Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

8Вледа — брат Аттила, що владарював над частиною скіфських племен до 445 р. і немов би вбитий за його наказом. Про це пише Йордан, але тут довіряти йому не можна, зважаючи на упереджене ставлення його до "гунів" та їхнього князя: можливо, у такий спосіб він хотів дискредитувати Аттила, показати його жорстоким.

Деякі автори ім'я брата Аттила перекладають Бледа. Це пов'язано з тим, що одну й ту ж грецьку чи латинську літеру "в" одні перекладають як слов'янське "в", інші — як "б". Але правильніше, очевидно, перекладати як наш звук "в". Так, візантійське "sklaboi" (слов'яни) у ті часи вимовлялося "склавої", а не "склабо'Г [11, с.84]. Та й назва всіх не римських та не грецьких народів — "варвари" — писалося "barbari". Зважаючи на це, Вледа — це зіпсоване слов'янське ім'я Владо.

9Марг — фортеця у Верхній Мезії на римсько-дакійському кордоні, ототожнюється з руїнами, що зараз мають назву Кустар, поблизу селища Дубракіна в Сербії. Г.Дестуніс пише, що Маргом в давнину називали річку Мораву, отже, це місто імовірно лежало при впадінні Морави в Дунай.

10Царськими скіфами" Пріск називає правлячу частину скіфів, тобто Аттила та його дружину, що панувала над припонтійськими та придунайськими племенами. Можливо, що при використанні цієї назви немале значення має звичай, що йде від Геродота (через strabo) — називати "царськими" скіфами (або сарматами) частину племені (швидше, те плем'я — А.К.), яке становило опору царя", — зауваження В.Латишева.

Г.Дестуніс пише: "була в давнину і така думка, що гуни походять від царських скіфів". Але чомусь ця думка "гунологами" до уваги не береться. Чи не тому, що царські скіфи не були ні монголоїдами, ні тюрками, якими зображають гунів ці "дослідники"? І хоча більшість вчених вважає царських скіфів Геродота іраномовними, чимало аргументів на користь того, що це були племена, близькі до праслов'ян. Відомий дослідник з індоєвропейського порівняльного мовознавства В.Петров писав: "Скіфська мова не іранська і тим більше не осетинська... Яскраво виступає балтійська забарвленість мови скіфів-борисфенітів, їх найближча генетична спорідненість. Саме балти збережуть те, що згодом загублять у своїй мові слов'яни" [12, с.209,210].

11У цьому факті не лише Г.Дестуніс, але й багато інших дослідників вбачають натяк на кочове походження гунів, їхній звичай жити на коні, порівнюють його з описом поведінки кочівників, що його наводить Амміан Марцелін: "День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею та продажем, їдять та п'ють, і, схилившись на круту шию коня, засинають і сплять... Коли доводиться їм радитися про серйозні справи, то й нараду вони ведуть, сидячи на конях" [5, 31.2.7]. Як бачимо, частина речення Пріска трохи не дослівно запозичена у А.Марцеліна. Але давайте подивимось на описану Пріском подію неупередженими тверезими очима...

Виїхали поважні сановники, наближені особи наймогутнішої людини у Європі, найпрестижнішим для них у той час транспортом — на баских конях, щоб вести переговори з римським посольством. Переговори велися не у військовому таборі гунів і не в місті, а в польових умовах з очевидною метою — принизити пихатих, але слабких у військовому відношені римлян. Принижуючи послів, "гуни" тим самим виявляли неповагу також до того, хто їх послав, див. уривок 18.2. Адже у той час посольства вшановували пишними прийомами (див. далі), який неможливо було зробити в чистому полі. І чому це такі поважні люди, представники могутнього Аттила мусили б тепер злазити з коней? Щоб потім вести переговори або стоячи, або сидячи на траві? Для них оце вже було б принизливо. Чим сидіння на коні для воїна і гарного вершника гірше за стояння на землі? Адже і римські посланники врешті зібралися на коней, вважаючи таке положення престижнішим, ніж всі інші на землі. Посилання на Амміана тут зовсім недоречне. В однакових умовах люди часто діють однаковим способом, незалежно від способу їхнього життя. Свого часу (367 р.) король вестготів Атанаріх змусив римського імператора Валента заключити мир на середині Дунаю, але ніхто ж не говорить, що готи були водяниками [5,31.4.12].

Кочівники і справді могли вести переговори й навіть торгувати, не злазячи з коней, але землероби, що виїхали на конях у поле й зустріли представників іншого народу, також просто змушені були вести переговори саме сидячи на конях, якщо вони поважали себе. Та навіть у наш час: виїхало кілька урбанізованих вершників прогулятися у поле й зустріло вершників з іншого спортивного клубу. Зупинилися вони й на відзначення такої знаменної події (зустріч у полі) почали домовлятися про зустріч увечері в ресторані. День був спекотний, і один із вершників витягнув фляжку й зробив кілька ковтків прохолодного роганського пива, а одна із панунцій, що у брилі граціозно сиділа на кобилі, відкусила шматочок шоколаду "Оленка". І невже журналіст, який випадково проїжджав у своїй "Таврі'Г і спостерігав цю картину, завтра написав би в газеті про сенсаційну повину, посилаючись на А.Марцеліна: в околицях Харкова він бачив справжніх кочівників-азіатів, бо вони вели нараду, їли й пили, не злазячи з коней?! Які убогі аргументи та примітивна логіка прихильників азійсько-кочового походження "гунів"! Адже для них описаний Пріском факт переговорів у полі на конях є чи не найголовнішим доказом, щоб ототожнити людей Аттила з кочівниками А.Марцеліна. Вони всі пишуть про це і дуже серйозно.

Впевнений, аби "гуни" підозрювали, що через півтори тисячі років майбутні історики з такої простої, природньої і цілком зрозумілої поведінки будуть виводити їхнє кочове, та ще й азійське походження — вони задушили б в собі гординю та неповагу до римлян і злізли б з коней!

12 Пропуск у тексті.

13Очевидно, перебіжчиків було багато, і це турбувало

"гунів", бо не лише ослабляло їх, але й підсилювало римлян, адже гуни були добрими вояками та організаторами-керівниками, багато з них вислуговувались до високих посад, взяти хоча б вищезгадуваного Плінта. Аби гуни були кочівниками, то перебіжчиків або зовсім не було, або їх було б дуже мало, бо спосіб життя римлян та кочівників настільки відрізнялися, що адаптуватися кочівникові у римському середовищі було б надзвичайно важко, а то й неможливо, він почував би себе дискомфортно. Інша справа, коли "гуни" — осілий землеробский народ. Тоді перебіжчики не змінювали способу життя, лише урізноманітнювали, можливо, покращували його, бо культурний рівень римлян був вищий, а принад життя — більше. Цілком імовірно, що тікали саме ті, хто прийняв християнство, бо язичників християни-римляни не жалували. У такому разі перебіжчики зневажили віру предків і зраджували своє плем'я — у той час це був великий злочин.

В Х-ХІІІ ст. в Південноруських степах кочували печеніги та половці. Чи багато з них покинули свої орди й перейшли на службу в Русь чи у Візантію? Звичайно, поодинокі випадки могли бути, але жодну сторону це особливо не турбувало. Чи багато кочових хозарів в \ЛІ-Х ст. втекло у Візантію чи до арабів, з якими вони 150 років вели вперту боротьбу? Чому "гуни" тікали у Візантію, так що це було підставою для багаточисельних та впертих переговорів, а про те саме стосовно хозарів, печенігів чи половців ми нічого не чули? Та тому, що "гуни" Пріска — це щось зовсім відмінне від кочівників хозарів, печенігів та половців — це землеробський народ. У наш час населення Східної Європи масово емігрує до більш високого рівня життя в Америку та Західну Європу, але це незбагненно для кочівників-бедуїнів.

14 Деякі автори, зокрема і М.Брайчевський, пишуть,' що "письмові джерела взагалі не містять ніяких повідомлень про торгівлю римлян з Причорномор'ям..." [13, с.240], хоч і вважають, що така торгівля насправді була. Чи не дивина? Дуже розвинена, виявлена багаточисельними знахідками римських монет та виробів ремісників, торгівля черняхівців з римлянами не засвідчена документами тієї доби, а торгівля немов би кочових гунів з римлянами, не виявлена в археологічних джерелах, засвідчена кількома договорами-документами. Це є прикладом того, як хибна, нічим не підкріплена концепція — "гуни — кочові азійські орди" — шкодить історичній науці. Але якщо відкинемо цю "концепцію"' і приймемо цілком природньо, що гуни — синонім антам-черняхівцям, то все стає на свої місця: торгівля між ними та римлянами виявлена археологічне і засвідчена письмово. Вона мала бути значною й приносити чималі вигоди нашим предкам, в протилежному разі вони не включали б торгові статті в ті договори мирної угоди. Те ж саме було в часи Руси, на 5 століть пізніше, коли русини вимагали рівноправної торгівлі з Візантією.

15Римська лівра становить 327,5 г. Щоб у читача було уявлення про величину данини, яку вимагали скіфи, наведу кілька прикладів.

Державний службовець дуже високого рангу при Візантійському імператорському дворі отримував таку платню, що за рік міг зібрати більше 10000 (десять тисяч) діврів золота, свідчить Прокопій Кесарійський [24, ТІ, 24.31]; перський шах Хосров 540 р. за 1000 ліврів золота зобов'язувався не брати приступом і відійти від сильно укріпленого міста-фортеці Антіохії [24, ВП, II, 8.4]; на підготовку військової експедиції проти вандалів у Північну Африку 468 р., яка зазнала краху, імператор Лев витратив 130000 (сто тридцять тисяч!) ліврів золота [24, ВВ, 1,6.2].

Таким чином, сума 700-1000 ліврів золота для державної скарбниці Візантії була мізерною.

16Мама — високоповажний скіф, очевидно, син ватажка, раніше зі своїм загоном перейшов на бік римлян; Атакам — гун (гот, тюрк?), раніше втік від переслідування князя Руя.

17У наш час, коли влада не лише сприяє, а прямо таки виштовхує своїх громадян за кордон, дії Аттила здаються дикими і незрозумілими. Але, погодьтеся, обстановка в Руси-Україні, яку зараз створила кримінальна "адміністрація" в економіці, сільскому господарстві, освіті, охороні здоров'я та інших важливих життєзабезпечуючих галузях суспільства, не є нормальною. Отже, не можемо вважати нормальною (але можна вважати злочинною) і її "діяльність" в ідеологічній та еміграційній політиці.

Ще не встигли наші діти опанувати рідну мову, як з другого класу їх в обов'язковому порядку змушують вивчати іноземну мову, чого і близько немає в західноєвропейських країнах, на які немов би нам треба рівнятися. В той же час ніякого піклування, всупереч Конституції (!), ні в навчальних установах, ні взагалі будь-де про державну мову. У такий спосіб державні злочинці з Міністерства освіти (чи затемнення?) прищеплюють громадянам думку, що знання державної мови є не обов'язковим, а дітям створюються всі умови для якнашвидшого виїзду за кордон, там треба знати (і добре знати, бо на роботу не візьмуть) їхню мову.