Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

67Під збірним ім'ям "скіфи", вжити'м Пріском у цьому місці, ховалися слов'яни, які самі складалися з великої кількости племен, скито-сармати, певна частина гето-фракійців, можливо інші малочисельні племена, але всі вони вже послуговувалися однією ("варварською") мовою. Тобто, вони частково вже були слов'янізовані, але ще залишали свої звичаї та традиції, тому були різними племенами, як і у наш час деякі різні народи говорять однією мовою.

68Це повідомлення Пріска має надзвичайну цінність, а прихильників кочового азійського походження гунів заганяє в глухий кут. Одні з них, як ВЛатишев, роблять вигляд, що в цьому повідомленні немає нічого особливого, тому його просто не коментують. Інші, як Г.Дестуніс, плетуть щось несуразне, або, як говорять у нас, плутаються між трьома соснами. Щоб мати уявлення про "докази" цієї групи "гунологів", наведу його коментар без істотних скорочень [1, с.53]: "Тут, мабуть, протиріччя: якщо скіфи суміш народів, то у них не може бути своєї мови; і навпаки, якщо у них є своя мова, то вони не суміш народів". У цьому місці переклад Дестуніса не точний. У той час (V ст) народи з племен ще не сформувалися. Латишев перекладає точніше: "суміш племен". Далі Дестуніс говорить:

"Деяка плутанина для читача постає від того, що П. зі словом скіфи єднає три різних поняття. Коли він говорить про скіфів, що напали на Персію через Кавказ (див. нижче в цьому ж уривку), про скіфів, що верхи домовляються з римлянами (див. уривок 1-й та коментар 11 до нього — А.К.), що мають правителем Аттила, то під цими скіфами ми впізнаємо гунів, тобто, народ азійський, що прийшов в Європу в історичні часи, народ, що його і сам Пріск називає то скіфами, то уннами, народ, що явно відрізняється від інших сучасних йому народів, хоча остаточно не зарахований ще наукою до якогось племені". Отже, докази азійського походження гунів: роблять похід у Персію (немов би його не могли зробити анти, немов би їх не робили римляни); у чистому полі домовляються з римлянами на конях (а не під кіньми, тоді вони не були б азіатами, очевидно); мають своїм правителем Аттила. Останній "аргумент" дуже дивний, але інших "азійські гунологи" взагалі не мають! Сподіваюсь, що безглуздість цих "доказів" очевидна навіть не досвідченому читачеві. Послухаємо ж Дестуніса далі.

"Коли ж наш подорожній стверджує, що скіфи говорять своєю мовою, відмінною від гунської, готської та римської, і називає їх туземцями, то очевидно, під скіфами він розуміє зовсім інший народ — не гунів, не готів, не римлян".

Здавалось би, нарешті прозрів чоловік. Але його, як "азійського гунолога", це не влаштовує і він іде на свідому фальсифікацію тексту Пріска, якого сам же сумлінно перекладає:

"Нарешті, у нашого історика знаходимо ще одне свідоцтво про скіфів, не схоже на попередні. Коли він висловлюється про скіфів, як про суміш народів, то, очевидно, він не говорить ні про гунів, ні про туземців окремо, а про якесь поєднання разом живучих народів, тобто, і туземців, і римлян, і готів, і гунів. Уважне читання П. переконує у правдивости попереднього зауваження".

Ну, це вже Дестуніс загнув, якщо до варварів-скіфів зарахував і римлян. Чого не зробиш, щоб довести неможливе. І ми ще раз уважно прочитаємо це місце у Пріска в перекладі Дестуніса ж: "скіфи, будучи сумішшю різних народів; окрім своєї власної мови варварської, охоче вживають мову уннів, або готів або ж авсонів в зносинах з римлянами...". Здається, тут все чітко й однозначно і немає серед скіфів ні готів, ні гунів, ні римлян. Далі у Пріска є щось таке, ще може бути корисним і для нашого читача:

"Але навіщо П. три різні, втім зрозумілі для нього поняття, передає невизначеним словом "скіф"? Почасти за поганим звичаєм багатьох давні) грецьких та римських істориків та географів — називати за-Евксінські та за Дунайські народи загальним ім'ям скіфи... Але через те, що природньо туземц перевищували кількісно, та очевидно і за звичаями мали перевагу над іншимі народами цієї мішанини, то і туземці у нього скіфи ж...".

Далі Дестуніс наводить абсолютно бездоказові твердження, не підкріплеь текстом Пріска, але які є наслідком хибної "концепції": "нарешті, через те, що переважаючим народом, в смислі панування, були гуни, то і гуни у нього названі скіфами ж. Приїхали люди із Скіфії (тобто, з-за Дунаю) на переговори з греко-римським посольством — це скіфи, хоча вони власне гуни (а звідки це випливає? Та просто так йому хочеться!—А.К.); пригощають це посольство в Скіфії туземці

— ці туземці також скіфи (а чим вони відрізняються від тих, що їхали на переговори, окрім службового становища? Чи не хоче таким чином Дестуніс сказати, що поміщики, історики, московський цар та його оточення — то один народ, а селяни, крамарі та міщани — то зовсім інший? — А.К.)... нарешті Скіфія, тобто увесь за-Дунайський край, заселена чужими ворожими племенами: це все скіфи. Не дивлячись на це пояснення, все ж таки залишається дивним, що П. слова "окрім своєї мови" поєднав з поняттям "мішанини народів" в одному і тому ж реченні, що у строгому смислі не поєднано". ,

Насправді все можна поєднати і скласти у величку будівлю, бо все справжнє

— просте й красиве, якщо відійти від хибної, божевільної концепції, що гуни — якісь, нікому не зрозумілі, азійські зайди чи інопланетяни. Назвавши мови народів, що творили історію у тодішній Європі, Пріск фактично назвав і народи: римляни (латиняни), греки, готи, унни (тобто, тюрські кочові припонтійські племена) та туземні "скіфи", які неодноразово, як бачимо з попереднього тексту Пріска, намагалися підкорити різні племена уннів. Скіфи становлять різноплемінну суміш (див.попередній коментар) і говорять своєю власною мовою. Скіфи не можуть бути уннами, вони протиставляються їм, скіфська мова не є уннською і саме до скіфів приїхали Візантійське та Римське посольства, бо і грек, з яким говорив Пріск, був одягнений саме у скіфське, а не уннське вбрання; і жили ті скіфи у дерев'яних хоромах, а не в наметах і кибитках. Що ж це за народ такий, "скіфи", якому вклоняються Західна та Східна римські імперії? Окрім названих народів та антів-слов'ян, яких Пріск традиційно називає скіфами, ніяких інших народів у тій частині Європи в той час не було. Пріск назвав і два слова цієї мови — "мед" та "кам", Йордан у "Гетиці" називає третє — "страва". Все справжнє має просте пояснення, хибне ж треба обґрунтовувати довго і нудно, а як наслідок— все одно пшик. Інколи Пріск антів- скитів називає уннами (тобто, гунами), бо так їх називав ще Птолемей у своїй знаменитій "Географії", так їх називали германці, так їх називали письменники до Пріска, не розібравши толком, хто ж розромив аланів та готів.

Після цього невеликого зауваження Пріска про мови-народи заперечувати слов'янськість "гунів" Аттила немає ніяких підстав, окрім тих, що докази та факти нічого не варті. Біля пам'ятника Аттилу, нашому найвидатнішому предку першої половини І тисячоліття після Р.Х., який неодмінно стоятиме в Києві, мусить бути і пам'ятник Пріску Панійському, літописцю тієї доби.

69Стригли волосся "в кружок", тобто, носили "оселедець" на голові в Європі, здається, лише українці. Це має дуже давню традицію, що тягнеться протягом тисячоліть. В середні віки і навіть пізніше "оселедці" носили українські козаки. Лев Диякон, Візантійський історик другої половини X ст., повідомляє про Князя Святослава Завойовника, що той мав оголену бороду, довгі вуса і чуб на голові, "що означало значний рід" [19, с.475]. З повідомлення Пріска ми тепер знаємо, що значні люди мали на голові "оселедець" і в часи Аттила, це було ознакою шляхетности. Отже, і за цією прикметою воїни та оточення Аттила були нашими предками. Традиція носити "оселедець", що має якийсь магічно-релігійний смисл, тягнеться від праісторичних часів аж до наших днів через антів, Русь та Козацьку добу і єднає українців у часі.

70Після цієї війни з акатирами (акацирами) пройшло багато років, бо грек встиг одружитися і замати кілька дітей. Отже, це не та війна з ними, яка відбулася щойно, внаслідок якої акацири врешті були підкорені й над значною частиною їхніх племен ватажком Аттила призначив свого сина. Виходить так, що скіфи вели з акацирами затяжну боротьбу, намагаючись їх підкорити, а ті не менш вперто цьому опирались. Тюрки-акацири були сильним, але чужим для скіфів народом, чим і можна пояснити довготривалі ворожі стосунки між ними.

71Французький історик А.Т'єррі XIX ст. пише, що закони тиранів не дозволяли громадянам носити зброю з огляду за свою безпеку... "Але чи був такий закон в Римській імперії, не знаю; а покладатися на А.Т'єррі вважаю нерозважливо", зауважує Г.Дестуніс [1, с.55].

72Надмірні податки в Римській імперії почались дуже рано. Розорення сімейств, зубожіння цілих селищ і навіть міст бували часто наслідком проїзду якогось збирача податків. Безмежна марнотрата правителів та сановників викликала нечувані побори, а потреба у грошах для відбиття багаточисельних ворогів була постійним приводом і немов виправданням таких поборів", коментує ГДестуніс з посиланням на Зосима та Пріска, уривок 6.

73Вся картина стану Римської імперії, яку накреслив тут Грек, нітрохи не перебільшена", зауважує Г.Дестуніс. Читаючи її, відчуваєш таке враження, немов би знаходишся не в Римській імперії середини V ст., а в Руси-Україні на зламі XX та XXI століть в часи всезагальної корупції, державної злочинности, купівлі шахраями та пройдисвітами депутатських місць та державних посад, як наслідок узурпації влади "гарантом" та його клікою. "Якщо Ви бідні, то незалежно від того, чи Ви позивач, чи відповідач, справу у суді не виграєте", якось писала газета Української республіканської партії "Самостійна Україна". Я добре знаю це на своєму власному досвіді, бо в одному судовому процесі був відповідачем як голова Харківської "Просвіти" у позові базарного мільйонера О.Фельдмана за те, що наша газета "Джерельце" лише передрукувала загальновідомі матеріали з інших друкованих джерел, і справу ми програли (не за недоведеністю фактів, позивач навіть не вимагав їх спростування, а саме за передрук відомих!); в іншому процесі був позивачем, бо такий собі провокатор з двома громадянствами Капустін в газеті назвав мене обрізаним та агентом якихось міжнародних організацій, що за фальшивим пашпортом немов би їздив в Ізраїль. Справа тягнеться п'ять років, і кінця їй не видно.

73аТак у Г.Дестуніса, але тут неув'язка або в тексті Пріска, який міг бути спотворений, або при перекладі його Дестунісом. Адже якщо судді ведуть справу поспішно та необдумано, то вони саме грішать правилами обережности. На мою думку, це місце повинно звучати так: "Таким чином, судді неспішним та обдуманим рішенням справи не грішать...(далі по тексту)".

74 Пріск, і наш Грек говорили однією мовою, та не розуміли один одного. Пріск говорив про те, що римське суспільство є правовим й взаємовідносини між громадянами регулюються законами, перед якими всі рівні. Грек говорив, що цих законів ніхто не дотримується, багаті мають переваги перед бідними, яких закони насправді не захищають, а судді та урядовці — хабарники. Тобто, Пріск видавав бажане за дійсне, а Грек — констатував про сумну дійсність.