Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

Що ж стосується ставлення до рабів, то тут Пріск перегнув. У наших предків рабства фактично не було, а римське суспільство трималося на важкій праці рабів, які неодноразово повставали. Перемоги "варварів" над римлянами часто були наслідком того, що раби, і навіть малозабезпечені "вільні" громадяни, переходили на бік зайд-чужинців. Можливо, римські закони і справді забороняли вбивати рабів відверто, але були сотні способів робити це, не порушуючи законів. Ось як розправилася з трьома рабами жінка римського полководця Велісарія, які розкрили йому таємницю її блуду з їхнім хрещеним і названим сином Феодосієм: "Всім їм вона спочатку, як кажуть, відрізала язики, потім розрубала їх на шматки, повкидала у мішки і без найменших докорів сумління кинула в море" [24, ТІ, 1.27]. За цей злочин її не лише ніхто не покарав, але навіть не докоряв.

75Виявляється, Пріск знав "скіфську", тобто, слов'янську мову, якщо він безпосередньо вільно спілкувася зі слугою та Онигісієм.

76Фактично Максимін штовхає Онигісія на зраду Аттилу. Онигісій вийшов із цієї ситуації дуже благородно. Морально він виявився вищим за римського посланника.

77Єдиним джерелом про ім'я дружини (очевидно, першої чи головної) Аттила є повідомлення Пріска, який особисто вітав її та передавав дари. Він чітко вказує її ім'я — крєка. Будь-яка людина, що знає грецьку абетку, до якого б народу вона не належала, прочитає це слово однозначно — Крека. А що роблять гунологи-азіати? Вони його спотворюють так, щоб це відповідало їхнім "концепціям", і перелицьовують то в Керка, то в Неіспа, і навіть Херкке, бо, бачите, в старочувашській мові слово "хер" — дівчина [23, с.138]. Оце такі їхні "методи лінгвістичних досліджень", в науковости яких дозвольте засумніватися.

Крек було прізвищем німецького історика, на якого посилається Я.Пастернак [11, с.57 та 72] та часто М.Грушевський. Отже, ім'я дружини Аттила Крека найімовірніше має германське походження, тобто вона була взята за дружину Аттилу в одному з германських племен. До речі, закінчення жіночих імен на звук "а" дуже характерне для слов'янської мови, тому якщо первісне її ім'я було Крек, то наші предки почали вимовляти "Крека", нам так звичніше.

78Згідно цьому повідомленню Пріска, акацири ж,или в причорноморських степах. Ось що пише про них Г.Дестуніс: "Чи це той самий народ акацири Пріска та Йордана, який в VII та VIII ст. живе в південно-східній Руси під ім'ям хозар, наскільки мені відомо, ніхто ясно не довів, хоча майже всі схиляються на користь цієї гіпотези. Як мені відомо, всі доводи крутяться навколо подібности звучання (ак-хазир - по-тюркському: білий хозар)... але одними співзвуччями не живуть історичні знання" [1, с.59,60]. Здається, від того часу знання у цьому напрямку не просунулись вперед по сьогоднішній день.

79Г.Дестуніс дає таке роз'яснення цього місця, дуже правдоподібне: "Тип побудови будинку Креки і в тексті, і в перекладах мені не зрозумілий. Первісний текст взагалі не давав ніякого смислу... Якщо "круги" розуміти в смислі прямокутних частин зрубу, або вінців, можу перекласти так: "Інші споруди, побудовані з тесаних та вирівняних колод, вставлених в інші колоди, створюють зруб (вінці зрубу, прямокутна його частина), який від землі піднімається не дуже високо"" [1, с.60]. Про такі споруди у нас кажуть "рублена хата (будівля)".

80Виходячи з цього повідомлення, де під океаном треба розуміти Балтицьке море, можна приблизно оцінити підконтрольні Аттилу терени: на сході — Волга, на півдні — від Каспійського моря, причорноморських степів до Паннонії, на заході — від Паннонії до Балтицького моря. На півночі вони, очевидно, обмежувались непрохідними драговиннями та лісами північніше лісостепу.

81 Ці ближче не відомі гунські ватажки, що зробили спробу завоювати царство Сассанідів, здійснили свій похід, очевидно, ще на початку V ст., хоч деякі дослідники відносять його до середини цього століття, — зауваження В.Латишева.

82Замість "пустельна країна" ГДестуніс перекладає "степовий край". Вже сам опис походу в Персію зі слів його керівників Васиха та Курсиха свідчить, що учасники походу не могли бути кочівниками, для яких степи були рідною землею, а не пустельною країною. Правитель, політичний центр держави якого знаходиться в Паннонії чи Східній Угорщині, куди "азійські гунологи" заганяють гунів та Аттила, мусить облишити думку про похід у Персію, і це б розуміли досвідчені римляни, бо йдучи за тисячі кілометрів від своїх баз, залишає їх напризволяще і вразливими для тих же римлян та готів, які обов'язково скористалися б нагодою звільнитися від гунської залежности. Отже, центр держави гунів не міг бути в Угорщині, а десь значно східніше, тобто на теренах Руси-України, недоступної для римлян. Згадаймо події на 5 століть пізніше, коли Святослав Завойовник пішов шукати щастя в Болгарії, залишивши Київ напризволяще. Цим негайно скористалися печеніги, а Святослав врешті-решт втратив і Болгарію, і власну голову.

Степи пустельними можуть здаватися для жителів лісів та лісостепу, навіть якщо там є кочівники, щільність яких невелика і які до того ж при наближенні війська слов'ян, безумовно, розбіглися. Аби похід здійснювали кочівники, то розповідь вони одразу починали б з озера. Окрім того, навряд чи вони переправлялись би через озеро, вони б його обійшли. Нарешті, і озеро, і гори (Кавказ) для них не були б невідомими ("якісь"), вони б їх назвали, а римляни їх знали, тому і запам'ятали б. Адже природні утворення, такі, як великі ріки, озера та гори обмежували або розділяли між племенами кочові угіддя, тому кочівники їх добре знали.

Таким чином, під проводом Васиха та Курсиха у Персію ходило військо слов'ян, їхня дорога починалась десь від Дніпра, через степи до Азовського моря, далі через Північно-Кавказькі степи, потім через Кавказ по Дар'яльській ущелині.

83Це явище спостерігається в нафтоносних районах, в даному випадку на Апшеронському півострові поблизу Баку, і вказує на те, що зворотня дорога слов'ян пролягала в обхід Кавказу зі сходу.

Нарешті, які факти з розповіді Ромула свідчать про те, що в Персію ходило саме військо гунів-кочівників? Жодного натяку. Але все вказує на те, що це було кінне військо антів-слов'ян, див. попереднє зауваження. Не виключено, що вони залучили до себе якісь підлеглі їм загони степовиків, хоча б в якости провідників.

84Ця фраза свідчить, що "гуни" є спадкоємцями справжніх скитів та сарматів, тобто жили на цих землях дуже давно, тому не можуть бути тюрками, а тим більше монголами. Скити та сармати мали одну мову й, очевидно, однакову систему вірувань, яка через слов'янізованих у ІІ-IV ст. скито-сарматів частково перейшла до слов'ян. Для тюрків-зайд, які прибули б з глибин Азії на наші землі, ні Орей, ні його меч не могли бути священими, у них були свої боги й свої поняття святости.

85Ном — консул 445 р., коміт та тадізіег огПсіошт, користувався великим впливом при дворі Феодосія II, був другом Хрисафія й насправді був посланий до Аттила разом з Анатолієм, імовірно, 449 р., — зауважує В.Латишев.

86Портрет Аттила приводить Йордан [3,183]. Він жив на сто років пізніше і, звичайно, користувався описом Пріска, сучасника та очевидця тих подій, це відчувається навіть в деяких його фразах. Звичайно, до повідомлення Йордана треба підходити з певними застереженнями, бо він упереджено ставився до "гунів" та їхніх ватажків, але іншого ми не маємо: "Він був мужем, народженим для струсу народів, жахом всіх країн, який, невідомо за яким жеребом, наводив на все тремтіння, широко відомий скрізь страшним про нього уявленням. Він був.гордовитий ходою, кидав погляди туди та сюди і самим рухом тіла виявляв високо піднесену свою могутність. Любитель війни, він сам в битві був стриманий, дуже сильний розсудливістю, доступний проханням, ласкавий і прихильний до тих, кому довіряв. Він був малий зростом, з широкими грудьми, з великою головою і маленькими очима, з рідкою бородою, волосся із сивиною, кирпатий, з бридким кольором [шкіри], як і вся його порода".

Цікаво порівняти опис Аттила, який дали Пріск та Йордан, з описом поведінки та зовнішнього вигляду нашого Великого Князя Святослава Завойовника. У М.Грушевського читаємо: "Це чистий запорожець на київськім столі, і він прегарно охарактеризований з цього боку в класичнім тенеті нашого літопису: "Коли князь Святослав виріс і став чоловіком, почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пард і багато воював, не возив за собою возів, ні казанів, не варив м'яса, але нарізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на вуглях й так їв [а в декого могло створитися враження, що їв сире м'ясо — А.К.]; не мав і шатра, а підстилав на спання конячу опону, а в голові — сідло, і такі ж були його вояки. А як ішов на котрий край, сповіщав наперед: "іду на вас!"..." З цією артистичною "характеристикою"... узгоджується в повній мірі й те, що оповідає про Святослава історик його війни з греками Лев Диякон: на з'їзді з імператором Святослав імпонує грекам незвичайною простотою свого вбрання й поводження..." [19, с.458].

"По закінченні умови Святослав захотів побачитися з імператором. Цимісхій прибув на Дунай з великим відділом кіноти в багатій, позолоченій зброї; Святослав же приплив на човні, гребучи разом з Іншими й нічим не визначався з поміж них, окрім чистоти свого полотняного одягу; одинокою окрасою у нього була сережка в усі. Про його вигляд, як його описує Лев, ми вже говорили: був він середнього зросту, кремезний і сильний, мав короткий ніс, сині очі, довгі вуса й чуб на голові, "що означало значний рід". Сидячи на лавці свого човна, він поговорив трохи з імператором і від'їхав" [19, с.475].

Як бачимо, в характеристиці обох наших Великих Князів багато спільних рис у зовнішньому вигляді та поведінці, але Аттило був розважливішим, послідовнішим й ґрунтовнішим у своїх діях, повністю підкорив тюрок-кочівників й цим, на відміну від Святослава, надійно забезпечив собі тил у походах на римлян.