Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

133Тут Пріск недвозначно вказує, що похід проти персів організували та очолили тюрки чи угро-фіни сарагури у союзі з іншими собі подібними народами, які жили на Північному Кавказі. Попередній похід, про який повідомляє Пріск у розділі (9.60-62), організували не кочові степовики, що випливає із самого перебігу походу, див. ком.82.

134Iвери — сучасні грузини; в ті часи Грузія називалася Іверією. Внаслідок того, що нападники, потрапили прямо в Іверію, вони пройшли Дар'яльською ущелиною.

135Цей уривок не зовсім зрозумілий. Аби це був просто грабіжницький похід, то Денгізих вимагав би самі гроші, але він просив і землі, отже, йшов не лише з військом, але і з сім'ями, очевидно, для поселення. Але такі питання вирішував не намісник провінції, а сам імператор, ось чому, а не від погорди, зігнорував Денгізих ходоків від Анагаста й відправив послів у Константинополь. Нарешті, хто був з Денгізихом, землероби-слов'яни, чи тюрки-кочівники? В наступному уривку недвозначно сказано, що скіфи просили землі для поселення. Том> найімовірніше, що цей та наступний уривки — перше свідчення про початоь великого переселення слов'ян на Балканський півострів, а Денгізих очолював таки слов'ян.

136Якщо поглянути на цей уривок в цілому, то суть його зводиться до того, що римляни оточили в низині готів та "уннів" (а не лише готів, як говориться в першому реченні), за допомогою інтрижок зуміли їх пересварити, зіштовхнути і врешті-решт витіснити. При цьому римляни скористались типово імперіалістичною тактикою, яку Тацит рекомендував широко використовувати: зіштовхувати "варварів" один з одним, переможцями ж будуть римляни.

Якщо ж проаналізувати деталі, то уривок містить багато нечіткої та суперечливої інформації, можливо, частина її належить не Пріску, а перепищикам, які його "творчо" доповнили. Хто такі "унни", що виступають у цьому уривку, анти чи тюрки? Якщо Хейхал з роду "уннів", то він ніяк не може бути з роду тюрків-кочівників, див. коментар ч. 13. Але якщо "унни" — анти, то не має смислу заява Хейхала про клятву предків готів уникати союзу з ними, бо з ходу історичних подій витікає, що готи (остготи, бо вестготи вже були далеко на Заході, в Галії, про них мова не може йти) були найнадійнішими союзниками наших предків антів-черняхівців. Якщо ж "унни" були тюрками, то чому готи зневажили (чи забули) клятву предків й об'єдналися з ними в союз, про що "по-батьківському" нагадав їм Хейхал, "з любови до справедливости"?

Варвари були менше зіпсовані і чесніші від римлян, тому довіряли словам та заявам. Адже щирі, правдиві і відверті люди довірливіші, ніж брехливі та лукаві. "Цивілізовані" римляни це знали й широко цим користувалися, за допомогою брехні та наклепів нацьковуючи "варварів" один на одного. Хейхал, ворог, наговорив "сім мішків гречаної вовни", чому готи йому повірили? Невже вони були на такому низькому та примітивному рівні розвитку, щоб повірити у таку нісенітницю?

Я думаю, що конкретний прийом, яким були пересварені готи та "унни", вкладений в уста Хейхала — вигадка і вставка пізніших перепищиків, а "унни" цього розділу — швидше всього анти-слов'яни.

137Текст цього уривка дуже зіпсований, так що важко зрозуміти, хто з ким воював. Г.Дестуніс, досить переконливо, тлумачить його таким чином [1, ком.124]. Свани, кавказькі гірці, відняли якісь фортеці у персів; свани були у васальній залежности від лазів, тому перси, вважаючи обов'язком лазів тримати сванів у покорі, збираються воювати саме з лазами; останні були васалами візантійців і просять у них допомоги проти персів. Римлянам через молодечу відвагу сванів неприємно було порушувати мир з персами, а лазам від цього було ще гірше, бо їхній країні загрожувало або спустошення внаслідок війни, або перспектива годувати допоміжний римський загін, що при їхній бідности було дуже обтяжливе. Тепер зрозумілий початок уривку: "римляни та лази були у сварці зі сванами".

138Іраклій — візантійський полководець 50-60 рр. V ст. Цікаво, що одне й теж ім'я Дестуніс та Латишев перекладають по-різному: перший — Іраклій, другий — Гераклій, тобто, або Дестуніс опускає ослаблений звук"п", або Латишев його вводить. Порівняйте тепер: Іраклій — Гераклій, Атило — Гатило, Онорія — Гонорія.

Післямова

"Риториці личить красномовство, поезії— вигадка, Історії— істина" Прокопій Кесарійський

Беручи до уваги факти, викладені в цій та попередній роботах, приходимо до висновку, що в повідомленнях тогочасних письменників гуни, як і варвари, є не етнічною назвою, а збірним поняттям, яким греки та латиняни позначали найрізноманітніші племена, від готів на Заході до кочових тюрків та ефталітів на східних рубежах Персії. Основною рушійною силою тих "гунів", що витіснили з Причорномор'я аланів та готів, робили походи у Східну та Західну Римські імперії й описані у творах Амміана Марцеліна та Пріска Панійського, був народ чи племена, які характеризуються такими рисами:

живуть в неукріплених поселеннях, деякі з них великі, в постійних

помешканнях (хатинах), а керівна верхівка — в хоромах;

в більш ранній період своєї історії знаходились в лісах, лісостепу та в Карпатах; у V ст. їхня власна земля обіймає терени Скіфії, тобто північніше нижньої течії Дунаю ("за Істром"), на схід від Карпат або принаймі не західніше від Тиси; в середині V ст. їхня столиця знаходиться в степу на відстані 1000-1500 км від Відина у напрямку на північний схід;

мають піше військо, добре обізнані з військовою справою, зокрема, тактичного нічного бою, правильною облогою та штурмом фортець і укріплених городиц;

вміють виготовляти та застосовувати якнайдосконаліші на той час облогові знаряддя;

протягом 30-х - 40-х років V ст. вперто намагаються підкорити багаточисельні кочові тюркські припонтійські племена;

в бойових діях проти сильних супереників інколи використовують кочовиків, спочатку як союзників, а потім як васалів;

основними продуктами їхнього харчування є просо, ячмінь, яловичина, риба, а з хмільних напоїв — медовуха та пиво;