниках та посібниках, є безпідставним наслідком фантазії на історичну тему, не грунтується ні на яких археологічних, етнографічних, лінгвістичних чи історичних даних, і має бути відхилене як хибне.

Передмова

В українській історіографії про гунів написано так мало, що це викликає неприховане здивування. Всі історики, від Михайла Грушевського до найсучасніших, пишуть одне й те саме, немов би змовились: гуни - кочові азійські орди тюркського або монгольського походження, що вторглися з-поза Волги й майже сто років потрясали Європу. Навіть аби це було і так, то гунам треба було б приділити значно більше уваги, бо вони: значний час (насправді - увесь час) знаходились на теренах Руси-України; розгромили аланів та готів, які турбували наших предків антів, більше того, звільнили їх від поневолення готами; були в дружніх стосунках з антами.

І лише деякі дослідники цієї проблеми, більшість з яких не були професійними істориками, опираючись на неспростовні факти, заперечують концепцію азійсько-кочового походження гунів.. До них належать: українець Юрій Гуца (1802-1839), за фахом медик, а за покликанням та науковими роботами історик-славіст, етнограф, філолог, що писав московською мовою під псевдонімом Г. Венелін; московський письменник Олександр Вельтман (1800-1870); московський історик Дмитро Іловайський (1832-1920); в наш час письменник Іван Біликта економіст Григорій Василенко. Із інших слов'янських — Павло Шафарик (1795-1861) — видатний чеський філолог-славіст. Сумнівався в азійському походженні гунів американський історик Отто Менчен-Хелфен. Були й інші, менш відомі, але загалом небагато.

Отже, навіть аби гуни справді були кочовими азіатами, то вони мали б займати належне місце в українській історіографії, особливо зважаючи на ту обставину, що про них є досить значна література письменників того часу: Амміана Марцеліна, Пріска Панійського, Павла Орозія, Йордана, Прокопія Кесарійського та інших. Більше того, саме після "гунських" воєн, в другій половині V-VІ століттях почався нестримний рух слов'ян в Центральну Європу та на Балкани, і "гуни" мали до цього не останнє відношення.

А тепер я висловлю думку, яка з точки зору гунологів-ортодоксів є крамольною, потребує свого наступного дослідження та підтвердження конкретними фактами, але заперечити яку буде важко. Західна Римська імперія, послаблена внутрішнім розкладом, впала під навалою германських племен. А чому вистояла Східна імперія? Та тому, що "гуни" відігнали германські племена на Захід, а самі зруйнувати Східну імперію не намагались, їм це було не потрібно і не вигідно. (Германці шукали місця для поселення, тому й руйнували вже існуючі державні структури та створювали свої, а "гуни" мали власну землю — Русь-Україну, військові ж походи робили з метою збагачення. Лише внаслідок демографічного вибуху в кінці V ст. вони почали шукати й заселяти нові землі). Отже, саме гуни врятували одне з вогнищ європейської цивілізації від розгрому його германцями.

А що пишуть історики, розповідаючи про наших гунів у підручниках та монографіях з історії, окрім того, що вони оули жорстокими та непогамовними. Вони пишуть про міграцію тюрських та монгольських орд з теренів Урало-Алтаю та навіть зі степів Монголії і басейну Амуру; про племена сюн-ну, які довгий час воювали з Китаєм в монгольських степах; що в мові чувашів прослідковуються монгольські елементи; про дикунство та примітивний побут кочовиків, які все життя не злазять з коней, не мають постійних помешкань, їдять сире м'ясо та не терплять над собою влади тощо. Вони пишуть все, що знають про турків та монголів, але жоден з них, опираючись на писемні, археологічні, етнографічні та лінгвістичні факти, не довів, що європейські гуни ІУ-У століть були кочовими азіатами, їхнє твердження є безпідставною заявою, а не наслідком наукового висновку.

Ярослав Пастернак, відтворюючи загальну думку, пише, що слов'яни вийшли на історичну сцену в VI столітті. Вивчення та аналіз творів згаданих вище давніх авторів привів мене до глибокого переконання: слов'яни, а точніше, праукраїнці, вийшли на ту сцену не пізніше III ст., створили у той час потужне військово-політичне об'єднання, а в ІV-V ст. — імперію, знану в історії як "імперія гунів", яка була значно могутнішою, ніж Русь п'ять століть пізніше. Отже наша Княжа доба має починатися не з IX, а з IV століття.

Концепція, що гуни — кочові азійські орди, має своїм джерелом непорозуміння та плутанину, яка присутня в писаннях тогочасних авторів, що не дивно, вони часто користувалися чутками і не могли перевірити отримувану інформацію. Не можна також скидати з рахунку спосіб мислення людей того часу, що жили в уявному оточені нечистих сил та духів. На жаль, не всі тогочасні письменники та сучасні історики були такими, як Геродот, що, отримавши повідомлення, яке суперечило здоровому глузду, писав: "але я в це не вірю". Західноєвропейські, головним чином германські, дослідники "творчо розвинули" ту неперевірену інформацію і зліпили з європейського, як на той час висококультурного народу, кочового азійського монстра. Немає сумніву, германці створили потужну історичну наукову школу, вплив якої тяжів над слов'янськими дослідниками, внаслідок чого вони в значній мірі перейняли німецький"підхід до своїх проблем. Та горе народу, історію якого пишуть чужинці. Спотворене і упереджене зображення слов'ян в німецькій історіографії має бути темою окремого дослідження, я ж накидаю лише окремі штрихи, навіть не контури.

Скажу відверто, германці мені подобаються, бо це народ, що поважає себе. Якщо вони не вважають себе пупом Землі, то пупом Європи напевно. Так, наприклад, індоєвропейську групу народів вони називають індогерманською, підкреслюючи цим, що європейські народи, мовляв, походять від них. Таким чином, греки, що створили високу культуру за тисячу років до того, як тодішній цивілізований світ взагалі узнав про існування германців, які у той час сиділи в лісових хащах та багнищах навколо Балтицького моря,пішли від германців. Римляни, що вперше зіткнулися з германцями після того, як створили свою імперію, заволодівши половиною тодішнього відомого їм світу, також немов би походять від них.

Стосовно слов'ян німецькі дослідники вважали, що вони не можуть бути творцями культури та створювати власні держави, отже, якщо створилися держави під назвою Скіфія чи Русь, та ще й могутні, то це зробили якісь приходьки, вони ж дали їм і назви. Впевнений, німецьких вчених турбувало також, що за часів Руси багато простих русинів вміли читати й писати, в той час як деякі германські імператори та князі були малограмотні або й зовсім не грамотні. Деякі з німецьких вчених навіть писали, що слов'яни не європейці й прийшли сюди чи то з Азії, чи то з Кавказу. Доводилось мені проглядати прекрасний "Зтимологический словарь русского языка" М.Фасмера. Майже всі слова слов'янської мови цей поважний вчений виводить з грецької, латинської, тюркської або германської мов. Якщо повірити йому, то до знайомства з цими народами слов'яни спілкувалися на мигах.

Я не маю можливости розбиратися, чому у германців склалося про слов'ян таке уявлення.,На мій погляд, справа в наступному. Сучасна політична та етнічна карта Європи має своїм наслідком події, що відбувалися у першому тисячолітті після Р.Х., десь 1700-1400 років тому. У той час в Європі "правили бал" головним чином три етноси: греко-римляни, що створили Римсько-Візантійську імперію; германські племена; слов'янські племена. Рух германців та слов'ян повалив Західну Римську імперію, ослабив Східну Римську імперію (Візантію) та змінив її етнічний склад. Германці були войовничішими і жорстокішими, тому часто отримували тимчасові переваги, які не могли закріпити; слов'яни -культурнішими і людянішими, внаслідок чого їхні часто не дуже гучні перемоги закріпилися на віки. Щоб не бути голослівним, я наведу останній, найвагоміший доказ — по кінцевому результату.

В першому столітті до Р.Х. германські племена обсідали Скандинавію та приблизно сучасну Німеччину (можливо, за винятком невеликої південної частини), а слов'яни - вузьку смугу лісостепу приблизно від правобережжя середнього Дніпра до Вісли. А тепер подивіться на сучасну етнічну карту Європи. Але не дивіться на схід від Дніпра. Боротьба точилася за землі західніше лінії Вісла-Дністер. Здобутки германців менш ніж скромні: були германізовані кельти на півдні Німеччини, частково на землях Гельвеції (сучасна Швейцарія) та, •Австрії. І це при тому, що германці значний час панували як завойовники в Італії, Галії (Франції"), Іспанії, Паннонії (сучасна Угорщина), на півдні України і навіть в Північній Африці. Але скрізь врешті-решт вони були або витіснені, або асимільовані місцевим населенням.

Слов'яни підкорили й асимілювали кельтів Чехії та Словаччини, романізованих іллірійців та фракійців величезного Балканського півострова, і навіть східно-германські племена між Віслою та Ельбою.