Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

40-й уривок (468 р. після Р.Х., 42-й та 43-й уривки за В.Латишевим)

В цьому році імператор Лев озброїв і відправив великий флот проти Гейзеріха, повелителя африканців... Головним начальником цього флоту він призначив Василиска, брата імператриці Беріни, який вже виконував консульську посаду і часто перемагав скіфів у Фракії...

Біля цього ж часу, на початку війни скіфів зі східними римлянами, у Фракії та на Геллеспонті стався землетрус.

Коментарі

1Руа, він же Роас (у Йордана), в інших авторів — Роїл. Був Великим Князем слов'ян ("гунів") в 412-434 рр. Спочатку, згідно Йордану [3,180] ділив владу зі своїм братом Октаром. Ім'я останнього О.Вельтман виводить зі слов'янського імені Осто, Острой [4, с.129].

Як Руа, так і Роїл за звучанням близькі до слова "рій" (бджолиний). Цим іменем наші предки цілком могли називати чоловіків. Бджоли давали не замінимі у той час мед та віск; у наш час до бджіл ставляться з великим пошануванням, не було б дивно, аби у той час вони обожнювались, тому імена, пов'язані з бджолами, були почесними навіть для князівських спадкоємців. Припущення буде ще ближчим до істини, якщо взяти до уваги, що в ті далекі часи рій міг звучати як "рой" і навіть "руй". Прізвище Рой присутнє в сучасній українській мові.

2Така назва гунів у Пріска. Вона точно співпадає з назвою тюрських племен Діонісія Перієгета, яких наша сучасниця І.Засєцька локалізувала на західному узбережжі Каспійського моря між річками Кумою та Тереком [5, розділ 4], але не має до них ніякого відношення, бо вживається в такому ж смислі, що і "варвари" — всі не грецькі та не римські народи; так само назва "скіфи" часто вживається стосовно готів, слов'ян, аланів, тюрків тощо.

3Бойски, в інших джерелах біски. Можливо, близьке до боїв припонтійське плем'я. Спочатку користувалося незалежністю, а потім, щоб не підкорятися Рую, пішло під захист римлян.

4Принаймі три перші названі Пріском племені, а можливо й всі чотири — тюркські. Цікаво, що під захист римлян пішли саме тюркські племена. Аби ударну силу "гунського" війська складали тюрки чи монголоїди, то можна було б зрозуміти втечу готів, аланів, слов'ян, але тікали тюрки! Очевидно, вони щойно поселилися на Істрі. Звідки ж вони взялися? Частково відповідь можна знайти в Йордана: "як тільки вони перейшли величезне озеро, то подібно до якогось урагану племен — захопили там алпідзурів, алцидзурів, ітімарів, тункарсів і боісків, що сиділи на узбережжі цієї самої Скіфії' [3,126]. Поза сумнівом, Йордан запозичив назви племен у Пріска, навіть порядок той самий, але назва першого удвоєна. Повідомляючи про ці племена, Пріск пише про майже сучасні події. У Йордана вони з'являються у зв'язку з давньою легендою переходу гунами "величезного озера". Всі дослідники роботи Йордана вважають, що те озеро — Меотіда. Але ні на Кримському півострові, ні на півночі Азовського моря в другій половині IV ст. тюркських племен не було. Там знаходилось Боспорське царство та алани, і якби були тюрки, то греки про це десь би написали. Але якщо виходити з того, що "величезне озеро" — Каспій, то гуни-слов'яни, висадивших на його західному березі, у своєму поході на захід залучили і ці тюркські племена уннів, які там кочували, як про це я писав у першій книзі (розділ 7). Перехід "гунами" Каспію і перехід з'єднаним слов'янсько-тюркським військом Азовського моря у Йордана

злилося в одне, у зв'язку з чим і має місце ця плутанина.

5Ісла — скіф, що служив при дворі Руя та Аттила і неодноразово використовувався для переговорів з римлянами. О.Вельтман виводить ім'я Ісла від Ізяслава.

6Плінта — скіф, тобто слов'янського або готського походження, консул 419 р. Висунувся до вершин влади в чиновницькій ієрархії Східної Римської (Візантійської) імперії завдяки своїм здібностям.

7Аттило —найзнаменитіший із слов'янських Князів "гунського" періоду, найвидатніший військовий та політичний діяч свого часу. Його правління припадає на 434-453 роки. Рік народження невідомий, але найімовірніше десь на початку 5-го століття. До 445 р. розділяв владу зі своїм братом Вледою. Імперія Аттила простягалася від Волги на сході до Рейну на заході, від Балтицького моря на півночі до Дунаю та Північного Кавказу на півдні.

Аттило справив надзвичайно велике враження на сучасників та нащадків. Він став персонажем під іменем Етцеля в германському епосі "Пісня про Нібелунгів" та в скандинавських сагах під іменем Атлі.

Найяскравішу характеристику образу та діям генія Аттила дав Пріск. Людяність, справедливість, простота та великодушність Аттила буквально випирає з усієї його розповіді. Навіть Йордан, що ставився до "гунів" вороже й упереджено, не міг стриматися й характеризував його найяскравішими схвальними епітетами, якими тільки може бути удостоєний імператор. Ось що, зокрема, писав про нього Йордан, вкладаючи свої думки в уста одноплемінників Аттила під час його похорону: "...вони в похоронних співах так згадували його подвиги: "Великий король гунів Аттило, народжений від батька свого Мундзука, володар найсильніших племен! Ти, який з нечуваною доси могутністю один оволодів скіфськими та германськими царствами, який захопленням міст кинув у жах обидві імперії римського світу і, — щоб не була віддана і решта на розграбування — умилостивлений моліннями прийняв щорічну данину. І зі щасливим кінцем завершив усе це, помер не від ворожої рани, не від підступности своїх, але в радощах та веселощах, без відчуття болю, коли плем'я було цілим та неушкодженим. Хто ж прийме це за смерть, коли ніхто помсту за неї не вважає необхідною?"

Після того, як він був оплаканий такими стогнаннями, вони справляють на його могилі "страву" (так називають це вони самі), супроводжуючи ТІ' величезним бенкетом. Поєднуючи протилежні [відчуття], виражають вони похоронну скорботу, змішану з радістю" [3, 257; 258].

В цьому повідомленні про похорони Аттила вжите українське слово "страва", яке германські вчені, й близько не допускаючи слов'янської природи "гунів", намагалися виводити з готської мови, зокрема, слів "ліс", "багаття" тощо. Докладнішу інформацію про дискусію на цю тему можна знайти в коментарі до "Гетики" О.Скржинської [3, ком.629]. Окрім того, згідно уявленням язичників-праукраїнців, хоч людина, помираючи, й покидає тимчасове земне життя та тих, з ким вона була, й це викликає сум та скорботу живих, смерть в той же час є переходом її до царства духів предків та ненароджених, і цьому треба радісти, а не сумувати, що й відображено у повідомленні Йордана.

Є кілька підходів до роз'яснення походження імені "Аттило". Гунологи, що висмоктали з пальця "концепцію" азійсько-кочового походження "гунів", виводять його з тюрського слова "ата" - батько. Але все повсякденне життя, поведінка, вдача та оточення Аттила свідчать, що він був Князем та вихідцем із землеробського народу з давніми, багатими й глибокими культурними традиціями. Безумовно, Аттило був батьком свого народу, не те що деякі сучасні "президенти", але розв'язку походження його імені все ж таки треба шукати в словах мови того народу, який він представляв.

О.Вельтман вважав [4, с.128], що власне ім'я Аттило відноситься до форми Влошської або Фрязької (давньої Фрізії при-Рейнської, жителі якої були фрязі, варязі). Відповідні йому литовські імена: Ягло, Ягелло, Свидригайло, Гедвилло, Вітелло, Скиргелло. Не знаю, як там з варягами, але близькість імені Аттила до литовських імен безспірна. Воно й не дивно, балти (литовці, латвійці) відійшли ("відроїлися") від слов'ян останніми і зовсім недавно, за п'ятсот-тисячу років від описуваних подій.

Відомо, що яблуко від яблуні далеко не котиться або, як кажуть у нас, який батько — такий син. Разом з іменем Аттило доречно дослідити й походження імені його батька, по Пріску—Мундіух, Мундіо; по Йордану—Мундзук, як каже О.Вельтман, посилаючись на паризьке 1809 р. видання Йордана. "Відповідне імені Мундіух, литовське Міндовг, зближаються із сербо-лужицьким Милодух" [4, с.128].