Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

25 Ratiaria — значне місто у Верхній Мезії на правому березі Дунаю, римська прикордонна фортеця та стоянка дунайського флоту, центр области Оасіа Ирепзіз, локалізується на місці сучасного селища Арчер у Болгарії.

Це те страшне спустошення Ілліріка та Фракії, під час якого були взяті, за словами Феофана, всі міста та фортеці цих провінцій, окрім Адріанополя та Іраклія (інш.Перінфа).

26Сенатор був консулом 436 р. Валезій вважає, що його посольство, правдоподібно, мало місце раніше Херсонеської битви, див.наст.уривок.

27Одісса — давньогрецька колонія на місці сучасної Варни, заснована мілетцями.

28Херсонес Франкійський, що знаходився на західному березі Руського моря на півострові між Дарданеллами та Сарською затокою. Перед Херсонеською битвою "сталося нове руйнування на сході, спустошено уннами не менше 70 міст, бо' із заходу не надходило ніякої допомоги". Аттило доходив немов би аж до Фермопіл.

29Анатолій Флавій — відомий державний діяч Східної Римської імперії першої половини V ст., консул 440 р. Брав участь у засіданнях Халкідонського собору 451 р. як старший із сановників, що представляли імператора. Двічі очолював посольство до Аттила. Був головнокомандувачем римської армії на сході. Цікаво порівняти його посольство до гунів з його ж посольством до персів 441 р. в описі Прокопія Кесарійського:"... на землю римлян з великим військом вдерся персидський цар Вараран (насправді в цей час шахом Персії був вже його син Йєздігерд II (438-457 рр.) — зауваження перекладача та коментатора Прокопія А.Чекалової). Але він не завдав їй ніякої шкоди і, нічого не вдіявши, повернув у свою країну з такої причини. Василевс (імператор) Феодосій відправив у той час до персів послом стратига Сходу Анатолія, причому без будь-якого супроводу. Опинившись поблизу мідійського війська, Анатолій зіскочив з коня і пішки попрямував до Варарана. Коли Вараран побачив його, то спитав у своїх наближених, хто це до нього підходить. Ті йому відповіли: "Римський полководець". Вражений винятковістю виявленої йому почести, цар повернув коня і відправився назад, а за ним послідували всі пе^рси. Опинившись на рідних землях, він дуже прихильно прийняв посла і згодився на такі мирні умови, яких хотів Анатолій, з тим одначе, щоб ні одна із сторін не будувала у себе нових фортець поблизу границь" [24, с.11].

30Майже стільки, а саме 2000 ліврів, зобов'язався щорічно платити готам імператор Леонт, 26 років пізніше від цієї події.

31Асимунт імовірно є те саме місто, що в інших авторів названо Апзато, Агіазато. Очевидно знаходилось на сучасній Осмі, що спадає в Дунай поблизу Нікополя, бо навіть назви — Асимунт та Осма — схожі.

32Очевидно, у війні скіфи дотримувались певних правил, за якими військовополоненими могли бути особи, захоплені під час бойових дій, але не мирні жителі. І в цьому відношенні їхня поведінка різко відрізняється від поведінки монголів та тюрків-кочовиків, що приходили з Азії, бо останні вважали військовою здобиччю та своєю власністю все, що знаходилось на захоплених ними- теренах.

33Едікон — гот(?), охоронець Аттила; Орест — наближений Аттила та його писар, прозваний "римлянином". Після смерти Аттила перейшов до римлян, за допомогою своїх зв'язків досяг звання патриція. В 475 р. повстав проти імператора Західної імперії Непота і посадив свого сина Ромула на престол. Це був останній Західноримський імператор Ромул-Августул.

34 В IV та V ст. Пеонією чи Паннонією грецькі письменники називали области між Савою та Дравою, останньою рікою вона відокремлювалась від провінції Норіка.

35Розташування м.Нова Фракія невідоме.

36"На основі цього повідомлення можна провести межу між державою Аттили та Східною імперією приблизно на 150-200 км південніше Дунаю між Моравою (Маргом) та Янтрою.

37Сардіка (фракійська назва міста — Тріадіца) — сучасна Софія. Зверніть .увагу: не зважаючи на всесилля Аттила, він сам пропонує поступку і готовий піти назустріч візантійській стороні, що свідчить про його скромність та непихатість.

38Хрисафій — євнух при дворі Феодосія II, на прізвисько Тгита, мав великий вплив на державні справи. Він робив з Феодосієм II все, що йому було заманеться. Від Константинопольського патріарха Флавіана він вимагав хабаря за призначення того на патріаршу кафедру; імператрицю Євдокію намагався поставити діаконом; 441 р. скликав Ефеський собор, на якому по суду відданих йому людей закатував декілька осіб, серед них і патріарха Флавіана (ГДестуніс).

39Марціалій був magister officiorum — щось на зразок начальника канцелярії імператора, але із значно більшими повноваженнями. Під його керівництвом були вояки охорони імператора, придворні факельщики, чотири канцелярії, церемоніймейстерська частина, обласні ревізори, перекладачі.

40Це зауваження свідчить, що Аттило та його предки були спадкоємцями (можливо і не кровними, але традиційними) колишніх володарів Скіфії. Римський імператор знав про справжнє походження "гунів", і якби Аттило з його родом були азійськими зайдами, то він би не посилався на "інших володарів Скіфії", це не мало б смислу.

Що ж стосується вимоги Аттила направляти до нього послами сановників найвищого рангу, то вона була не наслідком його самодурства, а повинна була підкреслювати значимість того, до кого вони йшли. Хоча цього і не було при інших володарях Скіфії, але їм ні греки, ні римляни і данину не давали. У такий спосіб Аттило хотів підвищити міжнародний авторитет і статус своєї держави. Адже до персів послами римляни неодмінно направляли сановників високого рангу, див. коментар 29, і про це "гуни" знали.

41Онигісій — впливовий придворний Аттила, брат Скотта, придворного та посла скіфів в Константинополь 447 р. Ім'я "Онигісій" дуже близьке до нашого Онисія і має, очевидно, слов'янське походження.

42Агінтей — римлянин, відомий лише в якости особи, що виконувала зазначену у тексті посаду magister militum per IIIyricum.