Матеріали до історії Скитії-України ІV-V століть. Походження та дії гунів.

На противагу нашій сучасній владі, Аттило збав про свій народ, особливо про збереження в чистоті моральних засад. Адже перебіжчики до римлян переймали чужі звичаї та чужу віру, відмовляючись від віри та звичаїв предків. В очах тодішнього суспільства такі особи були не просто зрадниками, але особливо небезпечними злочинцями, що заслуговували найсуворішої кари.

Послаблення у цій справі приводило до морального розкладу частини, нехай і незначної, народу через укорінення чужої віри та чужих звичаїв, внутрішньої, часто кривавої боротьби, внаслідок чого народ ставав легкою здобиччю ворогів. Таких прикладів в історії скільки завгодно, нагадаю два.

Прийняття юдаїзму правлячою верхівкою хозарів привело до довготривалої та виснажливої громадянської війни, внаслідок чого сильно ослаблена Хозарія врешті була зруйнована.

Насадження Володимиром Святославичем християнства привело до великих смут в Руси та незчисленних жертв серед народу, якого силою змушували відмовлятися від споконвічної віри предків, прийняти чужу ідеологію та незрозумілу віру, в рамках якої вільний народ став отарою рабів, а князь — не першим серед рівних, а непомильним намісником Бога. Це сприяло не консолідації суспільства, а його розшаруванню, моральному розкладу та деградації, що прискорило занепад Руси. Суспільства, які послідовно захищають свої звичаї та віру, незрівнянно стійкіші й сильніші від тих, що не здатні опиратися ідеологічній навалі прихованих ворогів або їхніх агентів.

Окрім наведених Пріском, історії відомі інші випадки безжального винищення відступників-перекинчиків. Два з них наводить Геродот [14, 76-80]:

"До чужих звичаїв мають [скіфи] велику відразу... Це показала пригода з Анахарсісом, а потім зі Скілом. Анахарсіс бачив багато країн і показав себе мудрою людиною. Коли він повертався до Скитії й плив через Геллеспонт [Дарданелли], пристав до Кизика [місто в Малій Азі'І]. Там саме застав святкову відправу на честь Матері Богів [Кібелли, що була шанована в Малій Азі'І]. Анахарсіс дав обітницю Матері, що як цілий і здоровий вернеться до свого краю, запровадить таку саму нічну відправу, яку бачив у кизикійців. Як, отже, лише повернувся до Скити, приїхав у так звану Лісисту [Гілея, великий ліс, що ріс на лівобережжі Дніпра біля його гирла, зараз відсутній]. Отже, Анахарсіс... зараз влаштував свято богині, а сам узяв барабан і начіпляв на себе образків. Але хтось із скіфів побачив, як він це робить, і доніс цареві Савлію. Цар сам прибув на місце, і як побачив, що Анахарсіс таке робить, стрілив і вбив його. Та й нині, як хтось запитає про Анахарсіса, то скіфи кажуть, що не знають його, бо він покинув свій край, поїхав до Греції й набрався чужих звичаїв... Анахарсіс [був царського роду і] вбив його рідний брат".

Скіл же взагалі був скіфським царем від матері гречанки, що навчила його грецької мови та письма. Хоч він і панував над скіфами, але не вподобав їхнього способу життя, бо вихований був на грецьких звичаях. В грецькому місті борисфенітів він побудував гарний та великий дім й узяв собі звідти дружину, часто там бував, залишаючи напризволяще військо та державні справи, вбирався у грецький одяг й присвятив себе богові вина Вакху. "А скіфи насміхалися з греків за поклоніння Вакхові. Вони кажуть, що не годиться вишуковувати собі такого бога, що наказує людям шаленіти". Та хтось із греків розповів скіфам, що їхній цар також шаленіє. Тоді вони обрали собі царем його брата Оксамасада, а той наказав вбити Скіла. "Так скіфи тримаються своїх звичаїв, а хто приймає чужі, то його так карають", закінчує Геродот ці дві оповіді.

Варто було б і нам так само винагороджувати хоча б тих, хто, використовуючи владу та засоби інформації, вперто і планомірно нав'язує нам розпусту, збоченство, насильство, жорстокість та інші надбання юдаїзму.

18Сорогси — одне з числа гунських, тобто кочових причорноморських племен, повинно бути співставлено із сарагурами. Це п'яте угро-фінське плем'я, яке називає Пріск, і з усіма скіфи ведуть війну, бо всі вони намагаються звільнитися від їхньої залежности. Аби скіфи справді належали до угро-фінів, то не ворогували б із своїми родичами, а об'єднувались з ними проти спільних ворогів: готів, аланів, слов'ян, римлян, бо вдача цих народів та тюрок-кочовиків різко відмінні. Відомо, що чвари між племенами одного народу настільки його послабляють, що він не здатний до відсічі навіть зовнішньої навали, де там вже завойовувати інші народи. "Гуни" ж успішно воювали з усіма оточуючими їх сильними народами.

Цікаво також, що Пріск пише у множині "взялися за підкорення інших народів, що жили у Скіфії". Але на цей час у Скіфії залишились лише слов'яни та кочові тюркські племена, частина з яких допомагала "гунам" у війні з аланами та готами в кінці IV ст., інші, можливо, підійшли з-за Волги: адже готи пішли далеко на захід, алани були розсіяні (одні змандрували на захід, інші злилися з "гунами", треті принишкли на Північному Кавказі). Немає ніяких свідчень, щоб гуни підкоряли антів, тобто, самі себе, залишається єдине: наші предки анти взялися за підкорення кочових тюркських племен, які прагнули свободи.

Тюркських племен було багато і вони не могли об'єднатися проти спільного ворога — антів-праукраїнців ("скіфів"). Тут і справді підтверджується характеристика, яку дав кочовикам А.Марцелін: "не знають вони над собою суворої царської влади" [5,31.2.7].

19Цей уривок відсутній в перекладі Г.Дестуніса, очевидно, він про нього не знав. Уривок є в перекладі В.Латишева. Я пронумерував його числом 2, так зручніше, отже, наступна нумерація Г.Дестуніса та В.Латишева уривків Пріска тепер зміщується.

20Наїсс (сучасний Ніш) — значне місто у Верхній Мезії на річці Нішаві, що впадає в Південну Мораву, Іллірійська префектура.

21Назва річки спотворена. Річка, на якій знаходився Наїсс (сучасний Ніш), зараз називається Нішава.

22Прекрасний опис того, як "гуни" брали фортецю за допомогою найсучасніших облогових знарядь. Очевидно, так само вони брали і фортеці Боспорського царства на початку 370-х років. Але для цього треба було мати значний військовий досвід і майстерність землеробів для виготовлення таких облогових машин.

Цікаво порівняти описаний Пріском спосіб ведення облоги міста Наїсса нашими предками та ведення облоги германським військом вандалів у Північній Африці. Події відбувалися майже в один і той самий час і з тим самим противником — Східно-Римською (Візантійською) імперією. Ось як воювали і брали міста вандали: "Вони не везли із собою ніяких облогових знарядь і не мали ні найменшого уявлення про мистецтво війни. Тому ми можемо припустити, що в дійсности вони час від часу застосовували певні військові хитрощі, як повідомляє єпископ пізньовандальського періоду Віктор із Віти: вони збирали населення околиць і гнали його на міста, щоб просуватися'під прикриттям цього живого щита або ж отруїти місцевість трупами цих людей. Подібний спосіб дій засвідчений пізніше у монголів Чінгіз-хана" [15, с.61].

Порівнюючи це з веденням облоги міста "гунами", можна прийти до цілком однозначного висновку: за станом технічного розвитку того часу "гуни" знаходились на рівні з римлянами й значно вище від вандалів, які були на рівні кочових азійських орд монголів Чінгіз-хана.

Безумовно, спілкуючись з римлянами, наші предки чомусь у них навчились і щось перейняли, а можливо й вдосконалили, але перейняти найсучаснішу технологію як у наш час, так і тоді, може лише суспільство, що має високий ступінь розвитку й готове до цього. Про кочовиків тут і мови бути не може.

23 Г.Дестуніс перекладає "обшукав царські комори", пояснюючи це тим, що хоча грецьке слово е^кси означає також гробниці, але зв'язок мови не допускає тут такого значення. Я спочатку було з ним погодився. Але насправді це ще більше не в'яжеться зі смислом і наступними подіями. Єпископ Марга, звичайно, нічого не грабував, в протилежному разі він би до "гунів" не тікав (див.далі). Аби грецьке слово етносі означало коморі, то вони охоронялися б і, щоб їх пограбувати, треба було застосувати силу проти охорони, могли бути й жертви, в чому "гуни" єпископа не звинувачували. Але якщо це були гробниці, то вони, звичайно, не охоронялись, могли бути реально пограбованими, гуни запідозрили християн, а звернули на єпископа як найвищого представника християн в Маргській окрузі. Царські гробниці напевно були давні, там були поховані члени якоїсь племінної верхівки скіфів, сарматів чи аланів, які опинилися тут задовго до описуваних Пріском подій. Аби гуни були азійськими зайдами, то дозвольте запитати, чого б ради вони турбувалися про збереження чужих гробниць? Інша справа, коли "гуни" вважали себе спадкоємцями тих давніх скіфів, що залишили після себе якісь гробниці, тоді їхня турбота про них могла видаватися правдоподібною.

24Вінімацій — давнє місто на березі Дунаю між двома його притоками, Млавою та Пеком (чи Іпеком).